Селезньов: Путін шукає слабкі місця в українській обороні, але наступати ще не здатен. Інтерв'ю

Потужні атаки армії країни-терориста Росії протягом щонайменше найближчого місяця неможливі. Поблизу кордонів з Україною, включно з територією Білорусі, у ворога немає необхідного для цього угруповання в 50 тис. військових. У будь-який момент окупант може розпочати активну підготовку до наступу, але такі приготування не залишаться непоміченими військовими розвідками – західними та українською.

Проте наразі окупаційна армія продовжує промацувати українську оборону, намагаючись знайти в ній слабкі місця. Зокрема, в районі Авдіївки ворог влаштував "реальне пекло". Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL озвучив військовий експерт Владислав Селезньов.

– Щодо періоду до кінця зими звучать різні прогнози. Про те, що Путін не йтиме в наступ до березня, що він може змінити плани будь-якої хвилини і за наявності необхідних сил відразу ж кинути їх на український фронт. Яким є ваш прогноз? Чи можна очікувати на кульмінацію, перелом у війні потягом найближчих півтора місяця?

– Я намагаюся бути відповідальним експертом, прогнози якого реально працюють, а не продукувати якісь інформаційні повідомлення, які не мають нічого спільного з реальністю. Тому я виходжу з таких міркувань.

Я дуже уважно відстежую переміщення путінської армії і чітко розумію: щоб сформувати ударне угруповання чисельністю 45-50 тис., їм необхідно щонайменше чотири тижні. Зранку (20 січня. – Ред.) Генеральний штаб ЗСУ повідомив: ударних угруповань на території республіки Білорусь, Брянської, Курської та Бєлгородської областей не сформовано.

Тому щонайменше до 20 лютого жодних рухів я не прогнозую, тобто достатньо потужних атак путінської армії не буде.

Але я чудово розумію, що відзавтра можуть розпочатися певні масштабні переміщення, зміни, які вже 21 лютого можуть суттєво вплинути на ситуацію на полі бою.

На прикладі Запорізької області я можу сказати, що та вчорашня (19 січня. – Ред.) проривна атака взводу російських "чмобіків", які намагалися атакувати наші позиції за підтримки бронетехніки на Оріхівському напрямку, дуже швидко закінчилася. Вони розпрощалися зі своїми жалюгідними життями і перетворилися на "двохсотих".

Це свідчить про те, що російська армія все одно на тактичному рівні продовжує промацувати наші оборонні позиції. Те, що відбувається нині в районі Авдіївки, – це реальне пекло. Путінська армія не шкодує штурмових підрозділів, постійно відправляє їх у бій у районі Красногорівки. Там зараз дуже складна ситуація. Путін шукає слабкі місця в українській обороні.

Так він діяв у районі Соледара і зараз діє в районі Бахмута. Подібні події відбуваються в районі Сватового та Кремінної, де путінська армія змушена реагувати, рефлексувати на дії українських Сил оборони. Наші війська надто близько підійшли до Кремінної, загрозливою стала ситуація і в районі Сватового.

Війна триває, але для того, щоб російська армія мала можливість проводити масштабні наступальні операції, їм необхідно зосередити на напрямку головного удару відповідну кількість сил та засобів. Плюс необхідно створити центри керування, командні пункти.

Наразі все це дуже швидко стає публічним, бо над цим питанням серйозно працюють українська та західні розвідки.

Усі ми бачили повідомлення про те, що з неоголошеним візитом у Києві побував директор ЦРУ. Він мав розмову із президентом України, Верховним головнокомандувачем Збройних сил України Володимиром Зеленським. Очевидно, що президент України має якусь інформацію.

Важливо, щоб про плани путінської армії насамперед знав президент, наш Генеральний штаб, головнокомандувач, а ми вже за діями російської армії та контрдії українських Сил оборони дізнаємося про це постфактум. У нас трохи інша місія.

– Дійсно, ситуація дуже динамічна. Щодо, власне, резервів – наскільки потужний наступ може організувати Росія з урахуванням мобілізаційного ресурсу? Яке найбільш вразливе місце в армії ворога?

– Сьогодні вона не здатна організувати нічого, тому що немає ударних угруповань. Що стосується вразливих місць, то будь-який наступ у міській забудові завжди дуже складний, бої за таких умов дуже в'язкі. А ось там, де степи, відкриті поля – там бойові дії можуть проходити досить динамічно. У місцях, де є ліси, можна організовувати несподівані атаки противника.

Тому Луганський напрямок для путінської армії вкрай небезпечний. Думаю, це питання часу, коли українська армія піде в контрнаступ на Запорізькому напрямку, щоб перерізати сухопутний коридор.

Мобілізаційний ресурс, безумовно, посилює позиції російської армії, але за наявності достатньої кількості артилерійських снарядів він дуже швидко перетворюється на "двохсотих". Це питання часу. Звісно, це трохи відстрочить момент поразки Путіна, але в цьому протистоянні Україна переможе.

– У The New York Times озвучили припущення, що сьогодні США готові надати підтримку Україні в боротьбі за Крим. Чи вважаєте ви, що є реальна можливість спочатку відрізати південне угруповання ворога, а потім звільнити наш окупований півострів?

– Це цілком логічно. Без знищення угруповання ворога, яке діє на півдні Херсонської та Запорізької областей, вести мову про деокупацію Криму неможливо. Спочатку ворог знищується там, потім переходимо до знищення ворога на території Криму та Севастополя.

– Що для цього потрібно? Танки Abrams, Leopard-2, якесь ще потужніше наступальне озброєння?

– Відповідь США з приводу Abrams є абсолютно логічною – надто дорога логістика. Bradley – це вже хороша історія. Самі американці називають їх не танками, а "знищувачами танків". Плюс загальновідомий факт: під час іракської кампанії за допомогою цих танків було знищено найбільшу кількість ворожої бронетехніки.

– Озброєння, яке буде надано Україні за підсумками "Рамштайну-8" і яке вже було анонсовано, – чи може воно сприяти тому, що українська армія отримає набагато більші можливості саме для успішного контрнаступу?

– Так, це якраз зброя наступального характеру, яка дозволить нам реалізувати певні плани щодо звільнення України від окупантів.

– Залишається останнє питання – коли ЗСУ зможуть застосовувати ці озброєння?

– Часовий інтервал між політичними заявами та постачанням техніки в бойові порядки, її застосуванням може становити від кількох днів до кількох місяців. Так, тут є бюрократичні моменти, є моменти, пов'язані з логістикою, тобто з переміщенням цієї техніки, а також питання навчання українського персоналу, який експлуатуватиме цю техніку.