Блог | 116 діб на позиціях: на невідомих героях тримається фронт і український світ

116 діб на СПешці (спостережному пункті – Ред.)

Хлопці зайшли влітку, а виходили вже взимку.

Поранені, серед ворогів, вони тримали і не здавали позицію.

Поряд проходила ворожа стежка.

Щоразу, коли вони чули звуки, вибиралися із сховища і вбивали ворогів.

Їжу, батареї до рацій, ліки доставляли дронами.

Кожного разу, виходячи на звʼязок у рації звучало незворушне 4.5.0.

З позицій виходили, коли рани трохи зажили.

Вночі довелося пробиратися крізь бойові порядки ворога.

Буквально проповзали поряд з ворожими СПешками.

Вибралися і попросили вивести їх далі, бо ландшафт, зміна пори року і невпинна робота арти до невпізнання змінили довкілля.

Перше, що зробили, коли виїхали в цивільне прифронтове місто, попросили відвезти їх в баню…

116 діб на позиціях.

І це не рекорд.

Це приклад героїзму, який тут буденний.

Йти по мінних полях, серед ворожих СПешок і засідок (бо зараз все дуже перемішалося) під постійними атаками ворожих дронів, без можливості використовувати обігрів (бо нічний дрон спалить) на стільки, на скільки треба.

Коли буде безпечна можливість змінитися і коли буде ким змінитися.

І таких СПешок сотні, а то й тисячі.

На них, безіменних і невідомих героях тримається фронт і український світ.

Вони – справжня еліта нашої нації.

Нічим не гірші від попередників: княжих воїнів, козаків, гайдамаків, січових стрільців, холодноярських і наддніпрянських отаманів, вояків УПА.

У більшості з нас не має можливості святкувати нинішній День Сухопутних Військ в урочистих умовах.

Відсвяткуємо після перемоги!

Але щоб вона була, треба битися.

І замість повторювати як мантру, що "воювати доведеться" всім, планово приєднуватися до цієї боротьби.

Бо без неї перемоги не буде.

І ротацій.

І змін хлопців на СПешках.

А може бути лише поразка, яку назвуть ганебним миром. Поразка руками дезертирів і ухилянтів і політичних гієн, що вже завили в інформаційному просторі.

Тому хочете привітати Сухопутку – приєднуйтесь до неї.

А нині таки отримали хороший подарунок з нагоди свята.

Для того, щоб хлопці жили, з ними був звʼязок, вони отримали воду, їжу і вогневе прикриття, потрібні дрони.

Просимо зараз всіх.

Бо дрони – це без перебільшення врятовані життя.

Нині Валерій Гладунець, що невтомно трудиться для фронту, прислав два дрони.

Саме тоді, коли вони вкрай потрібні.

Дякуємо безмежно.

І памʼятаймо, нині потрібні не слова і емоції, особливо в тилу, потрібні дії і чини…

Перемога сама не прийде… і її ніхто нам не подарує… все мусимо зробити самі.