Агонія, а потім вічний спокій: чому армія Путіна веде наступ взимку. Інтерв’ю з підполковником Гулимою

Російська окупаційна армія продовжує активні бойові дії, незважаючи на несприятливу погоду та непроходимі поля. Навіть більше – у таких умовах вона намагається наступати. Такі дії ворога нагадують агонію людини, що помирає, – раптовий сплеск, за яким починається вічний спокій. Керівники країни-агресора РФ намагаються у такий спосіб підштовхнути Україну до переговорів й паралельно створити для Заходу картинку своїх успіхів на полі бою. Проте в окупанта далеко не все так добре, як він намагається показати.

Це не перша спроба ворога тиснути на Україну та її армію. Втім вона вистояла не раз, тож може впоратися й цього разу. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив підполковник запасу, викладач Національного університету "Львівська політехніка", військовий експерт Володимир Гулима.

– Зважаючи на інформацію, що зараз доступна у відкритих джерелах, на лівобережжі Дніпра склалася складна ситуація. Там окупанти намагаються вибити наших захисників з їхніх позицій. На вашу думку, чому нашим Силам оборони важко закріпитися на цій ділянці фронту? Яким є ваш прогноз?

– Передусім не завжди легко зрозуміти, що насправді там відбувається. Наприклад, російські ЗМІ вкидають різноманітні неправдиві повідомлення, які починають гуляти в інформаційному просторі й формують у людей неправильну оцінку тієї чи іншої ситуації.

Наскільки мені відомо, на лівобережжі дійсно ситуація непроста. Проблема полягає в тому, що, по-перше, наші логістичні шляхи потребують значного навантаження через необхідність форсувати водну перешкоду. По-друге, у ворога тут підготовлені доволі потужні укріплення. Плюс відстань між нашими передовими позиціями і позиціями нашої артилерії певним чином ускладнює ведення воєнний дій.

Думаю, там будуть посилюватися суперечки, інтенсивність підвищуватиметься, тому що ми розуміємо, що Росія зараз намагається скористатись, по-перше, нашими проблемами у постачанні зброї і техніки, по-друге, неблагополуччям у нашому інформаційному просторі, коли там намагаються намалювати якісь успіхи. Найімовірніше, саме на це й будуть спрямовані зусилля надалі.

– Ми бачимо, наскільки довго ворог намагається захопити Авдіївку. Напевно, так само довго, як і Бахмут. Чи вважаєте ви, що в певний момент часу Авдіївка буде здана так само, як колись було здано Бахмут? І чи можна взагалі порівнювати ці дві точки на мапі бойових дій?

– Тут дуже важка ситуація. Відверто кажучи, не розуміючи усієї глибини, усього задуму нашого військового командування, складно оцінити, яке місце займає Авдіївка у цих планах. За повідомленнями, які лунають і напряму від захисників, і через певні канали, ситуація викликає дуже велике занепокоєння.

Але, як я розумію, якщо події розвиватимуться в негативний для нас бік, напевно, буде сенс все-таки відвести звідти війська на завчасно підготовлені оборонні рубежі, аніж покласти там велику кількість сил та засобів, які там залишились. Звісно, це буде дуже складним рішенням, яке доведеться ухвалювати військовому керівництву. Але, думаю, його буде необхідно ухвалювати.

На жаль, той обсяг інформації, який доходить до нас, не дає повного розуміння картини того, що там відбувається. Але з огляду на нашу тактику і на історичні паралелі, думаю, це рішення буде найбільш оптимальним і на користь збереження наших ресурсів.

– В Інституті вивчення війни (ISW) сказали доволі очевидну річ: якщо військова допомога Заходу Україні припиниться, це призведе до падіння здатності ЗСУ до стримування російської окупаційної армії. Чи вважаєте ви, що все настільки однозначно? Адже вітчизняний ВПК також надає нашим ЗСУ певну кількість сил та засобів.

– Справа в тому, що за всієї поваги до західних аналітиків, ми вже неодноразово переконувалися в тому, що їхні оцінки робляться, зважаючи на ментальність, ставлення до ситуації, якісь внутрішні усвідомлення і переконання. Вони дуже обмежено використовують інформацію про те, що реально відбувається в часі і просторі.

Так, відсутність західної допомоги ускладнить завдання наших Збройних сил, це було б вкрай неприємною подією. Водночас ми розуміємо, що припинення супротиву означатиме кінець держави і дуже велику біду для нашої країни.

Звісно, труднощів це додасть, але не варто розглядати ситуацію надто песимістично. Тим більше, що вже надходить певна інформація про відновлення спроможностей нашого оборонного комплексу щодо тих зусиль, які наша держава докладає задля того, аби підтримувати боєздатність армії.

Я вважаю, що не все так песимістично, хоча, звісно, райдужних настроїв також не варто поширювати. Треба розуміти, що це важка війна, це проблема і горе, до якого треба адекватно ставитися. Якщо ми не зупинимо супротивника на сході, нам доведеться воювати і в центрі, і навіть на заході.

– Ми бачимо, що, незважаючи на погіршення погодних умов, окупаційна армія не лише активно веде бойові дії, але й намагається наступати. Це протирічить здоровій логіці ведення війни, чи не так?

– Якщо звернутися до медичних аналогій, то перед тим, як душа людини покидає тіло, тіло переживає певний стан, агонію – велике збудження, після якого вже настає вічний спокій. Думаю, ці дії супротивника на це схожі.

Ми розуміємо, що це відбувається недарма. Недарма і з вуст Шойгу, і інших керівників РФ ми чуємо про переговори, хоча вони й намагаються зберегти хорошу міну за поганої гри, диктувати свої умови. Той факт, що вони так активно і так вперто наголошують на готовності до переговорів, свідчить про те, що не так все у них добре. Це намагання створити гарну картинку, вплинути на Захід, який, на жаль, досі може сприймати російську пропаганду на віру.

Отже, все це вже було. Ми встояли не раз. Сподіваюся, впораємось і цього разу.