Блог | Москва підняла руку на святиню усіх слов’ян і за це отримає покарання

У неділю, 29 травня, був День Києва. Найстарше та найбільше слов’янське місто відзначило 1540 років свого існування. Як свідчать легенди, ще на початку першого століття на пагорбах Дніпра апостол Андрій сказав, що тут буде величне місто осяяне Божою благодаттю. Так, зрештою, і сталося. За свідченнями археологів, слов’янське поселення тут завжди існувало, а от від 482 року воно стало містом, яке розміщувалося на межі двох велетних слов’янських союзів племен - Склавин та Антів.

Склавини тоді розміщувалися на півночі та заході сучасної території України, тобто на захід від правого берега Дніпра, а Анти жили в центральній частині сьогоднішньої України по обидва береги Славутича. В 375 році Анти разом з племенами гунів на чолі з їх вождем Атілою, які прийшли з азійських степів, розбили племена готів, які захопили терени сучасної України ще на початку 2-го ст., прибувши з території сучасної Швеції.

Готи 150 років тримали підкореними місцевих слов’ян, але після жорстокої битви у 375 р. та нищівної поразки вимушені були переселитися на землі сучасної південно-східної Європи. Гуни висунулися далі у загарбницький похід на центральну Європу і стали небезпекою для Римської імперії та Візантійського царства. Разом з гунами на Дунайську рівнину пішли і Анти, як союзники азійських степовиків. Через сто років після смерті свого вождя - могутнього Атіли, гуни зрозуміли, що їм не втриматися на європейських просторах, і з рівнин Дунаю вони повернули назад додому.

Але Анти вирішили залишитися. Після відходу гунів та падіння Великої Римської імперії створилися умови для міграції нових племен. І тоді на спорожнілі землі Центральної Європи з території сучасної України почали рух слов’яни, головним чином, Склавини. Це було на самому прикінці 5-го ст., напрямок міграції - сучасні Словаччина і Чехія. Через півстоліття після ослаблення впливу Візантії на Балкани, туди направилася нова слов’янська міграція, як Склавинів, так і Антів.

Анти в основному зайняли території сучасних Болгарії та Македонії, Склавини ж пішли на землі, де зараз Сербія, Хорватія, Боснія і Герцеговина та Чорногорія. Одночасно Склавини, які прийшли на терени Чехіі, вирішили продовжити міграцію на південь та з’явилися у на землях Словенії та північно-західної Хорватіі.

На терени Хорватіі прийшло одне плем’я Склавин з назвою, з якою воно пішло у міграцію на захід (Чехія, Словаччина) наприкінці 5-го ст., а потім у середині 6-го ст. на Балкани. Це хорвати, які прийшли зі своїх рідних місць проживання на теренах сучасної України - верхньої течії Дністра.

Коли слов’яни почали мігрувати спочатку на захід, а потім на Балкани, Київ як місто і центр першої слов’янської державності, вже існував. Тому не дивно, що нові поселення, головним чином Склавини, називали по місту Києву. Так, маємо Кийов у чешській Моравії, Києво поруч з Белградом, Сараєво, Санскі Мостом. Є Києво у Хорватіі поруч з Кніном та в Косово. Київ є містом, яке дало свою слов’янську душу багатьом державам слов’ян, які пізніше з’явилися у Центральній та Південно-східній Європі.

Після першої слов’янської державності з центром у Києві (482-882 р.), приходить друга - Київська Русь (882-1240 р.). Правда, згідно з літописами, тоді князі мали походження від конунга вікінгів Рюрика. Але відомо те, що вже за кілька років ті "вікінги" всі швидко вивчають слов’янську мову і звичаї, беруть слов’янські імена та традиції. Так, що за якийсь час вікінги-варяги стають як свої у морі місцевого слов’янського населення. Цікаво, що вони прийшли до Києва з тих же територій, що 750 років до цього прибули готи.

Через сто років після заснування другої слов’янської держави у Києві, у 988 році Великий Київський князь Володимир після свого хрещення в Криму, похрестив населення головного міста та усієї країни Русі. Найбільше ученню Христа впиралося населення не слов’янського фіно-угорського походження, що завжди проживало у басейні річок Москва та верхня Волга, а також північніше. Туди слов’яни приходять тільки у 8-му ст. з території Польщі, що як і Україна є прабатьківщиною для багатьох слов’ян.

Так що регіон Москви був остаточно похрещений тільки через 200 років після Києва, тому найстарший слов’янський град ніколи не сприймав претензії Москви, яка заснована тільки у 1147р., що вона головний християнський центр усіх східних слов’ян.

У 1169 р. фіно-угорські племена з регіону Москви вперше підійшли до Києва, щоб його знищити. Але змогли тільки частково спалити, трохи пограбувати та втекти до себе назад. Перша спроба перемістити центр Русі з історично слов’янської території на землі фіно-угрів зазнала фіаско. Останню спробу ми відчуваємо зараз. І знову, фіно-угри не зможуть до кінця напитися споконвічної слов’янської крові. Київ був, є і буде центром слов’янства і Кремлівські нащадки фіно-угрів ніяк цього не можуть зрозуміти.

Москва підняла руку на святиню усіх слов’ян і за це отримає Боже покарання, що ще дві тисячі років тому передбачив апостол Андрій.