Армія Путіна хоче створити три плацдарми на Донбасі: чи зламають ЗСУ плани ворога? Інтерв'ю із Селезньовим

Попри те, що українським Силам оборони вдалося повернути під контроль кілька населених пунктів на сході та півдні, загалом на фронті зберігається вкрай складна ситуація. Окупаційна армія продовжує нарощувати зусилля, перекидає десантників і морпіхів. У таких умовах говорити про перехід ЗСУ в контрнаступ передчасно. Головне завдання зараз – утримання поточних позицій.

Ворог, як і раніше, прагне створити три плацдарми для ударів по Слов'янську, Краматорську, Дружківці та Костянтинівці й одночасно – "буферні зони" в Харківській, Сумській, Чернігівській та Дніпропетровській областях. Однак ресурси противника обмежені, він не в змозі вести масштабний наступ на кількох напрямках.

Побоюючись проблем усередині країни, Кремль уникає нової хвилі мобілізації та робить ставку на найманців з-за кордону, передусім із країн Близького Сходу та Африки. Це дозволяє компенсувати колосальні втрати ворожої армії, не вдаючись до непопулярних у Росії заходів. Проте якщо втрати армії РФ зростуть до 2-3 тисяч на день, то уникнути нової мобілізації стане технічно неможливо.

Такий прогноз в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA озвучив військовий експерт Владислав Селезньов.

– Головком Сирський повідомив, що за останній місяць ЗСУ повернули у п'ять разів більше території на Покровському напрямку, аніж втратили. Водночас є інформація про те, що на Донеччині звільнено Зарічне. Чи можна говорити про те, що дійсно той скромний успіх, який ми бачили ще кілька тижнів тому, сьогодні все-таки розвивається і тенденція досить хороша?

– Ні, я думаю, що це тактичні епізоди, які загалом на оперативно-тактичний рівень не впливають жодним чином. Ситуація на Покровському напрямку і загалом на Донеччині залишається вкрай складною, тому окремі епізоди, пов'язані з просуванням наших сил та засобів, – це лише тактичні епізоди, які на загальну картину на полі бою не впливають.

Так, нам вдалося повернути під контроль Удачне і Новоекономічне, але з урахуванням того, що противник нарощує свої зусилля, я думаю, що в найближчій перспективі ми будемо чути ще чимало тривожних повідомлень саме з Покровсько-Мирноградського напрямку і з місць боїв, які відбуваються у районі Торецька, Часового Яру, а також на Новопавлівському напрямку.

Відповідно, бої, які нині точаться на Лиманському напрямку, також дуже симптоматичні. Ми з вами ще на початку цього року говорили, що противник намагатиметься реалізувати стратегію створення трьох ударних плацдармів, звідки він атакуватиме Слов'янськ, Краматорськ, Дружківку і Костянтинівку.

Досі це завдання путінської армії не реалізоване, але це не означає, що його знято з поточного порядку денного. Це означає, що російська армія й надалі діятиме приблизно так само, намагаючись створити ті самі три плацдарми, звідки у перспективі спробує атакувати ці населені пункти.

– Ви завжди говорите, що визначальний фактор у цій війні – це фактор ресурсів. З вашої попередньої відповіді випливає, що ви не бачите якихось джерел додаткових ресурсів для Сил оборони України принаймні у найближчій перспективі?

– Коли нам необхідно було стабілізувати ситуацію у районі Покровська і Мирнограда, український Генеральний штаб перекинув певну кількість сил і засобів, які дозволили стабілізувати ситуацію на цій ділянці фронту. Зараз росіяни перекинули в цей район своїх десантників і морських піхотинців, тобто збільшили своє угруповання.

Сил і засобів, які зараз розміщені з боку українських Сил оборони на цій ділянці, достатньо тільки для оборонних заходів. Говорити про перехід у контрнаступ за такого співвідношення сил і засобів, думаю, не має сенсу. Нам, дай Боже, щоб вистачило ресурсів утримати ті рубежі, на яких ми перебуваємо.

– Питання щодо Дніпропетровщини. Чи бачите ви серйозну загрозу для цієї ділянки фронту?

– Я думаю, що цю історію все-таки слід розглядати у контексті завдання Путіна, яке він визначав ще в травні минулого року щодо створення буферної зони на території нашої країни, на території тих областей, які межують із Російською Федерацією, зокрема з тими регіонами, які, згідно з новою редакцією російської конституції, включені до складу РФ.

Бої на території Харківської та Сумської областей не є випадковими – це реалізація тієї стратегії путінської армії. Бої на території Чернігівської області – це також у перспективі спроба противника створити буферну зону завглибшки, можливо, 10-20 кілометрів або більше.

Відповідно, бої на території Дніпропетровської області також входять до цього концепту, адже, згідно з новою редакцією російської конституції, територія Донецької області включена до складу Росії, а це значить, що на території суміжної з нею Дніпропетровської області супротивник намагатиметься створити буферну зону.

Але, знову ж таки, противник може будувати будь-які масштабні плани, але дискусійне питання у тому, чи дозволять їх реалізувати українські Сили оборони.

Ресурсів у противника бракує. Росія змушена перекидати деяку кількість сил і засобів з півночі Харківської області, а також із території Сумської області, аби посилити своє угруповання на Покровсько-Мирноградському напрямку, а також на півдні Запорізької області. Це свідчить про те, що у противника недостатньо ресурсів, щоб одночасно всюди атакувати масштабно.

– Останнє запитання – щодо тих самих ресурсів, сил і засобів противника, зокрема живої сили. Нам завжди здавалося, що охочих приєднатися до окупаційного війська в Росії завжди було задосить. Утім ворог сьогодні активно залучає до своєї армії найманців з інших держав, зокрема, нещодавно стало відомо про залучення навіть найманців з Йорданії. Чому виникає така ситуація?

– Путін боїться проводити черговий етап часткової й вже тим паче повної мобілізації, побоюючись народних заворушень і бунтів у самій Російській Федерації, тому його емісари намагаються діяти в інший спосіб, а саме шляхом залучення до лав російської армії найманців. Російські емісари активно працюють у різних регіонах нашої планети, підшукуючи охочих заробити шалених грошей.

Умовно кажучи, для багатьох країн Близького Сходу та африканського континенту можливість заробляти щомісяця близько 2 тисяч доларів – це непоганий соціальний ліфт. Відповідно, компенсаторний механізм на рівні 30-35 тисяч на місяць рекрутованих у російську армію людей цілком достатній для того, щоб вона не відчувала нестачі живої сили. Навіть за умови того, що зараз російська армія щодоби втрачає 800-1000 своїх військовослужбовців убитими і пораненими.

Тому я думаю, що у найближчій перспективі нам немає сенсу розраховувати на проведення якихось масштабних мобілізаційних заходів у самій Російській Федерації, бо цього компенсаторного механізму для російської армії достатньо. Якщо ситуація зміниться, якщо українська армія знайде можливості залучити певний механізм, який кратно збільшить російські втрати до рівня 2-3 тисяч на день, то Путін від мобілізації не зможе піти суто технічно. Адже люди на полі бою є одним із ключових чинників, який впливає на загальну ситуацію і картину бою.