Батько закрив собою сина: що відомо про Микиту та Олега Хомюків, які загинули під Бахмутом
Батько та син, 51-річний Олег Хомюк та 25-річний Микита Хомюк із 206-го окремого батальйону ТРО ЗСУ, загинули під ранок 2 березня під Бахмутом. Вони до останнього утримували ділянку дороги, яка веде до найгарячішої точки фронту. З автоматами вони протистояли жорстокому обстрілу з танків, артилерії, мінометів.
Докладніше про них читайте в матеріалі OBOZREVATEL.
Першого дня пішли у військкомат
Батько та син Олег та Микита Хомюки у перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну вирушили до київського військкомату, щоб стати на захист батьківщини.
"Однак чомусь у військкоматі їх не взяли. У ті дні мене не було в Києві, бо я забрав нашу маму з-під Києва і віз її до кордону. Брат Олег зателефонував і повідомив, що їх із сином не взяли, але вони все одно не хочуть сидіти вдома, будуть захищати батьківщину. Тоді я їм сказав, щоб вони просто йшли в будь-яку військову частину. Друзі підказали, де формується ТРО, я дав їм адресу. Там їх одразу прийняли. А коли я повернувся, то теж приєднався до них, і ми воювали разом", – згадує брат Олега Юрій.
Спочатку бійцям 206-го батальйону треба було битися на Київщині, в Ірпені, Гостомелі, Бородянці. Після того, як область звільнили від російських окупантів у квітні 2022 року, батальйон перекинули в Миколаївську область.
"І так ми потихеньку просувалися до Херсонщини. У серпні ми вже були там, але я перевівся в іншу частину, а Олег із Микитою залишилися там", – продовжує Юрій.
Після визволення Херсона батальйон перевели на Харківщину, вони воювали під Куп'янськом. А вже у січні їх перекинули під Бахмут.
Захищали дорогу на Бахмут
Загинули батько та син у ніч на 2 березня.
"Мені вдалося відтворити картину їхньої загибелі після розмови з їхніми побратимами. Вони були на передніх позиціях. Це такий спостережний пункт, який захищає ділянку дороги на Бахмут. З ними був командир взводу Кирило.
Десь близько першої години ночі почався бій, росіяни пішли в наступ. Їм вдалося їх зупинити, але розпочався інтенсивний обстріл. Між 2 та 3 годинами ночі їхній командир передав, що по них прицільно стріляють танки та артилерія. Просив допомогти, щоб вибити ці танки. Але тоді ніхто не міг вплинути на цю ділянку.
Потім на похороні заступник командира роти казав, що стріляли з мінометів, танків, артилерії. А вже близько 4-ї години ранку вони перестали виходити на зв'язок", – розповідає Юрій.
Коли під ранок обстріл затих, товаришам вдалося дістатися до того місця. Там було три тіла. Зважаючи на позу загиблого Олега, він намагався прикрити сина. Але врятувати так і не зумів.
Микита мріяв об'їхати всі континенти
До початку повномасштабної війни Олег разом із сином займалися будівництвом. Олег був досвідченим будівельником, мав золоті руки. За щоб він не взявся, все виходило чудово. Микита починав автослюсарем, але потім пішов навчатися батьківської професії. І вони утворили свою сімейну бригаду, будували, ремонтували, клали плитку.
Коли потрапили до батальйону, то Микиті дали позивний "Турист". Це тому, що спочатку він розповідав своїм побратимам про свої поїздки та мрію після війни об'їхати всі континенти.
"У сім'ї не було великих можливостей подорожувати, але коли я міг, то брав Микиту та його брата із собою за кордон. У Микити залишилися враження від тих поїздок, і він дуже хотів зібрати гроші з "бойових" та побувати на всіх континентах", – каже Юрій.
Ще під час воєнних дій Микита встиг закінчити курси розвідників, він мріяв бути попереду всіх. Юрій розповідає, що батько та син дуже дбали один про одного. Микита завжди намагався допомогти батькові, носив частину його боєкомплекту, допомагав рити окоп, оскільки Олег мав проблеми зі спиною.
У сім'ї Хомюків залишилися двоє дітей – син та дочка, а також дружина Олега. Вона дуже важко переживає втрату чоловіка та свого першого сина. Також важко і мамі Олега – 71-річній бабусі Микити, яка зараз перебуває за кордоном.
З Олегом та Микитою попрощалися 10 березня у Києві, на Майдані. Поховали їх на Лісовому кладовищі.