Чим ближчим буде колапс Росії, тим небезпечнішою вона ставатиме. Інтерв’ю з Сунгуровським

На тлі масованих атак країни-терориста Росії по критичній інфраструктурі України в Кремлі нагадують про міфічну "новоросію" – кілька східних та південних регіонів України, – яку планують "приєднати" до Росії. Водночас зважаючи на об’єктивні обставини, сьогодні Кремль робить ставку не стільки на військовий шлях досягнення мети, скільки на гібридний. До таких методів можна віднести навіть застосування ракети "Орєшнік", яке не мало катастрофічних наслідків з погляду руйнувань, але мало великий ефект залякування як України, так і Заходу в розпал переговорного мирного процесу.

Ще одна гібридна ціль агресора – створити напруження між перемовниками від України і самими українцями, які, згідно із задумом Кремля, мають тиснути на владу й вимагати припинення війни за будь-яку ціну. Водночас економіка Росії опинилася на межі колапсу, але чим ближчим він буде, тим болючіших ударів ворог намагатиметься завдати Україні – як щур, що опинився у глухому куті.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив директор військових програм Центру Разумкова, військовий експерт Микола Сунгуровський.

– Глава російського міністерства закордонних справ Лавров фактично натякнув на те, що Росія націлилася не лише на ті області України й Крим, які вона вже записала у свою конституцію, а також і на території так званої "новоросії". На тлі цих заяв ми бачимо досить важку ситуацію на полі бою на півдні нашої країни, в напрямку Запоріжжя. Чи бачите ви тут певний логічний зв'язок? Як ви взагалі розглядаєте можливості для реалізації такого сценарію, захоплення регіонів, що, на думку окупанта, належать до "новоросії"?

– Насправді яким був план Росії, таким він і залишився. Відрізання України від моря – це одна з головних проміжних цілей Росії у цій війні. Як ми знаємо, на перший етапах, коли ворог планував десантні операції тощо, не вдалося захопити Одещину та Миколаївщину з моря. Ці плани провалилися. І тепер всі намагаються змусити Україну погодитися на фактичну здачу території в процесі таких слабих переговорів, які ведуться. І масовані обстріли, зокрема Одещини та Миколаївщини, якраз свідчать про те, що Кремль намагається змусити Україну стати на коліна.

А на фронті, власне, без змін у сенсі тактики дій. Тобто маючи перевагу в живій силі, Росія намагається намацати слабкі місця – а їх багато через провал мобілізації. Маємо багато дір в обороні, через які ворог може просунутися чи то малими, чи то більшими тактичними групами. Таким чином, внаслідок таких дій вони намагаються визначити найбільш слабке місце, сконцентрувати там сили і ударити вже саме там.

Мене часто питають, де буде напрямок головного удару. Ось де намацають слабину, там він і буде. Причому їх може бути декілька. Тобто вони можуть активізуватися не на одному напрямку, а одразу на декількох. Натомість Україна не має можливості сконцентрувати таку кількість військ на багатьох напрямках. І в цьому полягає наша вразливість.

– Ми бачимо, що, з одного боку, апетити агресора тільки збільшуються, ворог демонструє нові можливості, зокрема завдає ударів "Орєшніком", в Росії ведуться дуже активні розмови щодо загальної мобілізації або принаймні щодо суттєвого збільшення обсягів мобілізації. З іншого боку, ми бачимо проблеми з економікою в Російській Федерації, про які свідчать висновки експертів, зниження світової ціни на нафту тощо. За вашими оцінками, який вектор переможе? Чи зможе Росія сама, всередині себе, сконцентрувати певні додаткові сили для того, аби досягти своїх амбітних цілей, принаймні частково? Чи, навпаки, зовнішні несприятливі умови примусять її бути більш поступливою, зокрема і на мирних переговорах?

– Тут важко казати, бо триває війна на виснаження. Хто перший виснажиться, той і буде переможеним. Тут багато що залежить навіть не стільки від України. Україна стійка, живуча і буде триматись. Але для того, щоб перемогти і на полі бою, і на переговірних майданчиках, потрібна солідарна позиція Заходу, якої немає, на жаль. Точніше, вона є, але не настільки сильна, щоб змусити Росію відступити від своїх амбітних цілей.

Ви згадали про "Орєшнік" – тут можна казати, що це фактор залякування і України, і Заходу. Бо надто руйнівного ефекту він не завдав. Але те, що такі ракети можуть нести ядерну боєголовку, лякає дуже багатьох.

Щодо заяв про загальну мобілізацію, про мобілізацію промисловості, економіки тощо, то це все для переговорів, для того, щоб не знімати свої козирні карти зі столу. І це при тому, що фактично насправді економіка Росії опинилася на межі колапсу.

Але чим ближчим буде цей колапс, тим жорсткішими будуть удари по Україні. І ми це маємо враховувати, маємо до цього готуватися.

– Тобто агресор вчинятиме як щур, який загнаний у глухий кут?

– Так, так. Він ще може вкусити. І дуже боляче.

– За вашими оцінками, коли можливе підписання мирної угоди і якою вона може бути?

– Важко сказати. Те, що наші перемовники будуть триматися до останнього, це зрозуміло. Бо якщо цього не буде, відбудеться бум всередині України. До речі, на це й розраховує Путін – змусити поставити українців і перемовників по різні боки цього переговорного процесу. Щоб перемовники відчували тиск знизу, тобто невдоволення самих українців.

Тому в цій ситуації інформаційна політика, вдумлива, широка, розрахована не лише на залучення державних засобів, але і громадських активістів, політичних активістів, різних партій, широке спілкування з опозицією, залучення їхніх сил і засобів може зіграти вирішальну роль.