Блог | Чому Європа віддає радянську зброю Україні

Ось уже майже півроку, як українці мужньо чинять спротив другій армії світу, що само собою уже неймовірне чудо, яке, безумовно, заслуговує на повагу всього світу. Але, звісно, цього не могло б статись без консолідованої підтримки отого всього світу, якщо б він не об’єднався навколо України і не надав їй різноманітну, насамперед військову допомогу, і це теж, безумовно, викликає повагу, але наразі вже з боку українців.

Отже, зброя, без якої неможлива жодна війна, без якої немислима жодна агресія і без якої, як не крути, але так само неможливо й протистояти цій самій війні чи агресії.

Так, зброя для України зараз є надважливим фактором у запеклому протистоянні російській навалі і, більше того, від ефективності цієї зброї залежать сотні і навіть тисячі життів українських захисників, які несамовито б’ються з російською армією, що значно переважає їх як у людському ресурсі, так і в техніці та озброєнні.

За весь час війни західні партнери спрямували до України безліч найрізноманітніших зразків як зброї, так і озброєння, починаючи від Джавелінів і закінчуючи Хаймерсами, не говорячи вже про легендарних улюбленців дітей Байрактарчиків.

Натомість, окрім НАТОвської зброї, яка показала себе на полях битв як дуже ефективна, Україна отримала достатньо велику кількість і радянської, що теж є вагомим внеском у перемогу з боку західних партнерів і саме про неї слід поговорити більш детально.

Справа в тім, що в Європі досі є безліч країн, які ще мають на своєму озброєнні саме радянську зброю, яка залишилась їм у спадок від радянського минулого. Деякі країни, як-то, наприклад, Польща, дуже активно постачають в Україну свої військові залишки, накшталт нещодавньої партії у 200 танків PT-91 Twardy, що по суті є модернізованим радянським Т-72. До цього ще в 2018 році було направлено до України так само значну кількість БМП-1, які українці вже самі на власних заводах модернізували під сучасні вимоги.

Теж саме роблять і словаки, направивши зараз в Україну радянські ЗРК С-300, і Північна Македонія, яка теж, як і поляки, передає Україні радянські танки Т-72 і от тут суттєва деталь, на якій не можна не наголосити.

У декого може виникнути запитання, а чи вигідно європейським країнам віддавати Україні свою, хоч і радянську, але ще раз наголошую, свою зброю, яка захищає їх суверенітет? Так, вигідно, і саме Македонія тому приклад.

Зазначені вище танки Північна Македонія у найближчі роки планувала знімати з озброєння, а це означає, що в найближчий час їй треба було ламати голову, куди діти цю застарілу зброю, яка для розвинутої Європи вже є позавчорашнім днем.

Дуже наочною у цьому плані є заява македонського Міністерства оборони під час передачі вказаних танків Україні, яке зазначило, що це танки третього покоління, які з розвитком технологій через кілька років будуть неконкурентоспроможними та несумісними з нашими вимогами.

Так, саме неконкурентоспроможними та несумісними з вимогами, які ставляться до країн-членів НАТО Євроатлантичним блоком.

Може хто скаже, що тоді краще: їм ті танки продати, ніж безкоштовно передавати Україні? Ні не краще, бо їх ніхто не купить!

Нагадаю, Росія є другою у світі, після США, експортеркою зброї. Так-от вона лише в одну Індію продала на 1100 одиниць танків, але ж мова йде не про застарілі Т-72, а про новітні Т-90, яких, окрім Індії, було поставлено ще Алжиру 600 одиниць, Азербайджану – 98, В’єтнаму – 64 і далі по низхідній.

Але при цьому за півроку на полях боїв в Україні було на пальцях порахувати випадків застосування росіянами своїх новітніх танків Т-90. Саме через те, що вони всі йдуть на експорт і Росія воює своїм мотлохом, не гребуючи знімати з баз зберігання без перебільшення стародавні Т-62 та кидати їх в бій і Україні.

Тож, зараз усій Європі важливо добре усвідомлювати, що війна в Україні є загрозою не лише для неї самої, але й для всієї цивілізованої Європи. Загроза, яка надходить від Путіна, особливо ж то стосується країн, що межують з Росією чи Білоруссю. Тому, допомагаючи Україні радянською зброєю, яка досі залишилась у багатьох країн пострадянського табору (Варшавського договору), ці країни вирішують одночасно дві нагальні проблеми: беруть безпосередню участь у боротьбі добра зі злом, а саме так можна зараз трактувати режим Путіна як всесвітнє зло, яке шантажує весь світ ядерною зброєю, і друге, це оновлення свого парку військової техніки на більш сучасні зразки, що відповідають вимогам НАТО до ведення сучасних бойових дій.

Важливість цього питання, крім усього іншого, підкреслюється потужними намаганнями Росії будь-яким чином запобігти передачі Європою Україні цієї зброї. Зокрема, якось вони намагались обґрунтовувати свою заборону, відсутністю від них, як країни що цю зброю виготовила і поставила європейським країнам – дозволу на її передачу Україні. Тоді то не пройшло, бо говорити про законність з країною терористкою, яка сама відверто і зухвало постійно нехтує міжнародним правом є – суцільне неподобство і пусте витрачання часу.

Війна в Україні дуже чітко показала разючу перевагу НАТОвської техніки і озброєння над її радянськими аналогами. Зокрема, прекрасно видно, що являє собою та ж система "Хаймерс" і її аналог російське РСЗВ. Так, росіянам знадобиться 16 ракет "Смерч" або 12 "Ураганів", щоб накрити касетними боєприпасами ціль, сподіваючись, що вони вразять її за рахунок покриття площ. Коли ракета, сімейства GMLRS працює за принципом: один постріл – одна уражена ціль, після чого в контейнері залишається ще 5 (у випадку з HIMARS) або 11 ракет (у випадку з MLRS).

Тож, звісно, Україна залюбки воювала б лише НАТОвською технікою, але масштаби війни такі приголомшливі, що навіть радянської зброї, що надходить від союзників, не вистачає. Перевага лише в артилерії на окремих ділянках досягає 15-20 разів, і в таких умовах українській піхоті вижити є майже не реально.

Росія завжди брала кількістю замість якості, і розуміючи це, ми маємо об’єднатись разом і всією європейською сім’єю, звісно, не без нашого стратегічного партнера США, здолати цю навалу і перемогти злочинний режим Путіна, аби він, як чума, не поліз далі за межі України та не вразив інші країни війною…

Разом до перемоги!