Наступ армії РФ дає лише локальні успіхи: що має не допустити наше командування. Інтерв'ю з Давидом Шарпом

Російська окупаційна армія розпочала наступальну операцію в Україні ще восени минулого року. У травні, коли ворог атакував Харківщину та зумів захопити кілька населених пунктів, де-факто розпочався новий етап цієї операції. Проте, незважаючи на певний поступ на окремих ділянках фронту, успіхом це не назвеш.

Чи є небезпека поразки української армії? У найближчому майбутньому – ні, оскільки нашій країні, як і раніше, допомагають союзники, у тому числі найсерйозніший з них – Сполучені Штати, з якими Україна вчора підписала безпекову угоду на 10 років. Тож на сьогодні ситуація виглядає досить обнадійливою. Сили оборони мають можливість як мінімум тримати ефективну оборону. Головне – не допускати поступу ворога на відносно велику глибину.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ізраїльський військовий оглядач Давид Шарп.

– На день Росії, 12 червня, заступник голови радбезу Росії Дмитро Медведєв опублікував відео, в якому всю територію України пофарбовано в російський триколор. На цій вигаданій карті РФ межує з Польщею, Румунією та Молдовою. Які можливості, на вашу думку, дійсно мають росіяни?

– Почнемо з Медведєва. Він здавна грає роль поганого поліцейського. Причому це стосується як погроз Україні, так і погроз Заходу. У гротескному форматі. Тобто хтось погрожує завуальовано, наприклад, сам Путін та його політологи, а хтось, як Медведєв, у жорсткій формі. Але Медведєва сприймають як слабкого політика з погляду волі та характеру, не всерйоз і навіть із якоюсь гидливістю.

Це я називаю протилежним ефектом. Коли люди, дотичні до ухвалення рішень, бачать твори Медведєва, вони кривляться. Але не тільки від їхнього змісту, а й від того, що це не зовсім вписується в те, як Медведєва представляють усі ці роки.

Тепер перейдімо до практики. Росія, звичайно, ставить перед собою різні цілі, але їх потрібно розділити на більш-менш практичні цілі і мрії. Висновок про мрії Путіна можна зробити з того, як починалася велика війна – це захоплення як мінімум більшої частини території України, можливо, з формальним "приєднанням" до Росії або "приєднанням" частинами. Це вже деталі. Але це ліквідація України як держави у тому вигляді, в якому вона існує.

Але одна справа – мрії, а інша справа – реальність. Мрії Путіна не реалізувалися у 2022 році. А сьогодні амбітним завданням є захоплення Донецької області та, можливо, якихось територій Запорізької. З частинами Харківської області теж все зрозуміло. Це виглядає найважчим завданням, у якому вони просуваються мікрокроками фактично з осені 2022 року, після того, як українці звільнили правобережжя Херсонщини.

Ми бачимо невеликі територіальні успіхи, наприклад, Бахмут, Авдіївку або просування на зовсім локальних ділянках. Але навіть це завдання – захоплення Донецької області – виглядає, м'яко кажучи, дуже складним. Тому, коли йдеться про вихід до Дніпра в деяких місцях або про інші масштабні територіальні захоплення, виникає питання, чому і як це може стати можливим.

Теоретично це може статися лише якщо російська армія різко, кардинально посилиться, а українська ні. Але ж питання, звідки вона різко посилиться? Ресурсів та можливостей у найближчій та середньостроковій перспективі для цього в неї немає. Це перший варіант.

Варіант другий – якщо станеться крах української армії. Чому? Можливі помилки та проколи, до речі, з обох сторін, які можуть призводити до тих чи інших відносно невеликих результатів. Але немає причин вважати, що може статися щось глобальне. Дуже серйозною проблемою для України було би, якби пакет американської допомоги завис назавжди, якби США припинили надавати допомогу взагалі. Інших причин, щоби стався крах української армії та успіх російської, на поверхні немає.

Якщо Захід продовжує надавати допомогу Україні плюс-мінус у нинішніх обсягах, Україна має достатній запас міцності, аби як мінімум тримати ефективну оборону. Щоби можливостей було більше, бажано мати більш масштабну допомогу.

– Отже, зрозуміло, які можливості має країна-агресор. Але які можливості має Україна, щоби звільнити окуповані території? Ви сказали про критично важливу підтримку США, але у разі зміни влади у Білому домі ця підтримка може бути зменшена до критичного рівня? І що тоді? Росія зможе досягти своїх цілей?

– Якщо перемагає Байден, то, по суті, зрозуміло, чого можна чекати від його адміністрації. Багато залежить і від того, що буде в Конгресі та в Сенаті. І Путіну, зокрема, теж доведеться робити свої висновки та коригувати свої надії.

Трамп робив заяви, що звучать несприятливо для України. Однак він політик дуже імпульсивний та непередбачуваний. Це перше. Друге – і це загальний принцип політики в будь-якій демократичній країні, – коли ти перебуваєш в опозиції, ти критикуєш владу. Тому ця риторика під час приходу до влади може втрачати актуальність.

Передбачати тут нічого не можна, але якщо Трамп переможе, це зовсім не означатиме, що він негайно захоче здати Україну, щоби усе пішло, як хоче Путін.

У Республіканській партії дуже сильна підтримка України. Деякі республіканці є прихильниками значно більшої підтримки України, ніж чинна адміністрація Байдена. Крім того, у Трампа будуть радники, до яких він дослухатиметься. Тому зовсім не обов'язково все буде погано.

– Глава ГУР МО генерал Буданов заявив, що російський літній наступ фактично розпочався ще в середині травня. На його думку, ситуація досить складна, але "армагеддону" не буде. Якщо критерієм успішності наступальної операції брати територіальні надбання, то чи можна зробити висновок, що сьогодні окупаційна армія не демонструє високої ефективності?

– По суті, наступ російської армії триває з осені. За прийнятою ними тактикою на багатьох ділянках фронту періодично здійснюються наступальні операції, щоби знаходити слабкі місця і просуватися. Такі умови створюються, наприклад, якщо ти просунувся, охопив якусь ділянку української оборони, і вона може виявитися невигідною для утримання і може бути залишена.

Такі активні наступальні дії йдуть вже з осені. Що додалося із травня? Наступ у Харківській області, коли вони відкрили додаткову ділянку фронту та захопили досить велику ділянку території. За мірками цієї війни, з огляду на те, що завжди йдуть запеклі бої, коли просування дуже повільне чи його немає, у цьому разі просування було досить швидким.

Якщо не враховувати цей момент, то, власне, триває те, що й було. Ймовірно, варто очікувати такого і надалі. Поки вони мають невичерпані резерви, триватиме тиск на низці ділянок, які вони вважають пріоритетними. Складно припустити, що на якійсь із них будуть задіяні якісь величезні сили і з цілями, що далеко йдуть, бо, по-перше, з відкритих джерел невідомо, щоби у них утворилося величезне угруповання сил, а по-друге, це взагалі не їхня тактика. Потрібно вміти діяти величезними силами.

Коли ти дієш локально на низці ділянок, є право на помилку та право на втрати. Якщо все збирається в кулак, може статися провал, на якому все і закінчиться.

Зрозуміло, що українцям важливо поламати плани противника, але головне, щоби власні плани оборони дотримувалися. У будь-якому разі, за рідкісним винятком таких проколів, де росіянам вдавалося пробитися досить швидко і досить глибоко, наприклад, в Очеретиному, або невеликий ривок під Часовим Яром, або те, що сталося в Харківській області – загалом російській армії не вдається досягти серйозних територіальних успіхів у короткий термін. Власне, навіть у тривалі терміни.

Завдання українського командування – недопущення ситуацій, коли супротивник незаплановано просувається на відносно велику глибину.