Блог | Ефективно, тому що абсурдно: 5 трендів російської пропаганди

З початку інвазії російської армії на українську територію, що почалася 24 лютого, оберти російської пропаганди пришвидшилися в рази. Створення фейкових наративів, фейкових повідомлень та цілих ланцюгів дезінформації набуло небачених масштабів. Подібні речі були присутні в російських медіа і до 24 лютого, однак відтоді кремлівська пропаганда просто перевершила більшість очікувань.

Багато хто і до 24 лютого добре розумів, що російські ЗМІ перетворилися на інформаційне поле для обслуговування нагальних політичних потреб Кремля та режиму Володимира Путіна. Однак зараз російські медіа здійснюють в інформаційному полі все те, що намагається здійснити її армія на полях битв – це війна особливо цинічним способом.

Українцям та українкам вкрай важливо розуміти тенденції у російських медіа з кількох причин. Ще якісь десять років тому російські медіа і самі були присутні в Україні – існувала київська редакція газети "Комерсант", існувала київська редакція агенції "РІА Новості", діяв інтернет-сайт "newsru.ua", хтось ішов по новини про Україну на сайт "rosbalt".

Поступово українське медійне середовище очистилося від російських ресурсів, однак навряд чи можна сказати, що нинішня пропаганда РФ не має аж зовсім ніякого впливу на внутрішню ситуацію в Україні. Досі є в Україні люди, готові вірити тим наративам, що їх до вітчизняного інформаційного простору заводить машина кремлівської пропаганди. Тому наразі я хотів би виділити кілька трендів у тому, що і як поширює путінська пропагандистська машина:

• Російська пропаганда дуже часто діє за принципом Тертулліана, християнського теолога з ІІ століття: "Вірую, тому що абсурдно". Чим абсурднішим є пропагандистський наратив, тим скоріше люди в нього повірять, адже російська війна проти України з самого її початку не вкладається в категорії раціонального мислення. Побудована на жорстокості та порушення базових прав цивільного населення, ця війна потребує інформаційної підтримки в тому ж ключі, в якому вона ведеться. І цей ключ – ірраціональність та абсурд. Хіба не абсурдною є трансльована російськими ЗМІ заява Володимира Путіна про те, що заснований греками Маріуполь – це "старовинне російське місто"? Хіба не абсурдним є наратив про "голод в Україні" - аж навіть і Маргарита Симоньян, очільниця медіа-системи RT, говорить в одному зі своїх твітів про "ситий Київ" у майбутньому часі? Працюючи з абсурдним рівнем фейковості, російська пропаганда тестує, наскільки далеко можуть йти у довірі до неї російське населення – і це потрібно пропаганді для її подальших політичних цілей.

• "Росія + Китай". Це – ще один наратив російської пропаганди, неодмінно присутній і на сторінках газети "Комерсант", і на шпальтах веб сайту "РБК", і в інших виданнях. Росіянам продовжують втовкмачувати, що від усіх бід їхню країну в якийсь момент врятує Китай, от варто лишень зачекати – і буде досягнуто якоїсь грандіозної стратегічної домовленості між РФ та КНР. От і надшвидкісні дрони Китай випробовує, які можна в нього попросити для потреб "спеціальної воєнної операції". От і економічно Китай допоможе, закуповуючи російські товари. От і проти Америки Китай готовий виступити. Але ж все це не відповідає дійсності. Свіжа зустріч китайського лідера Сі Цзіньпіна з німецьким канцлером Олафом Шольцем чітко показала, що так, Китай зберігає нейтралітет щодо війни, однак в цьому нейтралітеті він все ж ближчий до ідеї засудження війни, аніж її підтримки. Але російській пропаганді вкрай потрібен міф про те, що в РФ є такий грандіозний союзник, як КНР. Росіянам з таким фейком якось спокійніше живеться, однак фейк залишається фейком.

• "Російська економіка ім. Газової Труби". От у чому, а от у власному газі росіяни не сумнівалися ніколи. І скільки би лідери Європи, на кшталт президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, не казали, що ЄС повністю відмовиться від постачань російського газу, росіяни в це не вірять. Чому? Тому що російська пропаганда продовжує їм втовкмачувати, що без російського газу європейці змерзнуть вже цієї зими. У свідомості росіян, величезні запаси газу на нафти – це ніби як релігійний символ "богообраності", адже от же ж недарма в РФ стільки природних копалин. Але ж сучасна економіка дуже інтенсивно змінюється. Вона стає менш енергомісткою, відбувається відродження атомної індустрії, все більш звичними стають технології зеленої енергетики. Але російські медіа продовжують переконувати росіян, що їхній газ та їхня нафта – це ніби як золота акція в умовах сучасної економіки. Можливо, так і було років 10 назад, допоки в США не відбулася сланцева революція, якої так боїться Путін. Однак все, часи, коли Росія мала право голосу на світовому енергетичному ринку, закінчилися. Закінчилися вони після того, що сталося 24 лютого.

• "Найпотужніша армія світу". Десятиліттями вкладаючи гроші в просування своїх оборонних пріоритетів, РФ так досі і не повірила повною мірою про те, що її армія – аж ніяк не є сильною настільки, наскільки в це звикли вірити російські громадяни. А замовчані в російській пресі воєнні злочини армії РФ все одно колись стануть відомими росіянам, хоча їм і переважно вимкнули доступ до соцмережі "Telegram". Росіяни все ще вірять, що "Ростех" та "Рособоронпром" здатні випускати озброєння та військову техніку, що може конкурувати з озброєнням та військовою технікою країн НАТО. Однак це те саме, що вірити, ніби російський автопром може повноцінно конкурувати із західними автомобільними виробниками. Російська армія відстала від західних армій та від української армії і тактично, і технологічно, і – що теж важливо – в сенсі філософії ведення війни. Цинізм та жорстокість – це єдине, чим запам’яталася російська армія в Україні.

• "Кремлівські боги грандіозних стратегій". Як росіяни вірили в силу російської армії, так само вони вірили в те, що Кремль грає у настільки потужну стратегічну геополітичну гру, що її напруги, складності та глибини не витримає не те що Україна, але й жоден із західних альянсів – ЄС, НАТО, G7, ООН чи умовна чорноморська співдружність країн на чолі з Туреччиною. Але стратегія Кремля буда побудована на вкрай хибному засновку. Кремлівські стратеги ніколи не розраховували на те, що оборонна підтримка від міжнародних партнерів для Україна буде аж такою потужною. Вони постійно запевняли Володимира Путіна в цьому, а коли до України було спрямовано цілі лінії оборонних постачань, "грандіозним" кремлівським стратегам залишалося лише сховати голову в пісок. Історія показала: навіть найскладніша стратегія ламається, коли проти неї виступає монолітна коаліція проукраїнської підтримки. Росіянам теж доведеться рано чи пізно визнати цей факт. І чим раніше вони його визнають – тим краще для них.