Фейгін: що буде з війною у разі смерті Путіна? Хто замінить його на посту? Інтерв'ю

Коли глава країни-агресора Росії Володимир Путін із тієї чи іншої причини піде з посади, жоден із його наступників не зможе продовжувати війну проти України з цілої низки причин. Ба більше, не зможе йтися про "приєднання" українських територій до Росії.

Як наступників на цій посаді можуть розглядати кілька постатей, сам Путін хотів би бачити у кріслі свою дочку Катерину Тихонову, але він не робитиме призначень. Найімовірніше, наступника буде призначено іншими після смерті Путіна. Це буде постать, яка влаштовуватиме всі "вежі" Кремля.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив російський правозахисник Марк Фейгін.

– Першого заступника глави адміністрації Путіна Сергія Кирієнка називають серед можливих наступників першої особи. Зазвичай у ролі наступника бачать Патрушева. Як ви оцінюєте його позиції в системі влади в РФ?

– Якщо говорити про нього як про наступника, то це, напевно, фантастичний варіант. Він міг би відбутися тільки, якби сам Путін ще за життя визначив його наступником.

Складно уявити, що саме Кирієнка оберуть таким. Він не кадрова людина системи. Він не є безпосереднім вихідцем зі спецслужб, із КДБ. Так, він був із ними пов'язаний. Він був секретарем міськкому ВЛКСМ Нижнього Новгорода. Його батько був радянським марксистом сталінського штибу. Зрозуміло, що Кирієнко не випадковий у цій системі.

Але я скоріше повірю, що Путін обере наступника після погодження зі своїм колективним оточенням. Адже справа не в самому Патрушеві – він може не стати ніяким наступником. Але потрібен обов'язково виходець зі спецслужб, особливо в умовах війни, що триває, інакше це змінює картину.

Тим більше, що бекграунд Кирієнка є досить своєрідним. Він пройшов ліберальні організації завдяки взаєминам із Нємцовим. Він очолював "Союз правих сил".

Якщо говорити про самого Путіна, то, незважаючи на те, що він доручає Кирієнку багато важливих речей – свій референдум про продовження повноважень, вибори президента в 2018 році, зараз йому доручено проведення "референдумів" в Україні про приєднання до Росії, – поки він не несе жодного функціоналу. Говорити про те, що він влаштує всі клани, вежі тощо – передчасно.

Швидше, таким може бути Мішустін, який представляє якусь м'яку частину, яка безпосередньо не асоціюється з ФСБ. Або Бортников.

Але я впевнений, що Путін не обиратиме собі наступника за життя. Це не те, що було з Єльциним. Тому що для цього повноваження потрібно передати ще за життя.

– Чому ситуація з Путіним відрізняється від ситуації з Єльциним? Він же, мабуть, повинен розуміти, що колись йому доведеться вмирати?

– Розумієте, яка штука? Незважаючи на всі претензії до нього, до його алкоголізму, до його захворювання, Єльцин пішов через неможливість перебувати на посаді першої особи. 1996 року йому провели операцію шунтування. Але все-таки тоді наступників вибирали, а не призначали, хоча процедура була і формальною. Потрібно було переконати суспільство, що ця людина буде гідною.

Але Путін узагалі нікому не довіряє. І уявити, що він наважиться піти раніше, навіть якщо у нього четверта стадія раку, неможливо. Адже він не впевнений у тому, як поведеться цей наступник щодо його родичів, його капіталу, до всього оточення.

Хочу нагадати, що коли Путін передав повноваження Медведєву, він залишався прем'єр-міністром – і реальні важелі влади залишалися в нього. Він нікуди не йшов із влади.

М'яко кажучи, він не в захваті від можливості не померти на посаді, а передати повноваження до цього моменту. Він бачить, що відбувається з іншими. Він надивився на того ж Назарбаєва.

– Ви назвали трьох – Патрушев, Бортников, Мішустін. Це ваша трійка найголовніших претендентів на перше крісло?

– Ні. Так не можна сказати. Це представники групи кланів. Але наступниками я їх не назвав би. Наступників набагато більше. Наприклад, Медведєв також претендує на спадкоємство. Але які у нього шанси, хто його підтримає?

Буде перехідна постать, формальна особа. Формальною особою є Мішустін, який у разі відходу до проведення нових виборів має бути в.о. глави держави. Так написано у конституції. Найпростіше їм іти лінією основного документа.

Інше питання, хто прийде після. І це питання відкрите.

На кого поставив би Путін? Якщо вже в нього була б безвихідь, то він поставив би на Катерину Тихонову, свою молодшу дочку, яку сильно просуває Юрій Ковальчук, дуже близька Путіну людина, яка практично постійно з ним перебуває.

Щодо Патрушева, то він би із задоволенням поставив свого сина. Йому за 40, він виходець із ФСБ. Сам він старий, на восьмому десятку. Я скоріше повірив би, що вони робитимуть ставку на нову поросль.

– Ви припускаєте, що спадкоємицею може бути Тихонова?

– Так, я б цього не відкидав. За певних обставин. Якщо Путін проживе досить довго, він може зробити її кимось із осіб в уряді та розпочати рух у цей бік.

– Повертаючись до Кирієнка. Він зізнався, що "працював над приєднанням територій України". Чи варто нам побоюватися, що будь-який наступник, який зайде на цю посаду, також займатиметься "приєднанням" до Росії українських земель?

– Кирієнко говорить про це зараз, він не може говорити інакше. Але інше питання – а як він це буде робити без Путіна? Потрібно враховувати, що ще є Збройні сили України, які, щонайменше, опираються будь-яким "приєднанням", не кажучи вже про все інше, колективний Захід тощо.

Уявімо собі ситуацію: Путін сьогодні помер. Будь-хто, хто прийде на його місце завтра, буде не в змозі вести війну. А у чому мотивація? За що мають помирати люди? Чому люди мають страждати? Почнеться такий розбрід!

Адже Путін отримав усі ці можливості – оголошувати війни, витрачати десятки тисяч життів – за чверть століття перебування при владі. Майже як Сталін. А заради чого помиратиме покоління за поколінням росіян у спробі збільшити території, які цього Кирієнка наскрізь не бачать? Або Тихонову чи навіть Патрушева.

Система побудована на персональному Путіні та колективному Путіні, якого він побудував під себе, все своє оточення, всіх цих патрушевих та мішустіних. Якщо немає персонального Путіна, система залишається, але вона не може функціонувати.

Будь-кому, хто прийде, потрібен час, щоб побудувати нову систему під себе. Інакше він користуватиметься залишками тієї спадщини, яку заповів Путін.

Тому перспективи у будь-кого з них щодо України, щодо продовження окупації та нового захоплення територій я не бачу.

– Можемо сказати так: піде Путін – закінчиться війна?

– Вона може і не закінчитись, але вона буде остаточно програна. Тому що виникнуть питання: куди наступати? На який Київ? Заради чого? Звідки брати ресурси?

Путін був важливою сполучною ланкою з цього питання ще й із Заходом. Вести ці онлайн-дискусії по сто годин, як робить Макрон… Хто б не прийшов на його місце, не матиме цих особливих стосунків. І як їх збудувати?

Путін проходив кілька періодів, він був відрекомендований навіть Клінтонові. Ви уявляєте, скільки президентів він пережив? У жодного з його наступників не буде цього часового лагу.

Путін заходив у політику фактично в момент другої Чеченської війни, але війни, яка успішно складалася, яка вигравалася. А українська війна, м'яко кажучи, складається не блискуче. Грубо кажучи, на момент смерті Путіна треба все вже вирішити, все захопити, офіційно приєднати, щоб не мати цього головного болю. Чи є у них час на це? Це велике питання.

– Зараз часто говорять про те, що зміна влади в Росії можлива вже цієї осені. Чи припускаєте ви такий варіант?

– Якщо говорити про осінь, то тільки у разі хвороби Путіна, наприклад, якщо до його 70-річчя почнуться зміни. Це єдиний варіант. В інших випадках система може існувати й далі.

Навіть поразка Путіна у війні в Україні, навіть якщо ЗСУ відіб'ють Херсон, не призведе до негайного зникнення Путіна. Це вимагатиме довгого часу. Але якщо Путін помирає, звичайно, систему може лихоманити.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі Obozrevatel та у Viber. Не ведіться на фейки!