Блог | Фронт не впаде – може впасти тил: хто першим зламається у цій війні

Динамічна рівновага, що встановилася на фронті, оманлива. Бо путін ніколи не прагнув завоювати Україну військовим шляхом. Він мріє її упокорити, а не окупувати. Бо він не воїн – він КҐБіст. 

Путін не Наполеон, не Гітлер і не Олександр Македонський. Саме тому Донбас не має шансів перетворитися для росіян на український Сталінград, але він вже став українським Верденом. Це кривава мʼясорубка, яка перемелює долі, життя, рештки міст і мільярди доларів. Битва за рештки Донбасу не є вирішальною битвою цієї війни – це лише інструмент максимального виснаження противника.

Тому доля цієї війни вирішуватиметься не на Донбасі й не в степах Причорноморʼя – вона вирішуватиметься в тилу. Чий тил посиплеться першим. У кого першого забракне ресурсів. Чия рішучість продовжувати війну попри все зламається першою…

Україна безумовно мала б шанс у такій війні, якби… якби вивчила уроки її початку. На жаль, вона їх забула вже до кінця 2022 року. А ключ до української перемоги простий – солідарність влади та народу, справедливий розподіл тягаря війни, максимальне делегування повноважень і ресурсів на низовий рівень, інновації, максимальна дерегуляція, невідворотність покарання зрадників і мародерів, моральна перевага…

Оскільки зрадників та мародерів жодного разу по-справжньому так і не покарали, поступово ми скотилися до формату війни двох моральних близнюків. Точніше, аморальних. Де війна перетворилася насамперед на спосіб лідерів уникнути відповідальності за стратегічні помилки, яких вони припустилися, кричущу корупцію та не менш кричущу некомпетентність.

Тому фронт стоятиме ще довго. Бо війна для лідерів з обох сторін ЛБЗ – гарантія збереження посад, добробуту та безпеки. Питання в іншому – скільки витримає тил?