Генерал Маломуж: Росія не має шансу на перемогу у війні, вторгнення Білорусі не буде. Інтерв'ю

Небезпека вторгнення в Україну регулярної армії Білорусі практично дорівнює нулю. Такий сценарій можна було б розглядати, якби армія країни-агресора Росії мала великі успіхи у цій війні. Але успіхів не передбачається – навпаки, ймовірна поразка Росії.

Цю поразку наближає і збільшення обсягів західної допомоги Україні після візиту до нашої країни голів Німеччини, Франції, Італії та Румунії. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив керівник Служби зовнішньої розвідки України у 2005-2010 роках, генерал армії Микола Маломуж.

– Президент Зеленський зібрав РНБО щодо ймовірної загрози вторгнення з боку Білорусі. Ми бачимо, як Лукашенко давно грає у дивну гру, але досі він не наважувався на відкрите вторгнення. Чи зважиться цього разу?

– Я вважаю, що найближчим часом він таки не наважиться на стратегічні наступальні операції. Звісно, він може сприяти діям РФ, наприклад, у наданні плацдармів, аеродромів, розміщенні дивізіонів, "Іскандерів" і навіть в організації певних провокацій.

Але допоки Росія не почне більш ефективну наступальну операцію, Лукашенко не ухвалюватиме рішення про стратегічні наступи.

Я знаю його особисто. Він завжди лавірує, навіть із Путіним. Навіть у ситуації повної підпорядкованості Путіну він прораховує варіанти. Він бачить, що зараз ситуація є складною, що Росія не змогла реалізувати всі сценарії в Україні.

Але Лукашенку треба демонструвати лояльність Путіну та виконувати хоча б частину зобов'язань. Окрім надання баз для російських військ, розміщення ракетних сил і техніки необхідно й демонструвати силу. Для чого? Щоби відтягувати дуже великі сили України на великому просторі українсько-білоруського кордону.

Лукашенко заявляє про можливі агресивні дії з боку України та Заходу, виправдовуючи зміцнення своїх кордонів, мінування, підтягування військ тощо. Це є демонстрація дій для Путіна і фактично допомога агресору.

Але наступальна стратегічна операція Лукашенка – це великий ризик із двох причин. Перший – він розуміє, що Путін може програти і, відповідно, він відповідатиме вже за пряму агресію проти України. Поки що він співучасник. Друга – Лукашенко повністю не впевнений у своїх військових, особливо у кадрових. Я не говорю про спецслужби, які підпорядковані КДБ.

За нашими розвідданими, у тих білорусів, які служать в армії, дуже негативне ставлення до війни та їхньої особистої участі в конкретних військових операціях проти України. Тому більша частина армії може не виконати наказу про масові наступальні операції, і це провал для Лукашенка.

Зрештою, є й білоруські громадяни, які не погоджуються з такою політикою. Лукашенко пам'ятає, як перед виборами вибухали багатотисячні протести. Війна може бути детонатором нових протестів – як військових, так і цивільних. Тому що це чиїсь чоловіки, сини, брати.

Це зовсім не така ситуація, як у Росії, де зазомбовано 75-80% жителів. У Білорусі такого немає. Внутрішня загроза режиму Лукашенка – потужний стримувальний фактор.

Коли ж Лукашенко міг би піти на вторгнення? Якщо припустити фантастичний варіант, коли Росія активно займається окупацією, тоді Лукашенко міг би зайти із півночі чи із заходу України, щоб зафіксувати свою участь на тлі якоїсь перемоги. Але такого не передбачається. Росія зазнає величезних втрат, ми зміцнюємо свої позиції, підтягуємо резерви та отримуємо озброєння.

Тому перспективи такого сценарію немає, а перспектива поразки Росії є.

– Чому засідала РНБО?

– Я впевнений, що засідання РНБО мало відбутися задовго до 24 лютого. Тоді не змогли передбачити головних ударів із боку Білорусі. Адже там проходили військові навчання. Тим більше, розвідки давали відомості про те, звідки буде завдано головного удару – з території Білорусі та Криму. Я вважаю, що системно модель не відпрацювали.

Тому зараз, маючи гіркий досвід, ми створили умови для захисту, оборони, недопущення просування БТР, танків, "Градів" та іншого з боку Білорусі. З іншого боку, я думаю, що Зеленський на тлі навчань білоруських військ, створення Південного командування зробив офіційний хід – скликав РНБО.

Це ще й сигнал Білорусі, що ми реагуємо на можливі агресивні дії. Думаю, це формат взаємних сигналів, рухів військ тощо. Можливо, це використовується також для інформаційного піару – РНБО звертає увагу на цей регіон.

– Ви говорили про вкрай невмотивовану білоруську армію. Ви припускаєте, що у разі, якщо військовим буде віддано наказ наступати на Україну, вони просто перейдуть на бік ЗСУ?

– Перший крок – це відмова від наступальних операцій. Але щодо здачі, то це дуже малоймовірний формат. У разі, якщо білоруських військових поставлять уперед, а за ними стоятимуть російські спецназівці, умовно, загороджувальні загони чи спецназ Білорусі, який їх штовхатиме на поле бою, – це крайній варіант. Але я думаю, що буде пасивна позиція щодо невступу у війну та відмови від виконання бойових завдань.

Але не одного підрозділу, а масово, оскільки, якщо так вчинить один підрозділ, його можуть задавити у будь-який спосіб. До речі, відповідно до конституції Білорусі, військові мають виконувати лише оборонні функції та не вступати у війну. Тому будь-який військовослужбовець, спираючись на конституцію, може заявити: я не беру участі у війні. І ніхто не зможе притягти його до відповідальності.

– Питання щодо візиту до України чотирьох глав європейських країн – Франції, Німеччини, Італії та Румунії. Їм показали наслідки звірств російських окупантів, вони поговорили із нашим президентом. Кажуть, це справило на них враження – і ми можемо очікувати, що допомога Європи Україні посилиться. Але як?

– Сам візит свідчить, що є велика підтримка України провідними країнами Європи. Він продемонстрував політичну, дипломатичну, оперативну, економічну підтримку та частково оборонну. Це дуже не сподобалося керівництву Росії.

Є ще один важливий психологічний момент – ми теж застосовували його в різних ситуаціях у боротьбі з тероризмом. Коли демонструють конкретні факти, це сприймається людиною набагато сильніше, ніж просто інформація про те, що щось відбувається.

Є конкретні факти вбивств, руйнувань, масових катувань. І те, що лідери держав побачили це на власні очі, – це той факт, який дуже потужно впливає на підтримку України. Кожна країна чіткіше окреслила свою позицію: вони підтримують зусилля щодо повного звільнення нашої держави. Ніде не пролунало умов щодо здачі Україною своїх територій. Відповідно, візит стосувався і постачань зброї, які зростають.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі Obozrevatel та у Viber. Не ведіться на фейки!