Генерал Маломуж: вежі Кремля почали працювати проти Путіна. Інтерв'ю про підсумки "держперевороту" Пригожина

Президенту країни-агресора Росії Володимиру Путіну був вигідний конфлікт усередині силових структур, зокрема протистояння господаря ПВК "Вагнер" Євгена Пригожина та міноборони Росії, що набирає обертів. Йому здавалося, що так силовики не зможуть об'єднатись проти нього самого. Але стратег із Путіна ніякий, диктатор прорахувався. Похід Пригожина на Москву показав, що силові структури в РФ неоднорідні, рядові росіяни – тим більше, адже частина з них підтримала рух Пригожина, що білоруський самозванець Лукашенко раптом виявився сильнішим за Путіна, фактично змусивши "Вагнера" відступити.

Старий кадебіст Путін навряд чи пробачить Пригожину "зраду", його можуть ліквідувати найближчим часом, незважаючи на надані гарантії. "Вагнер", перебравшись до Білорусі, не становитиме особливої загрози для України. А от реальна небезпека підриву окупантами Запорізької АЕС потребує негайного реагування. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив керівник Служби зовнішньої розвідки України у 2005-2010 роках генерал армії Микола Маломуж.

– Як ви вважаєте, хто був реальним ініціатором походу Пригожина на Москву?

– Насамперед необхідно взяти до уваги, що між владними елітами в Москві дуже гостро зросли протиріччя. Зважаючи на те, що Путін вже не має стратегічних перспектив ні у війні, ні у міжнародному форматі, ні в Росії, яку веде до системного провалу, зрозуміло, що частина еліт починає замислюватись про формат його заміни. Більш ефективні структури, наприклад, "вагнерівці" на чолі з Пригожиним, ФСБ, Дьомін тощо формуються передусім під час війни.

Вони намагаються створювати альтернативи. Ухвалюються політичні рішення щодо тих осіб, які, як вони вважають, винні у цій кризі. Насамперед це Шойгу та Герасимов. Спочатку це було озвучено на політичному рівні, потім на організаційному і в підсумку на бойовому.

Путіну це протистояння було вигідно – критика силовиків, які змагалися між собою не тільки на фронті, а й на тлі ступеня наближеності до Путіна. Причому це не тільки міноборони і Пригожин, але ще й ФСБ, і розвідка, і тіньові еліти. У ситуації конфлікту вони не могли об'єднатись проти нього самого. Путін грав на цих інструментах як спецслужбіст, але невдало.

Але проблема в тому, що Путін – стратег дуже недалекий, він не бачить стратегічних перспектив тієї чи іншої дії. Він піднімав Пригожина, роблячи віддушину для радикалів, якусь частину їх відтягував на себе і Гіркін, але це завжди закінчується погано. Коли є провал у стратегії, провал на фронті, коли з'являються передумови до конкретних поразок, усі ці башти Кремля починають працювати проти режиму.

Тому Пригожин, спочатку заходячи в клінч зі своїми конкурентами, міноборони, намагається посилити вплив на Путіна, а в перспективі, можливо, і провести його ротацію. Група Пригожина та ті, хто стоять за ним, намітили такий план природного конфлікту між ним та Шойгу.

Шойгу та Герасимов – представники старої військової еліти. Вони мають дуже потужне лобі в різних структурах не лише у військовому плані, а й у фінансовому та оперативному в оточенні Путіна. У цій ситуації вони вирішили придушити Пригожина, свого конкурента. Було вироблено модель, як це зробити – спочатку його дискредитували на фронті, віддалили його від Путіна і створили умови для його нейтралізації, змушуючи "вагнерівців" укласти контракти з міноборони.

Ситуація загострилася, коли вони пішли на військову конфронтацію спочатку під Бахмутом, а потім і в Ростові. На цьому фоні Пригожин вирішив заявити про свої права разом зі своїми партнерами, кураторами тощо, розуміючи, що Путін не має внутрішніх сил для протидії. ПВК "Вагнер" не могли зупинити ні в Ростові, ні в інших місцях. Вони дійшли до Оки, ще трохи – і зайшли б у Москву.

Але, звісно, цей формат не мав перспектив.

– Як ви оцінюєте роль Лукашенка у цій історії? Була інформація про те, що Пригожин звернув свою операцію після дзвінка Лукашенка. Він зупинив своїх "вагнерівців" за 20 кілометрів від Москви і пішов назад.

– Тут зіграли роль еліти, які контактували і з Лукашенком, і з Пригожиним, які мають безпосередній вплив, але також і сам Путін, який був змушений звернутися до Лукашенка як до посередника. Сам він не хотів вести переговори зі "зрадником" Пригожиним, показуючи свою слабкість, але залучив людей, наближених до "кухаря".

У цей формат було вирішено ввести повністю підконтрольного Путіну Лукашенка. Спочатку Пригожина переконали в тому, що він не має шансів захопити Москву і що він буде знищений, але вихід із ситуації є. Потрібна була статусна постать, президент Білорусі. І він відіграв свою роль. Звісно, не самостійну, а за сценарієм.

Це було консолідоване рішення певних еліт, які попрацювали з Путіним, його адміністрацією, Патрушевим, Лукашенком, який погодився виступити посередником і гарантом. На що й зреагував Пригожин, якого підготували з різних позицій його російські куратори.

Пригожин зреагував, бо не мав виходу. Але Путін практично підірвав свій авторитет, він уже не має сильного впливу. Силовики у Росії неоднорідні, а народ – тим паче, адже рух Пригожина вітали. А Лукашенко нарешті підбадьорився, виконавши роль миротворця. Фактично він урегулював конфлікт, який не зміг врегулювати Путін.

Крім цього, Лукашенко провів переговори з Ердоганом та Сі Цзіньпіном. Він обговорив підтримку цих країн – і в цій ситуації, і на перспективу. Тож завдяки цьому Лукашенко отримав політичні очки.

– Вже озвучуються побоювання, що "Вагнер" на території Білорусі становить небезпеку для України, він може піти на Київ. Як ви оцінюєте таку небезпеку?

– Жодної небезпеки з боку "вагнерівців" немає, тому що поставлене завдання акуратно розформувати цей підрозділ. За нашими даними, ті "вагнерівці", які не брали участі у путчі, підписуватимуть контракти з міноборони, частина піде у відставку, їм забезпечать пенсії, дехто вирушить в Африку, а решта поїде в Білорусь разом із Пригожиним.

Лукашенко не такий ідіот, щоб допустити в Білорусь "вагнерівців" у великій кількості – кілька десятків тисяч. Тому що це є бойова структура, це фактично контроль Білорусі. Тому зайде обмежений контингент, який контролюватиметься російськими та білоруськими спецслужбами.

Можливо, Пригожина приберуть, незважаючи на гарантії безпеки, тому що Путін вважає його зрадником. Думаю, Путін з ним розрахується, оскільки не терпить зради найближчого оточення. Тут працюють не суди – тут працює помста, яка буде реалізована у конкретний період. Я думаю, не дуже довгий.

Тому похід "Вагнера" на Київ – це абсурдно та нереально. З одного боку, тому що він створює загрозу для Росії, з іншого боку, він не є вигідним для Білорусі. І, нарешті, як заявив генерал Наєв, ми готові зустріти будь-які ворожі підрозділи, а тим більше "вагнерівців", які вже продемонстрували слабкість біля Бахмута.

Втім ми триматимемо ситуацію під контролем. Наступ з боку Білорусі у нас постійно на порядку денному.

– Генерал Буданов заявив, що ситуація на Запорізькій АЕС ніколи не була настільки серйозною, як зараз. За його інформацією, вже під чотирма із шести енергоблоками АЕС встановлено вибухівку. Яким є ваш прогноз?

– Я думаю, що такий сценарій не буде реалізований, тому що багато країн, включно із США, Індією, Туреччиною, об'єдналися, щоб не допустити катастрофічних подій, пов'язаних із атомними об'єктами, оскільки це загрожуватиме не лише Україні.

Чотири фактори шантажу, які були у Путіна, – це підрив Каховської ГЕС, підрив кримського "Титану", Запорізької АЕС, а також застосування ядерної зброї. Але гадаю, що ядерний фактор не буде реалізований.

Вважаю, що тут більш глибоко необхідно працювати на рівні лідерів країн, збирати з цього питання Радбез ООН, можливо навіть Генасамблею ООН, тому що це загроза світу, це вже не Каховська ГЕС. Це не той рівень загроз. Необхідно піднімати МАГАТЕ. Нещодавно вони заявляли, що не бачили вибухівки на ЗАЕС, але хай перевіряють ще раз. Нехай працюють нейтральні комісії ООН.

Що стосується розвідки, то вона повинна діяти тихо, через різні канали з різними країнами та формувати позицію, щоб не допустити таких сценаріїв. Потрібно говорити і з китайцями, і з індусами, і з турками, і з японцями, і з усіма країнами НАТО, і з третіми країнами. Так працює розвідка. Говорити на камеру – це не функція розвідки. Її функція – вести глибоку оперативну роботу.

Потрібно, щоб увесь світ побачив реальні доказові матеріали. Наприклад, фото машин із вибуховими речовинами. 90% роботи зараз – це робота саме на неофіційному рівні для того, щоб лідери країн найжорстокішим чином тиснули на Путіна та попереджали такі дії.