Клімкін: Путін не може виграти і не може зупинитися. Чому Макрон закликав диктатора вивести війська з України. Інтерв’ю

Серія візитів глави української держави Володимира Зеленського до країн Європи відбувається не лише напередодні контрнаступу Сил оборони України, але ще й напередодні чергового саміту "Великої сімки", на якому закладатимуться основи майбутньої системи безпеки для нашої країни. Адже нам потрібна не просто перемога і не просто мир, а стала перемога і сталий мир, якому не загрожуватиме путінський чи будь-який інший режим у Росії.

Президент Франції Еммануель Макрон закликав Путіна вивести війська з України. Це свідчення того, що союзники України не налаштовані на зменшення тиску на країну-окупанта. Щодо самого кремлівського диктатора, то він не може виграти у війні і не може зупинитися. Водночас Росія вже не є самостійним геополітичним гравцем й перетворилася на "молодшого партнера" Китаю. Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив міністр закордонних справ України у 2014-2019 роках Павло Клімкін.

– Білоруський диктатор Лукашенко захворів після відвідин путінського параду перемоги. Це збіг обставин, справа у старих болячках та у віці чи мала місце спроба замаху на нього?

– Я не можу тут спекулювати. Я думаю, що в нього є проблеми зі здоров’ям. Я абсолютно впевнений, що про них усім відомо, а в Москві всім відомо на 101%. Чи це фундаментально вплине на стабільність режиму Лукашенка? Це насправді дуже важко сказати. Втім хвиля спекуляцій, яка з’явилася, звичайно, послаблює і Лукашенка, і людей навколо нього. І це всім зрозуміло.

– Чи припускаєте ви, що сьогодні Путіну потрібна смерть Лукашенка? Наприклад, для того, щоб за більш маріонеткової влади в Білорусі розпочати великий останній похід на Київ?

– Я думаю, тут справа не в Лукашенку. Якщо Путін критично захоче цього, він буде дотискати Лукашенка. Але ситуація змінилася. Ми розуміємо, що відбувається на кордоні, ми дуже ретельно слідкуємо за тим, що відбувається в Білорусі, за тими контингентами, які там є.

Гадаю, якщо сьогодні Лукашенко вийде з цієї конструкції, вона може посипатися. І Путін це прекрасно розуміє. Тому не факт, що смерть Лукашенка зараз вигідна Путіну. Мені здається, що статус-кво і можливість дотиснути Лукашенка на перехід до варіанта, який пасує Путіну, – це більш передбачувана і більш класична стратегія для Кремля.

Путін розуміє, що він втратив Україну, тому не захоче втратити ще й Білорусь. Йому потрібен передбачуваний сценарій. А смерть Лукашенка – це непередбачуваний сценарій.

– У Туреччині проходять президентські вибори. Відомо, що жоден із кандидатів не набрав 50% голосів, а отже, буде другий тур. Конкурент Ердогана Киличдароглу буквально наступає йому на п’яти. Якщо Ердоган програє вибори, що це означатиме для нас, для України?

– Я думаю, що головні напрямки турецької політики залишаться незмінними, але якщо Ердоган програє, то вся аура особистих відносин з Путіним зникне. Путіну буде явно складніше домовлятися з новим президентом, оскільки він розуміє Ердогана, розуміє його особисті слабкі і сильні сторони. І те, що Путіну потрібно першочергово, – це саме ці особисті відносини.

Що буде далі? Якщо переможе опозиція, вони повернуться до парламентсько-президентської республіки. Це означатиме, що зовнішня політика визначатиметься більш колегіально і що Туреччина буде активніше співпрацювати і з Європейським Союзом, і з Сполученими Штатами.

Але щодо України турецька політика не зміниться. Щодо Росії зникне особистий елемент. А особистий елемент для таких, як Путін і Ердоган, дуже багато що значить. Більше, ніж інституції, більше, ніж якісь правила.

– Цікавить ваша думка щодо низки візитів президента Зеленського до європейських країн. Як ви думаєте, чому вони відбуваються саме зараз, напередодні контрнаступу української армії? Як ви розцінюєте дуже яскраві заяви лідерів Європи, зокрема, Шольца і Макрона?

– Я вважаю, що це турне дуже вчасне. Це не тільки перед контрнаступом, але ще й перед самітом "Великої сімки", який відбудеться наступного тижня в Японії.

Цей саміт, звичайно, закладе основи скоординованої стратегії щонайменше до кінця року, а можливо, і на більшу перспективу. Це стосується передусім питань безпеки. Це насамперед стосується майбутньої моделі європейської безпеки.

Тому я вважаю, що це дуже важливе турне. Фактично це три учасники "Великої сімки", три ключові європейські країни. Звичайно, це про зброю, про гроші, але передусім про майбутню систему безпеки для України. Оскільки будь-яка перемога означає звільнення України, але так само убезпечення України від путінського режиму або будь-якого режиму, який може бути в Росії на перспективу. Адже нам потрібен сталий мир і стала перемога.

Перемога – це про контрнаступ, а сталість – це про майбутню модель безпеки. Тому я вважаю, що це турне дуже важливе перед самітом "Великої сімки".

– Європейські лідери неодноразово закликали Путіна вивести свої війська з України. І от Макрон ще раз повторив цей заклик. Але ж очевидно, що кремлівський диктатор не послухається главу Франції і не віддасть наказ своїм військам виходити. Для чого робляться такі заяви?

– Для того, щоб зафіксувати політичну позицію, щоб сказати, що санкції, економічний тиск, тиск щодо ізоляції не зникне, допоки цього не відбудеться. Це важлива фіксація позиції.

Ми прекрасно розуміємо, що сьогодні чи завтра Путін не віддасть наказ відходити з нашої території, але втім це важлива політична заява, оскільки вона означає, що наші союзники щонайменше не готові зменшувати свій тиск. Чи будуть вони його збільшувати? Це предмет політичних домовленостей. Саме про це зокрема і турне Володимира Зеленського.

-– Останнє уточнення. Макрон заявив, що Росія опинилася в залежності від Китаю та "втратила свободу рук у Балтійському морі". Чи вважаєте ви, що це заяви на межі особистих образ Путіна? І що означає перехід на такого роду риторику?

– Це означає, що наші союзники бачать Росію вже не як самостійного геополітичного гравця, а як Путіна, який веде свій режим до того, що Росія, по-перше, отримає траєкторію сталого послаблення, по-друге, що він не може виграти і не може зупинитися.

По-третє, вони прекрасно бачать, що Росія поступово потрапляє в залежність від Китаю. Вона ще не є васальною, як сказав Макрон, але це вже залежність молодшого партнера. Це означає – і Макрон про це окремо сказав, – що Росія поступово потрапляє в китайську зону впливу. Фактично він сказав те, що ми тут постійно говоримо: відбувається перелаштування світу на східну китайську і західну зони впливу. Росія вже не є окремим самостійним геополітичним гравцем. У цьому сенс його заяви.

Це також, звичайно, цвях у бік Путіна. Але це також цвях у бік Росії і фактично твердження, що Європейський Союз і, зокрема, Франція більше не вважає Росію повністю окремим самодостатнім політичним гравцем. Це головний висновок.