КНДР може відправити в Україну солдатів, "вісь зла" стає дедалі небезпечнішою. Інтерв’ю з Олексієм Мельником

Північна Корея може відправити в Україну на підтримку російської окупаційної армії певний контингент сил, зокрема й тому, що диктатор Кім Чен Ин не обмежений у своїх діях та бажаннях фактично нічим. Але навіть якщо все це корейське "підкріплення" буде знищено на полі бою протягом тижня, підсилення ворожої армії становить небезпеку, яку не можна ігнорувати.

Країни, що входять до "осі зла", – Росія, Північна Корея, Іран, Китай – об’єднала спільна антизахідна ідеологія та намагання зруйнувати архітектуру світової безпеки, яка існувала понад 70 років і мала на меті недопущення третьої світової війни. Саме тому ця "вісь зла" настільки потужна. Конфлікти, війни та джерела напруження, що існують у світі останнім часом – окрім війни в Україні, небезпечні маневри Китаю поблизу Тайваню, загострення протистояння між двома Кореями, атаки на Ізраїль, активність хуситів тощо – напевно, координуються між собою.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– Керівник Служби зовнішньої розвідки Німеччини Бруно Каль зробив заяву, згідно з якою Росія буде в змозі розпочати атаку на НАТО не пізніше 2030 року, тобто за шість років. Як ви ставитеся до таких оцінок?

– Важко зрозуміти, що хотів сказати цей чиновник такою заявою. Те, що Росія має агресивні плани щодо НАТО? Очевидно, так. Те, що саме таким є часовий проміжок, коли російські збройні сили будуть у належному стані, аби оцінювати такий напад як "доцільний"? Не знаю.

Але така амбівалентність, яку собі дозволяють люди, які мають займатися стратегічним прогнозуванням, несе в собі багато небезпек. Окрім ставлення цивільного населення, громадян Євросоюзу, які, найімовірніше, подумають: "Сьогодні 2024 рік, де той 2030-й! Ще довго, є люди, які за це відповідають, нехай вони через це хвилюються", – можуть бути й деякі політичні наслідки.

Тому що, якби це був всебічно обґрунтований прогноз, тоді політики мали б ухвалювати відповідні рішення. Добре було б, якби в цьому плануванні на випадок такого сценарію вони дійшли висновку, що найкращий спосіб уникнути нападу Росії на країни НАТО – це знищити не лише російський наступальний потенціал, але й будь-які російські мрії про "можем повторить" – шляхом завдання переконливої поразки на території України насамперед сприяючи Силам оборони України, відбити в Росії бажання вдаватися до таких актів агресії на десятиліття вперед.

Якби пан Каль пояснив, що саме він хотів сказати цими словами й на що натякає політикам, я б лише аплодував йому і підтримував. Але є ймовірність й іншого трактування. Якщо за шість років Росія однозначно нападатиме на НАТО, то тоді нам – європейцям, німцям – треба терміново турбуватися про нарощування власних збройних сил, запасів тощо. А далі через кому йде те, що тепер ми зменшуємо постачання в Україну, тому що нам потрібно постачати озброєння на власні склади. І я боюся, що такий хід думок не є неймовірним.

Що стосується реальних загроз для НАТО з боку Росії, то країна-агресорка вже атакує країни НАТО. Скоріше за все, 2030 року і до цього не буде тієї атаки на НАТО, яка сприймається як "військовий напад". Тому що всі ті "атаки", які ведуться зараз і які в майбутньому, вочевидь, наростатимуть, поки в Росії є сили й бажання вести агресивну політику, будуть нижче порога війни. Тобто – це саботаж, підривна діяльність, провокації тощо. Але очевидно, що Росія не хоче вступати у відкритий конфлікт з НАТО, тому що його наслідки абсолютно очевидні, якщо говорити про конвенційну війну. Шанси Росії не бути розбитою протягом кількох тижнів дорівнюють нулю.

Отже, не варто очікувати, що Росія лінійно посуне танками – так, як вона вчинила у лютому 2022 року з Україною.

– Чи вважаєте ви, що лише тільки за рахунок допомоги союзників з так званої "осі зла" Росія може накопичити суттєві ресурси для того, аби не лише перемогти у війні проти України – адже напад на НАТО можливий лише після того, як Кремль вирішить "українське питання", – але й піти війною на країни НАТО?

– У них є певна ідея, яка їх об’єднує – це протидія колективному Заходу. Отже, в основі цієї "осі зла" є ідеологія. Це те, що існує попри всі сперечання, попри всі речі, де вони конфліктують чи мають різні позиції – саме ця антиамериканська, антизахідна ідея переважає, коли їм потрібно схвалювати рішення.

Наявність спільної ідеї – це вже небезпечно, особливо коли сама ця ідея небезпечна. Це ідея протидії Заходу і руйнування теперішньої архітектури безпеки, яка стримувала світ від третьої світової війни протягом понад 70 років.

Якщо говорити про те, що саме Росії допомагає, то тут має йтися не лише про постачання озброєнь, про передачу комплектуючих і технологій, але також про ті дії, які можуть і, вочевидь, вже координуються між цими державами.

Що відбувається на момент нашої розмови? Китай проводить небезпечні маневри навколо Тайваню, Північна Корея підриває дороги, брязкає зброєю і заявляє про "порушення суверенітету", "Хезболла" атакує Ізраїль, Іран підкидає жару і теж атакує Ізраїль, хусити обстрілюють цивільні кораблі – і все це не може відбуватися просто випадково. Найімовірніше, ці дії координуються між собою.

Чи керує цим Росія? Мабуть, це було б перебільшенням. Але очевидно, що фундамент – це їхня ідея, спільний інтерес і намагання максимально скористатися моментом, розхитати ситуацію, розтягнути сили колективного Заходу і використати максимально "вікно можливостей" зміни влади у Білому домі.

Отже, це не лише про постачання ракет, снарядів чи, ймовірно, якогось контингенту живої сили. Проблема значно ширша.

– Ви згадали про контингент живої сили. Думаю, ви, зокрема, мали на увазі інформацію, яку оприлюднило видання The Washington Post – про те, що "кілька тисяч" військових із КНДР готуються до відправлення до лав російської окупаційної армії. Чи можуть контингенти поповнювати армію РФ не лише з КНДР, але й з інших країн-союзників Росії?

– Наразі не підтверджена присутність того, що можна назвати контингентом. Була зафіксована присутність іранських і північнокорейських спеціалістів через те, що вони зазнавали втрат. Але це не та кількість, яку можна вважати "контингентом" чи безпосередньою участю у бойових діях. Тому навіть якщо Північна Корея надішле сюди своїх солдатів… Звичайно, сотня, тисяча чи кілька тисяч – це загроза, яку не можна ігнорувати. Якщо переводити питання в суто бухгалтерський вимір, то це потреба додатково знищувати щодня плюс-мінус ще тисячу.

У чому полягає небезпека, якщо ми оцінюємо такі сценарії надання живої сили Іраном, то за всіх особливостей їхнього режиму немає повної свободи дій ані у президента, ані в аятоли, ані в "Корпусу вартових Ісламської революції". Але коли йдеться про Північну Корею, то тут жодних обмежень у лідера немає – як на рівні влади, так і з погляду якихось наслідків для внутрішньополітичної ситуації.

Тому повідомлення про Північну Корею не можна просто так ігнорувати. Якщо Кім Чен Ину стукне таке в голову чи просто йому Росія запропонує "хорошу ціну", для нього нічого не варто відправити кілька ешелонів на фронт, навіть якщо вони всі загинуть протягом тижня.