Контрнаступ розпочався? Про форсування Дніпра, НАТО та довгу війну. Інтерв’ю з військовим експертом Жироховим

Контрнаступ розпочався? Про форсування Дніпра, НАТО та довгу війну. Інтерв’ю з військовим експертом Жироховим

Наразі спостерігається етап активізації бойових дій. Зокрема, збільшилась кількість контрнаступальних операцій локального масштабу, які проводять українські сили оборони, а кількість "відмінусованих" вояків російського окупаційного війська стрімко пішла вгору. Проте це ще не той контрнаступ, на який ми усі очікуємо. Через підрив Каховської ГЕС та підтоплення величезних площ форсування українськими підрозділами річки Дніпро стало практично неможливим. Втім, такий план Генштаб ЗСУ міг навіть не розглядати.

Чи можуть окремі країни НАТО розмістити в Україні свої війська? Вірогідність цього вкрай мала з низки об’єктивних причин. Втім, сьогодні про суттєве збільшення військової допомоги Україні можна говорити лише з США, адже європейські склади вже порожні. Щоб наростити виробництво, їм знадобляться місяці й роки. Саме на роки війни розраховують союзники нашої країни. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив військовий експерт Михайло Жирохов.

– Американський Інститут вивчення війни, частково посилаючись на інформацію з офіційних джерел, частково на власну аналітику, дійшов висновку, що протягом останніх кількох днів українська армія провела серію контрнаступальних операцій, зокрема в Бахмуті та на заході Запорізької області. Також є інформація про те, що за останню добу, 8 червня, втрати окупанта перевищили тисячу. Це більш ніж вдвічі перевищує втрати ворога, які він зазнавав останніми тижнями. Чи припускаєте ви, що це є ознаками початку контрнаступу ЗСУ?

– Абсолютно ні. Так, ці факти мають місце, наступ у Запорізькій та Донецькій областях триває, але це не ті масштаби, які будуть за реального наступу. Тому що тисяча вбитих за добу росіян – це було декілька разів, наприклад, під час боїв за Бахмут. І це означало просто активізацію бойових дій.

Зараз також ми можемо спостерігати активізацію. Це видно навіть з офіційних зведень Генштабу. Там повідомляють, що бої йдуть, називають конкретні населені пункти. В цих зведеннях також йдеться про те, що на 7-8 ділянках фронту відбувається промацування оборони росіян. Наприклад, в Запорізькій області три лінії оборони, і потрібен час, щоб зрозуміти, в якому вони стані, які там підрозділи тощо.

– За вашими оцінками, чи можливе за нинішніх умов масштабного підтоплення великих територій через підрив греблі Каховської ГЕС форсування Дніпра нашими Силами оборони?

– Ні, за форсування Дніпра я б вже не говорив, тому що розлиття досить потужне. Якщо суто теоретично раніше було можливе використання механізованих мостів або понтонів, то зараз навіть якщо такі плани і були, то наразі виконати їх нереально.

– Отже, якщо раніше наш Генштаб міг розглядати цей напрямок як один з пріоритетних для контрнаступу, то сьогодні плани мали змінитися?

– Ні, я б не сказав, що це міг бути пріоритетний напрямок, оскільки тут дуже велика кількість суто технічних проблем, навіть без руйнування Каховської ГЕС. Там ширина Дніпра – внатяжку. Я не думаю, щось хтось би наважився на таку переправу з достатньо великими втратами. Напевно, цей варіант розглядався, але, наскільки я розумію, він не міг бути в пріоритеті.

– Звісно, про реальні напрямки контрнаступу ми не говоримо.

– Ми говоримо суто теоретично, з урахуванням технічних можливостей. Адже переправа через таку річку, як Дніпро, – це дуже потужна військова операція. Це не переправа через якийсь Сіверський Донець. Це зовсім інше. Це операція оперативного рівня, в якій мають бути задіяні зовсім інші сили та засоби.

– Ексочільник НАТО Расмуссен заявив, що окремі країни НАТО можуть захотіти розмістити свої війська в Україні, якщо наша країна не отримає відчутних гарантій безпеки на найближчому саміті Альянсу у Вільнюсі 11 липня. Чи вважаєте ви, що дійсно війська НАТО можуть опинитися на території України? Якщо так, де саме вони можуть розміщуватися і що це нам дасть?

– Абсолютно точно ця заява не відповідає дійсності. Політичні діячі балтійських країн вже заявили, що такий варіант ніколи навіть не обговорювався.

Якщо б це було рішення НАТО, тоді росіяни були б вимушені з цим рахуватися. Якщо ж це рішення окремих країн, якщо це окрема думка, то вони б розглядали їх просто як одну з сторін конфлікту, і росіяни не були б зв’язані нічим. Тобто умовно завдання удару по литовському чи польському контингенту сил НАТО було б нормальною практикою для окупанта.

Зважаючи на те, що в Росії досі є потужні вогневі засоби, це були б великі втрати. Тому жодна країна НАТО, навіть Польща, не готова приймати труни зі своїми солдатами, які б воювали в Україні.

Не знаю, можливо, заява Расмуссена була промацуванням думки європейського населення або ще щось. Але реально це неможливо без того, що росіяни будуть реагувати на це досить потужно. Якщо б удар по цих підрозділах означав війну з НАТО на всіх кордонах, починаючи з Фінляндії і закінчуючи Туреччиною, це було б одне. Але коли це ініціатива кількох країн НАТО, це зовсім інше.

– Можливо, саме з цим "промацуванням" суспільної думки, про яке ви згадали, пов’язана остання заява Пентагону про те, що США нададуть нашій країни додатковий пакет військового обладнання, включаючи системи ППО, пускові установки для ракет Hawk та Patriot. Також цими днями союзники України в США та Великій Британії ще раз запевнили нашу країну, що надаватимуть їй допомогу стільки, скільки буде потрібно.

– Це звиви європейської політики. Можливо, що всі ці заяви були певним засобом тиску на Сполучені Штати для того, щоб підсилити підтримку України. Справа в тому, що європейські склади вже пусті і єдина країна, яка може надати Україні ще більш потужну військову допомогу, – це США.

Тому, можливо, європейські політики поставили Вашингтон перед вибором: або ми вводимо війська, і тоді Сполучені Штати повинні будуть якось реагувати, або ви збільшуєте допомогу Україні.

– Ви сказали, європейські склади пусті. Тобто військово-промисловий комплекс Європи стоїть, не виробляє нових озброєнь?

– Ні, але це дуже довготривалий процес. Наприклад, для того щоб виробити одну зенітно-ракетну систему, потрібно 9 місяців. Для того щоб запустити виробництво снарядів на більшу потужність, потрібно півтора роки. Це війна вдовгу. Тим паче що в країнах Європи немає воєнного стану, війна десь далеко, тому всі ці процеси йдуть в режимі мирного часу.

Потрібно набрати робітників, їх навчити, розконсервувати лінії, наприклад, для виробництва снарядів. Це дуже і дуже нешвидко.

Те, що нам давала Європа, вона давала зі складів те, що можна, так, щоб власна військова спроможність не постраждала. Але тепер вони дійшли до критичного рівня. Немає що давати, не послаблюючи оборону самих країн НАТО.

– Не можу вас не запитати. Ви сказали, для союзників України це війна вдовгу. Чи є така небезпека, що дійсно війна триватиме довго?

– На жаль, цей варіант розглядається нашими західними союзниками в повному сенсі. Тому деякі рішення, наприклад ті, що ухвалюються на "Рамштайні", розраховані на 2-3 роки. Зокрема, та сама передача нам літаків або більш потужного озброєння – все це розписано на роки вперед.