Коваленко: Росія використовує потужні комплекси РЕБ для протидії західним засобам ураження. У чому їхня особливість
Якийсь час тому низка західних ЗМІ, а також офіційних осіб заявили, що високоточні боєприпаси, які передаються Україні, втратили свою ефективність через російські засоби радіоелектронної боротьби. Так, російські окупанти знайшли спосіб придушувати GPS-сигнал, внаслідок чого снаряди втрачали свою точність і не давали необхідного результату під час застосування. Чи так це і до чого тут "Воронеж-ДМ" – спробуймо розібратися.
Коли Україна почала отримувати високоточні засоби ураження – такі як 155-мм снаряди Excalibur, потім M142 Himars, а також GLSDB та Jdam – для російських окупантів настали чорні дні. Західні засоби ураження мали ювелірну точність. І, наприклад, у той час як середньостатистичній гаубиці Д-20 або САУ Мста-С необхідно було для точного влучення не тільки наведення БПЛА, а й пристрілювання (іноді до дюжини пострілів), то 155-мм Excalibur влучав з першого (максимум два-три).
Не меншим головним болем для російських окупаційних військ стали M142 Himars, високоточні реактивні снаряди яких вирішували завдання не тільки в ближній тиловій зоні противника, а й глибше. Російська пропаганда регулярно звітувала про те, що РОВ збивають своїми ЗРПК "Панцир-С1" всі снаряди M142 Himars, але, наприклад, Антонівський міст у цьому питанні був явним контраргументом.
А втім, якщо спочатку росіяни боролися з високоточними снарядами переважно пропагандою, то через деякий час вони змогли адаптувати методи протидії, якими стали засоби радіоелектронної боротьби. І це не дивно, адже серед усієї номенклатури озброєнь, здебільшого морально та технічно застарілих, російські засоби РЕБ залишалися на прийнятно актуальному рівні розвитку.
Локальний та глобальний рівень загрози РЕБ
Російська пропаганда завжди називала російські види озброєнь найкращими у світі, які "не мають аналогів", і в більшості випадків нахабно брехала. Справа в тому, що техніка, якою так хвалився військово-промисловий комплекс РФ, найчастіше являла собою глибоку модернізацію радянських зразків, що за багатьма характеристиками відставала від сучасних тенденцій і викликів. Але це не стосувалося комплексів РЕБ, які за радянських часів були нітрохи не гірші, а часом навіть перевершували за своїми можливостями західні зразки.
І навіть після розвалу СРСР, розрухи 1990-х і тотального засилля корупції 2000-2020-х у російському ВПК можливості виробляти – насилу, але все ж таки якісні засоби РЕБ – у Росії збереглися. Мабуть, це єдиний конкурентоспроможний вид військової техніки в арсеналі російського ВПК. Тому цілком логічно, що замість дефективного ЗРПК "Панцир-С1" у справу вступили комплекси РЕБ.
При цьому слід умовно розмежувати сектори впливу – від локального до глобального – які охоплювали російські РЕБ заради протидії західним засобам ураження.
До локальних належать застосування в своєрідному ешелоні комплексів умовно ближньої та середньої зони. До таких можна віднести пропорційне розміщення на тимчасово окупованих територіях України комплексів радіоелектронної боротьби Р-330Ж "Житель", РБ-341В "Леєр-3", РЕБ "Палантін", РБ-636АМ2 "Свєт-КУ" тощо.
Кожен зі своїм окремим чи подібним функціоналом створював покриття певної ділянки, потрапляючи у який високоточний снаряд опинявся у зоні впливу перешкод. І в цьому випадку чим далі снаряд летів, тим більший на нього був вплив і знижувалась точність.
Застосування такої методики впливу дозволило РОВ знизити кількість ударів Сил оборони України по глибокому тилу (наприклад, тими ж M142 Himars або GLSDB), але в ближній зоні ефект був не настільки феєричний. Саме тому останнім часом ми бачили знищення російської САУ Мста-С або РСЗВ "Смерч" ударом M142 Himars. Не склад з боєприпасами в тилу, не командний пункт чи пункт управління, а поодинокі артилерійські системи знищувалися ударами Himars. А все тому, що снаряди були, але стріляти на 70 км углиб тимчасово окупованих територій було безглуздо.
Але знищення цілей у ближній зоні теж не було панацеєю, адже крім локального покриття, окупанти мали можливість використовувати РЕБ глобального покриття – і вони нею скористалися.
"Тобол" – це РЕБ глобального покриття
14Ц227 "Тобол" – це на сьогодні найпотужніший в Європі комплекс радіоелектронної боротьби, здатний створювати глобальні перешкоди мобільного зв'язку, глушити GPS-сигнал у локаціях за тисячі кілометрів від місця свого розміщення, обрубати супутниковий зв'язок – наприклад StarLink.
Два такі комплекси працюють по території України. Один розташований у Калінінградській області РФ, в районі міста Піонерського, і приписаний до в/ч 92626, а другий розміщується в районі Армавіра (в/ч 20608). І якщо відкрити карту та подивитися на розміщення цих найпотужніших комплексів, можна побачити, що Україна перебуває в перехресті їхнього впливу.
Тобто лише два комплекси здатні повністю заглушити Україну? Не зовсім так.
Сам по собі 14Ц227 "Тобол" – це потужна артилерійська зброя, яка може пальнути кудись, а в результаті не поцілити, але створити хвилювання та тривогу вибухом та звуковою хвилею. А ось щоб він влучив з високою точністю, йому (як і знаряддю) потрібне наведення – і у випадку з 14Ц227 "Тобол" цю додаткову функцію виконувала радіолокаційна станція "Воронеж-ДМ".
Завдяки синхронізованій роботі 14Ц227 "Тобол" та РЛС "Воронеж-ДМ" у глобальному масштабі та локальному впливу по зоні бойових дій в Україні росіянам вдавалося досягти дуже високого показника впливу на високоточні засоби ураження.
Не дивно, що одна з РЛС "Воронеж-ДМ" розміщується в Калінінградській області поблизу села Дунаївка, опікувана в/ч 42988, а друга (ну треба ж!) в районі Армавіра (в/ч 41003)! І 23 травня саме цю військову частину, що належить до 818-го окремого радіотехнічного центру в Краснодарському краї, атакували якісь дрони-камікадзе. У результаті система почала працювати вже не настільки злагоджено та ефективно, що підтверджує недавній удар по дивізіону ППО в районі Бєлгорода.
Протидія
Очевидною відповіддю на питання про протидію таким засобам, як 14Ц227 "Тобол" та РЛС "Воронеж-ДМ" є їх знищення або виведення із функціонального стану. Хоча не всі з цих систем можуть опинитися у зоні умовного ураження Сил оборони. Наприклад, проблематика комплексів у Калінінградській області практично не вирішувана.
Дещо інакше розглядається вирішення проблеми локальних РЕБ.
З урахуванням досвіду застосування високоточних боєприпасів в Україні, у країнах, що їх виробляють, провели низку модернізацій та вдосконалень. Одним із відомих покращень стало застосування ГСН (головки самонаведення), завдяки чому коли сигнал GPS пригнічується комплексом РЕБ, боєприпас, наприклад авіабомба JDAM-ER, автоматично перемикається на ураження джерела перешкод. Тобто ціль придушення перетворюється на мисливця.
Це не єдиний спосіб уникнути або мінімізувати вплив російських РЕБ, але більшість з них мають секретний характер і дізнаємося ми про них тільки після впровадження та успішного застосування. Хай там як, а саме війна в Україні нагадала заходу, що досягнутий у середині 1990-х рівень технологій не повинен стояти на місці, а розвиватися з урахуванням можливостей розвитку ворога і навіть випереджаючи його. І однією з небагатьох технологій справді високого рівня в Росії, на жаль, продовжує залишатися саме радіоелектронна боротьба.
Матеріал підготовлений в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".