Коваленко: Росія зможе воювати ще 10 років, але диявол криється в деталях. Розклад по "больових точках" окупантів
Цього тижня західні експерти опублікували аналітику, яка створила багато галасу в інформаційному просторі, оскільки йшлося про намір Росії воювати з Україною ще 10 років – до повного знищення української державності. Але, як то кажуть, хотіти – не означає зробити. Тож давайте розберемося, а чи має країна-агресор можливість воювати стільки років.
Перш ніж глибше розглянути це питання, зазначу, що такі висновки експерти почали робити після заяви заступника голови Ради безпеки РФ Дмитра Медведєва. Дивно те, що на третій рік повномасштабної війни західні аналітики продовжують приділяти увагу словам такого персонажа з огляду на його абсурдність та неадекватність.
З іншого боку, паралельно з цим була опублікована стаття в The Economist, у якій у досить стислій, порівняно з моїм матеріалом від 4 червня 2024 року, формі було описано те, що Росія вже у 2025 році відчуватиме гострий дефіцит з технікою, оскільки склади та центри зберігання в РФ спустошені. Дуже важливий нюанс – російські окупаційні війська вже відчувають дефіцит, а у 2025-му він стане критичним і кардинально впливатиме на ступінь постачання у війська механізованої компоненти.
Так, маємо два взаємовиключні матеріали від західних аналітиків: один говорить про те, що Росія готова воювати 10 років, а інший, що її ресурс буде кардинально виснажений вже в 2025 році.
Щоб зрозуміти, хто має рацію, потрібно розглянути потенціал російського військово-промислового комплексу та можливості поповнення російської армії як людським ресурсом, так і технікою, необхідними для продовження війни.
Людський ресурс
Коли говорять про людський ресурс стосовно Росії, то часто стверджують, що він нескінченний. Але це не так, оскільки немає нічого нескінченного. Хоча слід визнати – потенціал дуже великий порівняно з більшістю країн світу. Крім того, на мобілізаційний потенціал Росії впливає її репресивна система.
Буквально днями я наводив приклад того, як змінився показник втрат у російських окупаційних військ та площі захоплення території України з 2022 до 2024 року. Нагадаю ці цифри.
2022 рік
Особовий склад – 92 920 (34 550 за перші шість місяців війни).
Захоплено: 63,9 тис км².
2023 рік
Особовий склад – 253 290 (122 150 з 1 січня до 30 червня – зростання у 3,5 раза). Загалом протягом року зростання втрат у 2,7 раза.
Захоплено: 683 км².
2024 (з 1 січня по 30 червня)
Особовий склад – 183 800 (зростання у 5,3 раза).
Захоплено: 752 км².
Фактично зараз наступ РОВ оцінюється втратою одного окупанта на 2,5-4 м² території України.
Згідно з динамікою зростання втрат, 2024 рік для окупаційних військ може завершитися (за умови незмінності нинішньої інтенсивності ведення бойових дій) у межах 400 тисяч особового складу. Тобто середній показник втрат РОВ на місяць стабільно перевищуватиме 30-35 тисяч окупантів.
Така тенденція вже цього року змушує Росію для війни в Україні щомісяця мобілізувати від 35 до 40 тисяч. Зі свого боку межа мобілізаційної системи РФ – це 60-70 тис. на місяць, а все, що вище – перевантажує її. Яскравий приклад – часткова мобілізація 2022 року, коли у РОВ зганяли по 100 тисяч на місяць.
Так, навіть якщо взяти орієнтовний середній показник втрат на рік – 300 тисяч, то за 10 років у РФ має бути мобілізовано 3 мільйони лише на компенсацію втрат. У бойових діях в Україні зараз задіяно 530 тис. особового складу РОВ, який необхідно не лише поповнювати, а й проводити ротацію та збільшувати чисельність. Наприклад, з 2022 по 2024 рік склад окупаційних військ збільшився зі 180 тис. до 530 тис., або втричі!
Не виключено, що процес нарощування особового складу триватиме і щороку ще 100-150 тисяч росіян буде мобілізовано для збільшення угруповання РОВ та ротацій. Тобто з урахуванням середнього показника компенсації втрат та інших потреб мобілізація на рік у Росії має давати щонайменше 450 тис. л/с або 37-38 тис. мобілізованих на місяць.
Чи здатна Росія дозволити собі такі показники? Повністю. Але є нюанс. Справа в тому, що показник втрат особового складу безпосередньо залежить від ступеня підготовки та оснащеності підрозділів. За таких умов мобілізації рівень підготовки буде критично низьким, а ступінь оснащеності з кожним… ні, не роком, а місяцем, лише знижуватиметься.
Тому середній показник у 300 тис. втрат неминуче зростатиме у разі збереження нинішніх показників інтенсивності бойових дій, а це означає, що зростатиме і потреба в мобілізації – поступово, але впевнено наближаючись до граничного показника 60-70 тис. на місяць, без закріплення на якийсь стабільній позначці.
Але людський ресурс – це не все, від чого залежить можливість РОВ воювати. Не забуваймо про техніку.
Військова техніка
Як я вище вже написав, The Economist опублікували загалом правильну, але все ж таки з певними неточностями статтю.
У своєму матеріалі "Росія активізувала викуп радянської зброї та техніки по всьому світу. Що сталося із запасами її ВПК" я послідовно навів приклади того, як виснажується потенціал військово-промислового комплексу країни-агресора, і зазначав, що 2024 рік є для неї переломним – у негативному значенні цього слова.
Запаси радянських танків, бойових броньованих машин та артилерії на складах та в центрах зберігання практично виснажені. Найгірша ситуація з ОБТ та ББМ, дещо краща – зі ствольною артилерією.
Запасів основних бойових танків для компенсації втрат у Росії залишилося приблизно на рік, але ремонтопридатних стає дедалі менше. Та й ремонтні процеси зараз займають набагато більше часу та енергоресурсів, ніж у 2022 та 2023 роках. Так, з кожним місяцем Росія має можливість передавати у війська дедалі менше відновлених танків, що зі свого боку знижує показник компенсації втрат на місяць.
На початок 2024 року в Росії залишалося:
Т-90А та Т90С – до 100 танків, за наявного виробництва в середньому 50 танків на рік;
Т-72 - близько 1500 танків різного ступеня ремонтопридатності, за відсутнього виробництва;
Т-80 – близько 800 одиниць різного ступеня ремонтопридатності, за відсутнього виробництва;
Т-62 – до 600 одиниць, за відсутнього виробництва;
Т-54/55 – до 600 танків різного ступеня ремонтопридатності, за відсутнього виробництва.
Так, загальна кількість танків, що перебувають на зберіганні у відносно та умовно ремонтопридатному стані, становила пів року тому 3600 одиниць. Зараз, звісно, їх набагато менше.
Аналогічна ситуація із ББМ. З виробництвом нових хоч справи і кращі, ніж із виробництвом танків, але й потреба в цих машинах майже втричі вища.
Радянські запаси артилерії в Росії в категоріях "введені у стрій" та "на зберіганні" орієнтовно становили на початок 2024 року:
Д-20 (152-мм) – близько 100 (на зберіганні близько 1 тис.);
Д-30 (122-мм) – близько 450 (на зберіганні близько 4 тис.);
Мста-Б (152-мм) – близько 450 (на зберіганні близько 550);
Гіацинт-Б (152 мм) – близько 100 (на зберіганні близько 1 тис.);
САУ Гвоздика 2С1 (122-мм) – близько 400 (на зберіганні близько 1,2 тис.);
САУ Акація 2С3 (152-мм) – близько 700 (на зберіганні близько 800);
САУ Гіацинт 2С5 (152-мм) – близько 150 (на зберіганні близько 500);
САУ Мста-С 2С19 (152-мм) - близько 400 (на зберіганні близько 150);
САУ Піон 2С7 (203-мм) – близько 100 (на зберіганні близько 100);
САМУ Нона-С 2С9 (120-мм) – близько 300 (на зберіганні близько 500);
САМУ Нона-СВК 2С23 (120-мм) – близько 30 (на зберіганні 0);
САМУ Тюльпан 2С4 (240-мм) – близько 30 (на зберіганні 150).
До цього списку не увійшли 120-мм міномети типу 2Б11, 82-мм БМ-37, 100-мм протитанкова гармата МТ-12 "Рапіра", дивізійна гармата 85-мм Д-44 та інші. У категорії "на зберіганні" вказувалася та кількість, яка орієнтовно придатна для відновлення і може бути доведена до боєздатного стану.
Усі ці цифри вказують на те, що потенціал відновлення та компенсації втрат у категорії ОБТ та ББМ не перевищують потенціалу на пів року і навіть менше. У категорії артилерії цей показник може перевищувати рік – півтора.
У жодному разі ні один із цих показників не підтверджує того, що Росія має потенціал ведення війни на 10 років – він вичерпається залежно від категорії до кінця 2024 і протягом 2025 року. Це призведе до зниження можливостей компенсації втрат і, як наслідок, погіршення ситуації з комплектацією підрозділів, що спричинить зростання втрат.
Висновки
Росія дійсно може воювати 10 років, але таку можливість має тільки в категорії людського ресурсу. Але він не вирішує наступальних завдань без механізованої підтримки.
Самої механізованої компоненти, якою може оперувати російський військово-промисловий комплекс, з кожним місяцем стає дедалі менше. І за збереження нинішньої інтенсивності бойових дій і рівня втрат техніки РОВ, на 10 років Росії ну ніяк не вистачить запасів, що залишилися.
Якщо Росія і справді планує воювати такий термін, зробити це зможе лише з допомогою людського ресурсу, який не вирішить її глобальних завдань. Ба більше, вже зараз видно, наскільки потенціал її наступальних кампаній 2023-2024 років просідає і негативно відрізняється від показників 2022 року.
Очевидно, що процес виснаження 2024 року кардинально вплине на можливості РОВ у 2025-му – не лише у питаннях наступу, а й оборони.
Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".