Коваленко: ЗСУ успішно "мінусують" російські "аналоговнєт" – як Т-90 потрапив до цієї колекції
Російська пропаганда десятиліттями називала танк Т-90 одним із найкращих і навіть таким, що не має аналогів у світі – і лише після появи Т-14 "Армата" він поступився першим місцем у фантазіях росіян цьому міфічному танку. Але факти – річ уперта: з початку повномасштабного вторгнення в Україну армія РФ із завидною постійністю втрачає розпіарені "Прориви".
Що з ними не так? Спробуймо розібратися.
Цифри не брешуть
За час повномасштабного вторгнення в Україну російські окупаційні війська, згідно з верифікованими даними, втратили 87 танків Т-90 модифікацій А/АК/С/М "Прорив". Згідно з неверифікованою інформацією, втрати перевищили 125 одиниць.
З початку літнього наступу Сил оборони України (СОУ) російські окупаційні війська (РВВ) зазнали таких верифікованих втрат у танках Т-90: 14 знищено, 10 пошкоджено, 1 танк Т-90М "Прорив" затрофеєний. І це лише верифіковані дані, які відрізняються від реальних у менший бік.
Таким чином, підрозділи армії РФ зазнали втрат у найсучаснішій модифікації танків Т-90М "Прорив" значно більших, ніж українські підрозділи Leopard-2 (6 знищено/12 пошкоджено) та Challenger-2 (1 знищено). При цьому в очі впадає саме відмінність пропорції знищених до пошкоджених танків у Росії та серед танків західних партнерів України.
І цей факт викликає низку питань, серед яких – а чи справді танк Т-90 такий хороший, як про нього розповідає російська пропаганда?
Фатальна помилка
Говорячи про танк Т-90, російська пропаганда майже завжди використовує слова "новий" чи "новітній" – і в цьому вже є маніпуляція.
Справа в тому, що Т-90 не був абсолютно новим танком, спроєктованим з нуля і відповідно з нуля і побудованим. Цей танк є подальшим розвитком тупикової танкобудівної гілки танків Т-72, а саме глибокої модернізації Т-72Б. При цьому модернізований танк виявився гіршим за саму базу!
Наприклад, на башті Т-90 виявилося більше ослаблених зон, ніж у бази Т-72Б, що модернізували, при цьому додатковий захист отримали в танку саме ті ділянки, які і до того були добре захищені. Крім того, танк успадкував одну з найгірших у всій лінійці прохідність по пересіченій місцевості, недостатню мобільність та безліч інших негативних нюансів, що не дозволяли говорити про те, що це покращення Т-72Б, а не навпаки.
Але на початку 1990-х була мета показати Заходу, що радянське, а трохи пізніше – російське танкобудування не мертве і може виробляти "нові" і "конкурентоспроможні" зразки. А тому ухвалили нераціональне, політичне рішення у жовтні 1992 року прийняти танк на озброєння.
Ще в 90-ті низка російських військових експертів виступала проти цього, розуміючи, яку безвихідь приймають на баланс, але на боці Т-90 стояв не тільки монополістичний лобізм "Уралвагонзаводу" ("УВЗ"), а й особисто Борис Єльцин, який абсолютно не розбирався у танкобудуванні, але хотів бачити "новий" і вже не радянський, а російський танк.
Згодом Т-90 дуже швидко став демонструвати свої негативні сторони, які у 2010-х змусили призупинити його випуск з нуля, а у 2022-х стали фатальними у зоні бойових дій в Україні.
Двигун
Танк Т-90 та його модифікації використовують, на перший погляд, досить потужний двигун В-92С2, потенціал якого – 1000-1100+ к.с. Але факт у тому, що цей двигун є подальшим та нескінченним розвитком двигунів В-2, створених на Харківському заводі та прийнятих наказом Наркомсередмашу від 1 вересня 1939 року.
Ці двигуни були адаптацією авіаційного двигуна М-17, який був досить невдалою копією німецького двигуна BMW VI. Але нічого кращого ні в Радянському Союзі, ні в Росії так і не змогли зробити.
Суть розвитку всієї гілки радянських двигунів, котрі перекочували й у російську "епоху", у тому, що йшов нескінченний процес їх форсування. Але навіть у цього нескінченного процесу виявилася межа та цілий шлейф негативних наслідків.
Одним з найбільш разючих було те, що Т-90 видавав у 1,5 раза більшу ефективну площу розсіювання (ЕПР), ніж танки попередніх поколінь!
Крім того, його тепловий контраст в 1,2 раза більший в інфрачервоному діапазоні, ніж у попередніх поколінь. Це досягалося завдяки незмінному класичному для всіх Т-72 вихлопу двигуна на лівий борт. В результаті Т-90 являв і являє собою досить жирну і пульсуючу ціль для будь-яких засобів ураження з головками самонаведення. За тепловою сигнатурою взагалі його видно за кілометри.
Але, що найважливіше, танк заднім ходом так і не зміг перевищити свою класичну швидкість 4,2 км/год.
Для порівняння:
Т-80 – 10,7 км/год – 20 км/год пізні версії.
Т-84 (БМ "Оплот") – 30 км/год.
Leopard 1 – 25 км/год.
Leopard 2 – 31 км/год.
Тобто найсучасніший російський "серійний" танк має швидкість заднім ходом 4,2 км/год, у той час як стародавній німецький Leopard 1 – 25 км/год? Так.
Але справжнім ударом у серце (двигун) Т-90 стала всеросійська науково-технічна конференція, проведена у квітні 2023 року. У межах заходу кандидати наук Бадртдінов, Гаєв, Ісупов та Юдінцев висловилися на підтримку безальтернативності розвитку двигунів цієї гілки, оскільки якісне збільшення їхньої потужності неможливе. Так, додаткові кінські сили отримати ще можна, але негативних наслідків стає значно більше, через що втрачається сенс подальшого форсування.
Щоб уникнути негативних наслідків, необхідне доопрацювання та заміна кожного вузла двигуна, а це можна порівняти зі створенням нового. У цьому безглуздому замкнутому циклі і втрачається сенс самого двигуна.
Броня
Трохи вище я вже зазначав, що башта танка Т-90 отримала ще більше вразливих зон, ніж було в того ж Т-72Б, а додатковий захист чомусь нарощувався там, де це взагалі не було потрібно. Але формування бронювання Т-90, що успадкував всі недоліки і навіть більше від Т-72Б, має набагато цікавішу історію.
Справа в тому, що Т-72Б, на базі якого створювався Т-90, скопіював броню у Leopard-2.
Розвиток нової віхи в бронюванні танків у німців розпочався ще в середині 1970-х, і тоді найбільш оптимальним бачилося розміщення бронеплит зі сталі за бронею завтовшки в середньому 30-мм – з чергуванням гумових прокладок та сталевих пластин завтовшки не менше 4 мм.
Розвідка СРСР дуже щільно працювала над отриманням інформації про розробки німців, але реалізувати таку технологію в танках Т-72Б змогли лише у 1984 році, тоді як Leopard-2 був серійним танком. Але, як це властиво "Уралвагонзаводу", вони все зробили неправильно, через одне місце, а саме – розмістивши пластини під максимально вразливим кутом для прострілу прямим наведенням.
Що найцікавіше, цей недолік бронювання башти Т-72Б з мінімальними змінами перекочував на Т-90, що нещодавно підтвердив наскрізний пробій башти танка Т-90М "Прорив" дроном, оснащеним ПГ-7В, пострілом для РПГ-7.
Кумулятивний струмінь пропалив башту російського танка наскрізь, оскільки ідеально вгадав із кутом пробиття. І це сталося у зоні бойових дій у 2023 році! Після того, як якийсь, але досвід у "УВЗ" застосування їхнього "еталонного" танка в реальних бойових діях, а не безглуздих і дурних танкових біатлонах, вже був.
Але в цьому немає нічого дивного, адже питання вдосконалення та експериментування – це не про "Уралвагонзавод". Тоді як харків'яни запускали виробництво Т-64 у модифікації "А" з керамічним наповненням башти, на російському підприємстві продовжували лити моноліти. Це й вилилося згодом для Т-72 тим, що його гілка з усіма подальшими удосконаленнями завжди мала значно більше ослаблених зон – і навіть коли це питання намагалися вирішити на "УВЗ", виходило вкрай невдало.
Так, почавши встановлювати динамічний захист нового (з великою натяжкою) покоління "Контакт-5" на башту Т-90, на "Уралвагонзаводі" чомусь вирішили, що приамбразурна зона не потребує захисту. У результаті екстремально небезпечна снарядо-навантажена зона Т-90 залишалася без прикриття.
Залишати вразливу зону без захисту – це такий план? Хитрість для ворога?
У 2022 році, з досвіду ведення бойових дій в Україні, росіяни спробували збільшити захищеність башти за допомогою встановлення на даху динамічного захисту. Однак не одразу до винахідників дійшло, що якщо танк розходиться по швах після влучення осколково-фугасного снаряда, то підрив ДЗ на башті може призвести до аналогічних наслідків.
Лише через деякий час на баштах з'явилися трубчасті демпфери, які зменшували тиск на слабкий дах башти танка від банального підриву ДЗ.
У питаннях бронювання танк Т-90 лише трохи, але все ж таки підвищив свої показники протимінного захисту. Хоча, хоч як це смішно звучить, але найкращим радянським танком із протимінним захистом був і залишається досі дідок Т-62. В принципі, це єдине, чим він був хороший, але дивним чином навіть станом на 2023 рік жоден російський танк так і не зміг досягти його рівня захисту екіпажу від підриву на мінах.
Система керування вогнем
Найцікавіше те, що низка технологічних рішень у танку Т-90 – зовсім не російські. Танк, що є показовою гордістю роспропаганди, залежить від іноземних технологій та запчастин.
Зокрема, якщо говорити про тепловізійний комплекс камер, то це експлуатація французьких напрацювань попереднього покоління, яке у Франції вже давно не застосовується у їхній військовій техніці. Йдеться про тепловізори Catherine FC від компанії Thales.
"Рособоронекспорт" навіть зміг домогтися від Thales угоди про ліцензійне виробництво цих тепловізорів на АТ "Волгоградський оптико-механічний завод", але у 2017 році термін угоди минув, а у зв'язку із запровадженням санкцій його ніхто не продовжував. Тоді ж була спроба перейти на китайські аналоги, проте вони виявилися за своїм ККД набагато слабшими.
Система управління вогнем (СУВ) безпосередньо залежить від постачання з Білорусі комбінованих прицілів навідника ПНМ "Сосна-У". Саме "Сосна-У" надає всій СОВ танка досить непогані характеристики та можливості ведення вогню, але за умов санкцій і вони для Росії стають дефіцитним товаром. Дуже дефіцитним.
Примітно і те, що і "Сосна-У", а також такі системи, як "ЭССА" та "ПЛИСА" створювалися на базі тієї ж давно вже не нової французької Catherine FC.
Обережно, відео 18+!
Що ж ти таке, Т-90?
Танк Т-90 був спробою Росії показати, що після розпаду СРСР її танкобудування живе і може вражати. І справді здивували. Адже це потрібно постаратися – "покращеннями" зіпсувати те, що було створено набагато раніше.
Фактично тільки зараз "УВЗ" частково виправив безліч помилок і недоліків Т-90, але залишив незмінними інші, які регулярно проявляються в ході бойових дій в Україні і роблять цей танк більш вразливим.
Що зрештою?
Низька мобільність та прохідність.
За масивного, на перший погляд, захисту вразливість, що збереглася, – для досить легких засобів ураження.
Надзвичайно низький показник виживання – як екіпажу, так і самого танка під час ураження.
Залежність від постачання іноземних комплектуючих, що серйозно впливає на боєздатність та характеристики танка. Але, що найголовніше – концепція, що повністю зжила себе, і напівмертвий двигун, знущання з якого вже просто неприпустимі. Сигнатура двигуна абсолютно не відповідає російським заявам про малопомітність, і багатостраждальний бічний вихлоп просто перетворює танк на новорічну ялинку.
Все це є танк Т-90.
Так, його можна було б розглядати як ситуативну альтернативу для низки країн по компенсації у своїх військах нестачі основних бойових танків (ОБТ) з перспективою переходу на більш дорогі, іноземні зразки – як-от Leopard-2, M1A1 Abrams, K2 Black Panther.
Але ось у тому й річ, що ціна самого танка не сильно відрізняється від цін вищезгаданих ОБТ, за винятком хіба що K2 Black Panther, який бачиться надмірно дорогим порівняно з Т-90. Але при цьому показники якості відрізняються суттєво.
Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".