Кожна евакуація – це проведення спеціальної операції. "Білий янгол" із Сумщини розповів, як вивозить людей з-під російських обстрілів 

Сергій працює в поліції Сумської області з 2001 року, спочатку в кримінальній міліції у справах дітей, а після створення Нацполіції – в ювенальній превенції. Зараз входить у склад евакуаційних груп, які вивозять цивільних із небезпечних районів області. Лише за останні два тижні група Сергія евакуювала 79 людей у безпечні місця. Сергій розповів OBOZ.UA, як проходить евакуація мирного населення, чому люди не хочуть виїжджати, навіть перебуваючи під постійними обстрілами. Також поліцейський поділився емоціями, які відчуває під час кожної евакуації.

– Сергію, розкажіть про роботу "Білих янголів" на Сумщині.

– На Сумщині групи "Білі янголи" тільки створені, однак евакуаційні заходи тривають давно. Активна евакуація почалась весною поточного року і в кожному територіальному підрозділі поліцейські беруть у цьому участь. Точну кількість людей, яких евакуювали, я не можу назвати. Для прикладу, наприкінці серпня, за останні півтора-два тижні, лише за моєю участю було вивезено 79 людей.

– Люди самі просять про евакуацію? Як це відбувається?

– Ті люди, яких я евакуював, виїжджали за власним бажанням. Звертались до старост селищ, до поліції щодо того, що вони мають бажання виїхати в більш безпечні райони. І ми організовували та проводили евакуацію. Заздалегідь домовляємося з ними про приблизний час, коли будемо їхати. Вони збирають речі, документи. Ми приїжджаємо і проводимо їх евакуацію. Тобто відвозимо або до пункту збору (у нас у Сумах є хаб, куди привозять евакуйованих), або якщо є родичі, то ми до них, якщо це можливо, відвозимо. Бувають такі моменти, що навіть на шляху слідування до цього хаба мешкають родичі.

Також евакуювали людей з інвалідністю. Лежачим допомагали збирати речі, переносили їх.

Умовляти зазвичай доводиться літніх людей. Ми їм роз'яснюємо, у якій небезпеці вони перебувають і що є можливість евакуюватися. А вони кажуть, що все життя прожили тут, у них тут господарство і вони нікуди їхати не збираються. І це важко, бо кожна людина – це кожне життя, і ти розумієш, що, на жаль, у якийсь момент, не дай Бог, але цієї людини може не стати. Все це через себе пропускаєш. Важко.

– Як ви з цим справляєтесь?

– Якось справляємося. Доводиться з цим жити, що поробиш.

– Зважаючи на обстановку, яка зараз склалася в Сумський області, готуєтесь якось до евакуацій?

– У кожного виїзду своя специфіка і його "як по книжці" не можна проводити. Тому що в одних районах йдуть, наприклад, мінометні, артилерійські обстріли. В інших районах КАБи летять, у третіх районах – керовані дрони літають. І тому навіть в одному населеному пункті в різних його частинах потрібно застосувати різну тактику.

– Ви потрапляли під обстріл під час евакуацій?

– Під дрони. І обстріли були. Ми заїхали в одне з прикордонних селищ, десь кілометр-півтора до державного кордону, бабуся вийшла, у неї син з інвалідністю, лежачий. Ми під'їхали, вона каже: "Я думала, вас і не буде сьогодні". Питаємо: "Чому?" Вона відповідає: "Так нас з 4 ранку обстрілюють і так жорстко, я думала, ви не заїдете, і зараз стріляють". Але коли їдеш, цього навіть не чутно. Вивезли їх, відвезли до доньки, все гаразд. Люди подякували нам, а це найголовніше – бачити те, що люди нам вдячні, і знати, що вони не потраплять під обстріл. Навіть серед людей, яких ми евакуюємо, багато людей тривалий час відмовлялися від евакуації. А коли вже почало прилітати поряд з будинком, вони телефонували і просили їх вивезти.

– Примусову евакуацію вам вже доводилось проводити?

– Саме наші екіпажі ще не виїжджали в райони, де проводиться така евакуація. Однак поліцейські і до цього проводили й проводять роз'яснювальну роботи із сім'ями, які там залишаються з дітьми. І щодня кількість дітей стає меншою, їх вивозять. І це великий плюс, діти повинні навчатися, гратися з однолітками. І бачити сонце. А так вони сидять по погрібах-підвалах під постійними обстрілами. Це великий стрес, це впливає на розвиток, на психіку, на здоров'я дитини. Тому діти повинні проживати в більш-менш у безпечних місцях.

А коли починається обстріл, звичайно, всі ховаються в укриття, які у них є. Ніхто не знає, куди може прилетіти. Снаряди летять будь-куди – у хати, у городи, без розбору. Мирні населені пункти досить сильно потерпають від цього. У нас є і поранені, і загиблі, серед них – діти.

– Яка евакуація вам особливо запам'яталася?

– Я пам'ятаю кожну евакуацію. Кожна евакуація запам'ятовується чимось своїм. Це не стандартна процедура, це чиєсь життя.

Звичайно, люди не хочуть втрачати своє майно, житло. Однак люди виїжджають і під час евакуації зазвичай розказують, як вони потерпали від обстрілів, де прилетіло, де у кого що розбило. Всі свої моменти життя, які проходило перед евакуацією. Коли вони це розповідають, тоді я розумію, чому вони залишають своє житло, майно і їдуть.

– Що вас у цій роботі лякає найбільше?

– Когось не витягнути.

Коли ти цим займаєшся, про себе не думаєш, а намагаєшся зробити якомога більше. Це все, цей весь, скажімо так, стрес, всі емоції – вже після проведених заходів. Можливо, вони приходять, можливо – ні. Однак коли ти працюєш, ти забуваєш про все.

– Як часто ви проводите евакуації?

– Залежно від запитів та обстановки. Наприклад, в одне із селищ ми не мали змоги заїхати, оскільки коли з'являється будь-який чужий транспорт, починається обстріл, в авто летять дрони. Це питання ми вирішили через Червоний Хрест. Вони заїхали в це село, вивезли людей у більш-менш безпечне місце, ми пересаджували людей, вивозили на хаби, поверталися назад. Червоний Хрест знову брав людей і перевозив до нас. Так і проводилась евакуація.

Працюють усі: Червоний Хрест, ДСНС, військові, поліція, місцеві адміністрації. Коли постає питання, що потрібно вивозити людей, обговорюються всі можливі варіанти і під час обговорення шукаємо найкращий. Передбачаються запасні варіанти, як діяти в разі зміни основного плану. Тобто кожна евакуація – це не просто так, як на таксі під'їхав, посадив людину і повіз. Кожна евакуація – це проведення спеціальної операції.