Кремль "спалює" останні запаси балістики в Україні: що буде далі? Інтерв’ю з Шарпом

У липні країна-агресорка Росія випустила по Україні 376 ракет, з них 126 – балістичних. Це більш ніж удвічі перевищує кількість ракет, застосованих у червні. За оцінками розвідок, щомісяця в РФ виробляється близько ста одиниць балістичних ракет, ще від 200 до 300 таких ракет – у запасі. З огляду на це, очевидно, що ворог не просто запускає всі вироблені ракети, а й "спалює" резерви. Велика ймовірність того, що він спробує наростити виробництво, а також продовжить закуповувати ракети у Північної Кореї, але очевидно, що кратно збільшити інтенсивність ударів по Україні він просто не в змозі.

Що в цій ситуації має робити Україна? Насамперед, просити союзників надати якомога більше засобів захисту від балістичних ракет, а в середньостроковій перспективі – обзавестися власними балістичними ракетами, щоб мати можливість не тільки завдавати по РФ удари дронами, а й стримувати балістичні атаки ворога шляхом залякування.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив ізраїльський військовий оглядач Давид Шарп.

– З’явилися свіжі дані про кількість ракет, запущених Росією по Україні в липні – 376. Це більш ніж удвічі перевищує кількість ракет, запущених у червні – 161. Головне питання – звідки у Путіна стільки ракет? І як може розвиватися ситуація далі?

– Путін використовує нові ракети, які щойно вийшли з виробництва. Ми говоримо, насамперед, про балістичні ракети. Наскільки я розумію, крилатих ракет було використано не дуже багато. Бували місяці, коли Росія використовувала їх набагато більше.

Путін по максимуму використовує балістичні ракети через низку причин. Тому що це найефективніший засіб для ураження цілей, якщо ми говоримо про важкі ракети. Крім того, в України дефіцит систем протиповітряної оборони та перехоплювачів, здатних протистояти балістиці.

Звідки Путін бере балістичні ракети? Це, в основному, власне виробництво. Я не знаю, які в них темпи виробництва. Українська та іноземні розвідки іноді оприлюднюють дані, але ми маємо ставитися до них з обережністю. Можливо, реальні темпи виробництва ще вищі, ніж озвучується. Можливо, вони змістили акценти на користь виробництва балістичних ракет, а не крилатих ракет, хоча це різні види виробництва, але вони могли зробити це просто розуміючи, що це ефективніше.

У будь-якому разі, вони виробляють чимало – близько сотні балістичних ракет "Іскандер" на місяць. Крім того, вони, мабуть, закуповують ракети у Північної Кореї. Також є балістичні ракети для зенітних ракетних комплексів С-400 – спрощені, які у більшій мірі призначені для стрільби по наземних цілях.

Вони розуміють, що такі ракети – це те, що завдає шкоди Україні, бо Україна не має достатньо засобів для відповіді. Можливо, найближчим часом вони спробують розширити виробництво, наскільки це можливо, а також продовжуватимуть закуповувати ракети в КНДР. Можливо, вони б придбали б ракети й в іранців, але іранцям зараз немає чого продавати.

Можна виходити з того, що балістичні ракети в умовах загострення обміну ударами по тилах та російських планів будуть застосовуватися Росією максимально, хоча різко, у кілька разів, збільшити кількість ударів порівняно з нинішніми темпами, судячи з усього, вони не зможуть, бо не мають таких обсягів виробництва та величезних запасів.

– Я уточнила, скільки саме балістичних ракет Росія випустила по Україні за липень – 126. Тобто фактично це максимум того, що у них є, і про накопичення не йдеться.

– Якщо оцінки розвідки щодо виробництва С-400 та "Іскандерів", які використовуються для балістичних обстрілів, правильні, то так, це приблизно максимум. Є також оцінки, що в Росії невеликі запаси цих ракет, 200-300 одиниць. Припустимо, виробництво становить близько ста на місяць, але можна витрачати до 120-140 на місяць, вичерпуючи запаси. Хоча це зазвичай вважають недоцільним.

Якщо розвідка не помиляється у меншу сторону, то це, мабуть, плюс-мінус максимальні показники, на яких вони можуть перебувати кілька місяців або трохи менше. Якщо вистрілювати все, що виробляють, то цього вистачить на досить довгий час.

– На вашу думку, що можна зробити в цій ситуації Україні в терміновому порядку та в довгостроковій перспективі? Крім того, що, звичайно ж, Україна вже просить у своїх партнерів про те, щоб нашій країні передали ракети для систем Patriot.

– У короткостроковій та середньостроковій перспективі – це настійно й переконливо просити так чи інакше надати більше ракет. Але це лише часткове вирішення проблеми. На жаль, ракет не стане менше, ніж перехоплювачів. Тут можна, у кращому разі, лише полегшити ситуацію. Це перше.

Друге – це певні заходи захисного характеру, як активні, так і пасивні. Наприклад, певні заходи щодо розкидання важливих цілей, щоб супротивнику було складніше їх уразити. Щось можна перенести під землю, десь застосувати маскування. Це локальні заходи, які десь можуть дати результат.

Щодо середньострокової та довгострокової перспективи, то, на мій погляд, рішення тут не в тому, щоб випросити ще якусь кількість перехоплювачів, а якщо партнери не дадуть того, чого хочуть, звинуватити їх у цьому та визнати винними.

У будь-якому разі, у довгостроковій та середньостроковій перспективі супротивник зможе виробляти більше ракет. Більше того, вони зможуть виробляти й ракети більшої дальності, ніж ті, що у них є зараз. І тоді їх буде ще складніше збивати Patriot. Тоді виявиться, що потрібні зовсім інші перехоплювачі, наприклад, THAAD, які коштують по 10-12 мільйонів доларів за штуку і взагалі їх не дають. Їх лічені одиниці, і це дуже проблематично з усіх точок зору.

Відносним рішенням тут можуть бути лише контрзаходи, тобто спроби завдати удару по виробництву ракет тим чи іншим способом, застосовувати диверсії, щоб так чи інакше скоротити виробництво.

Зробити це дуже складно, але це має бути пріоритетом – російські ракети. Це перше. А друге, і найголовніше – це ефект стримування та залякування.

В України є власні ракети та засоби для завдання паритетних ударів по Росії. Так, українці спалили НПЗ, частину з них у Москві, вони завдають страхітливих ударів по тих чи інших російських містах. Це одна справа. Але інша справа, коли Росія завдає ударів раз на кілька днів або раз на тиждень по Києву. Нищівні удари балістичними ракетами, які розриваються по всьому місту, влучають у ті чи інші цілі.

Паритет і залякування – це коли ти маєш такі самі можливості, а не коли ти ще отримаєш чи не отримаєш 500 або навіть 300 перехоплювачів для Patriot за три місяці. Це коли у тебе буде можливість запустити по Росії нехай не 120, а хоча б 50 балістичних ракет на місяць, у тому числі, тричі на місяць по Москві та ще на додачу по інших місцях. Ось у цьому випадку Росії будуть завдаватися дуже суттєві втрати, Україна зможе знищувати та виводити з ладу найважливіші військово-економічні підприємства Росії. Причому не так, як зараз, а набагато ефективніше. А головне – це змусить російську владу замислитися, чи вартує гра свічок.

Бо якщо ти стріляєш по Києву і ракета влучить у підземний перехід на Лук’янівці, а наступного дня – на проїжджу частину або в підземний перехід на Тверській у Москві, припустимо, ненавмисно, навіть у випадку промаху, то для російського уряду це дуже погана новина. Хоча історія показує, що не завжди ця стратегія залякування спрацьовувала. Але, на мій погляд, це найефективніше, що може бути і що має бути. І, як правило, це спрацьовує.

Сьогодні це спрацьовує з Іраном на Близькому Сході проти Сполучених Штатів. Якби не було побоювань, що Іран завдасть балістичного удару по інфраструктурі Саудівської Аравії та Еміратів і знищить її значну частину, то проти Ірану діяли б набагато рішучіше. Ізраїль діяв би так само, а американців це хвилює. Тобто, іранська стратегія залякування щодо США досі працювала.

Якби Україна мала власну балістичну зброю – її створення мало бути пріоритетом усі чотири роки і має бути ним зараз – то ситуація виглядала б інакше. Можна було б із більшою ймовірністю вражати й російські засоби виробництва, зокрема ракет, і залякувати, і змусити стримуватися російську владу. Одними перехоплювачами не відбитися, тим більше, що ракет завжди буде більше, і ракети ставатимуть дедалі складнішими для перехоплювачів.

– Як у цьому контексті досвід Ізраїлю міг би допомогти Україні?

– Україна вже має свій досить непоганий досвід протидії балістичним ракетам в українських умовах. У Ізраїлю він ширший у плані протидії балістичним ракетам, але ось у чому справа. Коли ми говоримо про те, щоб скористатися чужим досвідом, щоб різко поліпшити ситуацію, то це може бути доречно у двох випадках: або коли у тебе немає власного досвіду – а у випадку з Україною це не так – або коли ти отримуєш якісь нові засоби та можливості, яких у тебе раніше не було.

Але в даному випадку питання не стоїть так, що Україна отримує якісь нові засоби і їй потрібно терміново ознайомитися з чиїмось досвідом. Загалом, є, умовно кажучи, системи раннього попередження, які в України та її партнерів так чи інакше працюють. Є Patriot, ну і все.

Можливо, є якісь нюанси та деталі, які були б цікаві українцям, я не знаю, але це не ті нюанси й деталі, які за нинішніх обставин різко поліпшили б ситуацію.

Різко поліпшити ситуацію могла б поява великої кількості певних якісних засобів на кшталт Patriot та чогось іншого, але це на даний момент, наскільки ми розуміємо, не стоїть на порядку денному, тому українці задовольняються тією дефіцитною кількістю, яка є, і тими можливостями, які їм і так досить добре знайомі.