Кремль торпедує переговори й може вимагати ще дві області України. Інтерв'ю з Фейгіним

У Кремлі недвозначно натякнули, що їхні умови для завершення війни в Україні будуть розширені. Прессекретар російського диктатора Володимира Путіна Дмитро Пєсков заявив, що нинішніх вимог Москви тепер недостатньо, оскільки "вся реальність змінилася". Чому апетити Кремля продовжують зростати? Які реальні можливості має країна-агресорка для продовження війни проти України?

Насправді постійне підвищення вимог – спосіб "торпедування" переговорів, за яким стоїть небажання домовлятися. Кремлю, як і раніше, потрібна вся Україна, а не її частина. Не виключено, що наступною озвученою вимогою буде заява про виведення українських військ із Запорізької та Херсонської областей.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив російський правозахисник Марк Фейгін.

– Як ви думаєте, які об'єктивні причини для зростання апетитів Кремля? Якими саме можуть бути нові вимоги Росії, на які натякнув Пєсков?

– Насамперед, щодо чого? Начебто до цього були виразні умови, які б задовольняли Кремль. Умови і без того зростали. Якщо ми беремо нібито "стамбульські угоди", – хоча жодних угод не було, це був усього лише переговорний процес, жодного парафування, жодного узгодження, хоча Москва намагалася зображати, що з цими умовами українська делегація погодилася, – то там умови були найдикішими. І територіальні, і щодо гарантій безпеки, і щодо "денацифікації та демілітаризації". Вони давно відкинуті і взагалі не були відправною точкою.

Якщо ми говоримо про угоди, які виникли з приходом Трампа і під час переговорів, умовно кажучи, коли Москва в травні минулого року погодилася на прямі двосторонні переговори з Києвом, то умови були вже набагато скромніші за стамбульські. А потім вони знову змінилися після Анкоріджа 2025 року, і під час переговорів, що тривали буквально до сьогоднішнього моменту. Нагадаю, що остання вимога позиції Москви, яка прозвучала публічно – це юридичне визнання зайнятих територій. До цього у 28 пунктах так званого плану Трампа цього не було.

– Чому Москва робить це? Просто, тому що не хоче домовлятися. Вона хоче отримати все – не частину України, а всю Україну. Це спосіб торпедування переговорів – висунення якихось нових умов. Тому, напевно, зараз вони вимагатимуть, щоб усю Запорізьку і Херсонську області їм віддали цілком.

– Це що стосується територіальних вимог. А що стосується безпекових гарантій, які вони і без цього не приймали, наприклад, розміщення іноземних контингентів на території України, то вони і без цього декларували, що це неприйнятно. Але знову вимагатимуть, що українська армія має бути максимально скорочена. Такого характеру вимоги забезпечують нескінченне продовження війни.

– Ви вважаєте, що вони дійсно здатні вести нескінченну війну? Є припущення, з яким ви, можливо, теж будете згодні, що Путін не отримує інформації про реальну картину того, що відбувається на фронті?

– Реальні можливості вести війну і декларувати це – все-таки різні речі. Для чого робиться ця декларація, для чого заявляється про нові й нові вимоги? Для того щоб США сильніше тиснули на Україну, щоб отримати по максимуму вигідних для себе односторонніх умов.

Тепер, що стосується можливостей. Якщо виходити з того, що війна в Ірані може затягнутися, якщо врахувати умови нафтового ринку і зацікавленість Вашингтона в Москві, то послаблення санкцій у Кремлі сприймають як слабкість, як можливість для себе тиску на Вашингтон, тиску на Україну. У такому разі вони можуть вважати це передумовою для продовження війни.

Ціна на нафту зростає, більше грошей від продажу нафти. Крім того, Штатам якось треба виходити з іранської кампанії США, а отже, зацікавленість у Москві підвищується. Москва пропонуватиме свої послуги посередника, розміняє їх на підвищення умов щодо війни в Україні, Вашингтон буде тиснути на Україну. Схема вся та сама.

Інше питання, абсолютно окреме – а чи є ці можливості? Можливості вести війну у 2026 році є. Якби їх не було, напевно, була б інша картина. Звісно, вони більше програють, ніж виграють, якщо говорити про останній місяць-два, про те, що відбувається в Запоріжжі, в Куп'янську, в Харківській області. Які ж це можливості для ведення війни, якщо ви не рухаєтеся вперед? Єдине тільки в Костянтинівці, бої на все тому ж Донецькому напрямку. Москва може вважати, що це все змінна річ, локальна, що ми в Запоріжжі знову наблизимося до міста, Куп'янськ заберемо і так далі. Напевно, вони поки що не сприймають це як проблему, яка не вирішується надалі.

– Ви не помітили, що Європа на тлі всіх цих подій просто мовчить? На вашу думку, чи могла б Європа сказати своє вагоме слово, чи є в неї для цього важелі впливу? Як Європа могла б змінити ситуацію кардинально?

– Ні, кардинально не могла б. Якби могла, вона б це зробила. Але чи є в неї ці можливості? Теоретично, звичайно, є. Їй треба сильніше втягнутись у війну, наприклад, просто зараз розмістити свої контингенти в Україні. Або на території України забезпечити безпольотну зону, як мінімум, над територіями, де будуть дислоковані британо-французькі війська. Може Європа це зробити? На цей час відповідь "ні". Можливості є, але вони відмовляються.

Мені здається, що для Європи зараз більш вигідною є позиція бути трохи осторонь. Вони чекають, поки Сполучені Штати якось вийдуть із конфлікту з Іраном. У Європі спостерігають, чи вдасться США досягти своїх цілей, чи не вдасться. Це питання все одно залишається відкритим. Сьогодні тільки 12 днів, як триває ця війна (інтерв'ю записувалося 12 березня. – Ред.). Це можна порівняти з тривалістю війни в Ірані, яку в червні 2025 року вів Ізраїль за допомогою США.

Рано говорити про якісь результати, бо мета, яку поставили, набагато масштабніша. Про повне знищення військового потенціалу Ірану говорити зарано. І це стримує Європу від будь-яких різких рухів.

Якщо у США вийде, то не виключено, що виникне якась нова ситуація, будуть обговорення з цього приводу. Якщо США програють, то їм доведеться піти, а іранський ісламський режим залишиться. Зараз уже є перпендикуляр у бік Близького Сходу і треба розуміти, чим там усе закінчиться. І тільки тоді можна буде судити про те, яку роль і статус для себе обере Європа надалі в конфлікті в Україні.