"Малюк із Маріуполя навіть у Німеччині шукав підвал, щоб сховатися від бомбардувань Росії", – волонтерка Лілія Українська

Волонтерка Лілія Болбат, яка відома в мережі як Лілія Українська, "російську весну" 2014 року зустріла в рідному Маріуполі, а повномасштабне вторгнення РФ у лютому 2022 року застало її родину вже в Києві. Молода жінка, незважаючи на болісний досвід і будучи мамою двох близнючок, знову долучилася до організації допомоги і нашим військовим, і цивільним. Тому що переконана – не діяти в жодному разі не можна.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Публікацію підготовлено в межах проєкту "Ми з України!", ініційованого Національною спілкою журналістів України.

В епіцентрі подій

Навесні 2014 року, коли Росія окупувала Крим, а потім увійшла в Донецьку область, Лілія з чоловіком та двома чотирирічними доньками жили в рідному Маріуполі.

"Тоді ми опинилися в епіцентрі подій – і прийшло усвідомлення, що треба чинити опір. Ну як так, на вільну країну раптом вирішили напасти? Це був якийсь сюр. Ніхто не хотів вірити у те, що відбувається", – каже Лілія.

Вона згадує, що у 2014 році їхня родина постійно переїжджала в межах Маріуполя. "Коли почали обстрілювати блокпости, у нас постійно поряд лягали снаряди – "Смерчі" прилітали, "Гради". Найближчий блокпост розташовувався всього за кілометр від нашого будинку. І ми металися по орендованих квартирах – в основному в центрі міста. Тільки повернемося до своєї – і все наново: знову обстріли. Це було стільки разів, що я не можу передати", – згадує маріуполька.

Але, попри все, Лілія самовіддано допомагала нашим військовим. А її вони просто обожнюють. Із цим, до речі, пов'язана кумедна історія.

Справа в тому, що маріуполька, вже ставши волонтеркою, не перевдягалася в хакі, намагаючись усім виглядом показати свою належність, а її сукні до підлоги багатьох просто вганяли у ступор. Дехто в соціальних мережах ледь не звинувачував: мовляв, "принцеса приїхала покрасуватися". Лілія, згадуючи це, сміється.

"Я змалку така! У садку вихователі взагалі називали мене графинечкою. Не хотіла в шортах у пісочниці вимазуватись, приходила в красивій сукні, їла тільки виделкою, ще й відставивши мізинець. А коли вийшла заміж, ще до війни, чоловік казав: "Ліль, ми йдемо в магазин, ти можеш одягти просто джинси?" А я люблю сукні, це моє, я в них комфортно почуваюся! І ось на час початку війни у 2014 році у мене в шафі висіла купа суконь та лише кілька джинсів", – розповіла вона.

Коли вона з чоловіком приїхала на блокпост до військових, то була у синьому довгому платті. Лілія вискочила з машини, стала допомагати вивантажувати те, що привезли бійцям, а це почали знімати на відео місцеві сепаратисти – тоді Маріуполь був окупований.

"Чоловік кричить: "Швидко зайди в машину, ти – величезна синя пляма, сукня до підлоги, тебе ж зараз заарештують моментально!" Загалом він загнав мене швидко в машину, я сіла і думаю: "Тю". Знаєш, є і такі люди, які "ось я волонтер весь у хакі, а тут я в норковій шубі ходжу". А я ненавиджу штучно вдавати когось – я така, яка є! Я одягаюсь у красиві сукні й у той же час хочу допомагати, то чому я повинна мати такий вигляд, як комусь хочеться? Чому взагалі склалася думка, що волонтер, наприклад, – бідна людина і обов'язково має ходити в мішковині з простягнутою рукою? Багато волонтерів насправді ще й бізнесмени, забезпечені люди", – поділилася Лілія.

Вона переконана, що бажання допомагати не залежить від соціального статусу: "У 2014 році у нас були якісь заощадження, ми їх усі вклали в армію, потім у 2016 році реально у нас не було за що жити, ми вже думали, як дітей лікувати. Я розумію, що зараз багато хто так само віддає свої кошти – і потім буде дуже важко, будуть голодні часи – але сьогодні потрібно одне одному допомагати".

З улюбленого міста родина Болбат усе ж таки була змушена виїхати, правда, вже в 2017 році. Спочатку до Києва вирушив працювати чоловік Лілії – Іван, згодом до нього перебралися і дружина з доньками. Причиною стало те, що дівчатка почали сильно хворіти після обстрілу у 2015 році. Тоді, каже Лілія, на перший план вийшла турбота про здоров'я дітей.

Усе наново

24 лютого 2022 року Лілія з чоловіком та дівчатками перебували у Києві. Напередодні було багато тривожних новин, але вірити в найгірше не хотілося.

"Ми розуміли, що щось буде. Передбачали, що розпочнеться якийсь рух на Донбасі, можливо, будуть провокації на кордоні – як це розпочиналося у 2014 році. Тоді росіяни спочатку "Градами" обстрілювали прикордонні території, були спроби проходу кордону. Напередодні лютневого вторгнення ми спілкувалися з військовими, обговорювали варіанти, але міркували, виходячи з логіки нормальної людини. А вийшло так, що Росія використовувала ракети й авіацію у наших мирних містах", – згадує Лілія.

Вона, яка залишила волонтерство через посттравматичний синдром, знову повернулася "у стрій": "Я не думала, що я повернуся до волонтерства, тому що в мене болючий досвід. У 2020 році мені поставили ПТСР: далися взнаки пережиті травми, війна, обстріли... І в лютому 2022-го я знову не була готова, але мені почали писати люди й питати, куди скидати гроші, щоб допомогти українцям – здебільшого знайомі з-за кордону, тому перші дні я давала реквізити фонду "Повернись живим", адже хлопці протягом усіх цих років системно займаються допомогою нашим військовим".

Але потім до Лілії почали звертатися знайомі військовослужбовці, яким вона допомагала ще у 2014/15 роках. І найголовніше – молодій жінці безмірно довіряли. Зверталися з різних підрозділів, зокрема й досить закритих.

"Лілю, у нас є потреба, не вистачає, не перекривають фонди все". І тоді я зрозуміла, що треба долучатися – тим більше, що я знаю, як шукати, де шукати, що приблизно потрібно. Ось так і включилася у волонтерство на повну", – усміхається вона.

Трагедія Маріуполя

Але цього разу дуже багато допомоги Лілія акумулювала ще й цивільним постраждалим. Трагедія Маріуполя шокувала всіх українців, а Лілію зачепила безпосередньо. Її батьки провели майже двадцять днів під авіаударами, 15 з яких із ними не було жодного зв'язку – але їм усе ж таки дивом вдалося врятуватися.

"Мені настільки було боляче від того, що відбувається з Маріуполем... Я намагалася всіляко допомогти людям, коли вони почали виїжджати, і досі веду ці сім'ї. Спочатку просто скидала їм гроші на картку – адже люди вибиралися з підвалів абсолютно без нічого, поповнювала їм мобільні – щоб вони залишалися на зв'язку", – згадує волонтерка.

Частина жителів Маріуполя, який тоді знищувала Росія, змогли виїхати до Запоріжжя, були й ті, кого насильно вивезли до РФ (тоді ще не було жорстких фільтраційних таборів). У цьому випадку Лілія зв'язувалася з іншими волонтерами на місцях, а ще ночами сиділа, прокладала дорогу й шукала можливість повернути земляків у рідну країну.

Потім збирала біженців та допомагала відправляти їх за кордон – зокрема до Німеччини. Це були дуже важкі та насичені дні.

"Людей відправили автобусом, кожному змогли зібрати по 100 доларів на дорогу. Потім німці з компанії Audi приїхали на кордон, забрали людей і відвезли їх до Німеччини: когось там одразу вдалося розселити, а про деяких я напряму домовлялася з німцями, шукала житло. Поки люди були в дорозі, орендувала їм номери в готелях, де вони могли дочекатися, що німецька сім'я їх забере до себе. До цього долучила всіх своїх знайомих, було виконано величезну роботу", – згадує Лілія Болбат.

Допомагали зібрати гроші здебільшого українці. Із закордону – мало, бо там довіряли переважно фондам, такий менталітет.

"На той час у нас кошти акумулювалися просто на картках, а в Європі звикли діяти інакше. До того ж була частина іноземців, які хотіли передавати гроші суто на гуманітарні місії та проєкти, контролювати використання – чітко все бачити. Вони дуже скрупульозно до всього підходять", – поділилася волонтерка.

Тому вона зареєструвала "Благодійний фонд Лілії Української", щоб системніше допомагати постраждалим від агресії Росії українським біженцям.

Усіх, кому вдалося допомогти, Лілія пам'ятає та по можливості підтримує зв'язок. Усі вони стали для неї рідними людьми.

"Дуже запам'яталася одна сім'я із шестирічним хлопчиком. Людям вдалося вирватися з Маріуполя, а малюк потім скрізь, куди приїжджав, насамперед шукав... підвал. Навіть у безпечній Німеччині. Це просто до сліз – наскільки травмовані діти тим, що сталося", – каже Лілія.

Українці – величезна сила

Лілія переконана, що завдяки силі духу українців наша країна неодмінно вистоїть. 2014 року українці теж чинили опір, але тоді війна зачепила не всіх.

"Тоді ми були в Маріуполі в окупації, і для мене було дуже боляче, коли хтось писав: "Давайте від них відмовимося, вони сепаратисти", а я розумію, що ми ніякі не сепаратисти, хотілося кричати: не кидайте нас, будь ласка! А коли прийшли на допомогу і військові, і звичайні люди, стали передавати прапори після визволення – я зрозуміла, яка величезна сила стоїть за всіма нами. А сьогодні всі українці стали волонтерами! Кожен намагається допомогти, кожен долучився", – каже жінка.

На її думку, це феномен для всього світу – те, як Україна бореться за свою свободу та незалежність.

"Ми боремося з величезною армією Росії, ми готові йти до останнього. І, як сказав Валерій Залужний, соромно нам уже не буде. Жителі багатьох країн вражені самовідданістю наших людей. В Албанії взагалі сказали: "Ми б реально всі втекли, ми не розуміємо, як ви чините опір Росії". А українці зібрали кошти на "Байрактари", українці зібрали кошти на супутник. Це ж справді феномен!" – усміхається волонтерка.

Вона переконана, що наш досвід згодом вивчатимуть у всьому світі. Звичайно, після перемоги України – а в ній Лілія анітрохи не сумнівається і називає нашу армію найсильнішою у світі.

Для охочих приєднатися до допомоги, публікуємо реквізити:

Благодійний Фонд Лілії Української

ЄДРПОУ 44743376

UA033226690000026001300269899

У валюті гривня України, євро, долар США

АТ "Ощадбанк"

МФО 322669

Сторінка Лілії Українки у Facebook – тут.