Ми можемо звільнити всі території вже цього року, якщо застосуємо нові підходи: інтерв'ю з генералом Маломужем

Кремлю критично бракує ресурсів. Агресор намагається вести війну на виснаження, проте поточний рік може стати вирішальним у цій війні. Українська армія має шанс звільнити усі окуповані території. Що для цього потрібно? Насамперед нова стратегічна концепція та повноцінне забезпечення армії.

У чому полягає ця концепція? Передусім – у нестандартному підході. Це не "довга оборона", нескінченні укріпрайони та інші способи ведення війни минулого століття. Це несподівані операції, відволікання ворога, дії сил спецоперацій у його тилу тощо. Нову концепцію вже озвучив головком Сирський.

Тепер головне завдання – реалізувати її. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив керівник Служби зовнішньої розвідки України у 2005–2010 роках, генерал армії Микола Маломуж.

– За інформацією, яку опублікувало британське агентство Reuters, ще торік Путін публічно та приватно, через посередників, пропонував Сполученим Штатам заморозити війну в Україні. Зрозуміло, без повернення окупованих територій. Чи вважаєте ви, що сьогодні є небезпека того, що війна буде заморожена?

– Путін неодноразово намагався провести такі переговори з американцями та низкою європейських держав. Він обирав як посередників людей, які мали старі контакти, наприклад, з Байденом, з Держдепом. Паралельно цю тему обговорювали і з новою командою Трампа на перспективу. Як я розумію, неодноразово ці теми за зачиненими дверима обговорювалися і з нашим керівництвом.

Путін вважає, що керівництво України несамостійне в ухваленні рішень, що всіма процесами керують безпосередньо США, а у Києві – підконтрольний Штатам уряд Зеленського, і тому всі питання потрібно вирішувати у Вашингтоні. Путін просто впевнений у цьому. Я знаю це з усіх оперативних каналів. Він бачить спосіб припинення війни тільки шляхом рішення у Білому домі, за Байдена або Трампа.

Але загальна позиція полягає в тому, що ніяких переговорів щодо залишення територій за РФ, які вони захопили, а тим більше територій, на які вони претендують, бути не може. А вони претендують не лише на захоплені території, а й повністю на п'ять областей України, які вони оформили конституційно, всупереч усім міжнародним нормам.

Таким чином, Путін не отримав позитивної відповіді. Йому чітко вказали, що війна триватиме доти, доки він не звільнить території. Це єдиний формат, за якого можна швидко припинити війну. Це доносилося до відома Путіна офіційними та неофіційними каналами.

Путін зрозумів, що такі домовленості в тіньовому, закритому форматі, до яких він звик, не спрацювали. Цю його концепцію домовленостей щодо розділу України та світу не було прийнято.

Тому він вирішив, з одного боку, виснажити Україну та вийти на довгу війну, посіяти протистояння в суспільстві, виснажити ресурси України, а з іншого – посіяти недовіру до України та втому від війни на Заході.

Він, звичайно, орієнтується і на вибори на Заході. Зокрема, робить ставку на Трампа, який, як розраховує Путін, може встановити мир за його сценарієм. Адже Трамп свого часу обіцяв швидко закінчити війну. Можливо, це була лише передвиборна риторика і реальні дії можуть бути геть іншими, але Путін сподівається, що це буде саме так.

Тому можлива затяжна війна щонайменше до виборів у США. Путін планує як виснажити Україну, так і наростити свої ресурси для затяжної війни. Він готовий вести війну протягом 3-5 років, ресурси у Росії неміряні, і він планує їх розширювати. Вже 40% ВВП Росії задіяно на війну. Він намагається довести і нам, і європейцям, що збирається грати у довгу та переконати, що нібито Росія завжди вигравала у довгій війні. Але далеко не факт, що так і буде, адже сьогодні зовсім інші реалії, інші можливості і наших партнерів, і самої України.

– Як у цій ситуації може вчиняти Європа?

– Наразі ця тема опрацьовується і європейськими державами. Путін намагався схиляти і низку європейських лідерів до свого варіанта миру. Зокрема, він намагався тиснути через Орбана, через Фіцо, Ердогана, а також через Сі Цзіньпіна. Це був другий ешелон моделі Путіна задля досягнення своєї мети.

Суть її така: ми зупинимося, припинимо бойові дії, створимо буферну зону та встановимо новий мир у нових реаліях, включно із захопленими територіями. При цьому, звичайно, буде постійна загроза з боку Росії, що вона продовжить наступ, коли там знову накопичать ресурси. Кремль має довгострокові плани. І те перемир'я, яке Путін намагався нав'язати, – лише один із етапів.

Путіну необхідний перепочинок, оскільки він не має тих ресурсів, які декларує і які можуть зараз вирішити питання на полі бою чи глобально на рівні країн НАТО. Він має великий дефіцит і військових з'єднань, особливо досвідчених, і бронетехніки та інших видів озброєнь, особливо високоточних. Так, є частина контрабандних комплектуючих, але це лише невелика частка. Глобально змінити ситуацію із оновленням свого ВПК Путін не може.

Тому він намагається прикрити цей дефіцит всього своєю загрозою глобальної війни, ядерною зброєю тощо. Він загрожує, що готовий проводити політику контролю не лише над Україною та країнами СНД, а й над країнами східного блоку, країнами Балтії. Про це вже говорять аналітики та керівники силових відомств країн ЄС.

– Наскільки велика загроза для країн НАТО?

– Я вважаю, що сьогодні Путін не має достатнього ресурсу, щоби вести війну ще й з країнами НАТО. Він навіть в Україні не може вирішити локальні завдання, які ставить практично щодня із захоплення конкретних міст чи регіонів – Авдіївка, Куп'янськ та інші. Утримати позиції та відсунути нас біля Бахмута. Не виходить навіть цього. Що вже казати про глобальну війну з НАТО.

– Ви сказали, Путіну потрібна пауза, йому не вистачає ресурсів. Водночас головнокомандувач ЗСУ генерал Сирський заявив, що війна має закінчитися тільки виходом на державні кордони і ніяк інакше. Але, на жаль, не все виходить так швидко, як нам хотілося б. Чи вважаєте ви, що на сьогоднішній день, за нинішнього рівня підтримки України з боку союзників, ми можемо розраховувати на те, що ця мета є досяжною? Якщо так, то у якій перспективі?

– Я вважаю, що 2023 року ми не реалізували весь свій потенціал. Звичайно, ми задіяли можливості захисту наших територій вздовж лінії фронту, знищення резервів противника, особливо в реперних точках: Авдіївка, Бахмут, Куп'янськ, Запорізька та Херсонська області. Але ми не реалізували головного сценарію, про який говорив і Залужний. Це нова філософія війни, нова стратегія ведення війни. Потім – забезпечення, це теж накульгувало.

Влітку 2023 року була дуже невдала спроба – йти на мінні поля та укріпрайони ворога – це взагалі абсурдно. Ми не хотіли критикувати, бо це війна. Але тепер ми розуміємо, що то була невдача. Стратегії глобальних наступальних операцій зі звільнення територій не було. Думаю, це об'єктивно спричинило зміну командування. І воно насамперед передбачає нову стратегію.

Наразі це визріло, Сирський озвучив нову стратегію. Але потрібна низка умов, які забезпечать цю стратегію. Це, звісно, підтримка наших союзників, і ми вже маємо низку програм. Насамперед це те, що сьогодні вже виділяють Німеччина, Франція, Велика Британія, частково Скандинавія та інші країни. Європа обіцяє надати нам 500 тисяч боєприпасів.

І, звичайно ж, ми очікуємо на остаточне рішення Конгресу про військову допомогу Україні. Думаю, це відкриє ще один формат підтримки – американський. Це продовження допомоги за будь-яких розкладів. Проголосують чи не проголосують, все одно це F-16 та ATACMS, а якщо проголосують, то це повний арсенал озброєння та техніки різних типів. Це і артилерія, і додаткові танки, це боєприпаси, що зараз є особливо актуальним, радіолокаційні системи та РЕБ, які створюватимуть електронні щити для ракет і дронів і на фронті, і в наших містах та селах. Це системи розмінування, керовані бомби тощо. Тобто це буде зовсім інша модель постачання озброєння та техніки.

Ще одна програма – це закупівля озброєння та техніки за рахунок європейського фонду підтримки України. 5 мільярдів виділено, питання про 20 мільярдів на стадії вирішення. Це величезний ринок військово-технічного співробітництва, де ми можемо закупити будь-що. Аби були гроші та досвід ведення такої роботи. Все можна зробити за півтора-два місяці та доставити в Україну в достатній кількості.

І, зрештою, наш ВПК. Він нарешті починає нарощувати оберти, хоч і з великим запізненням. Думаю, потрібно п'ять-сім місяців, щоб ми стали на ноги – і в дронах, і в балістичних ракетах, і в бронетанковій техніці. І щоб хоч би частково могли покрити дефіцит боєприпасів.

Коли всі ці елементи з'єднаються, з'явиться можливість реалізувати стратегію ведення нової війни. Думаю, комплексний підхід, озвучений новим головнокомандувачем, є правильним. Він має забезпечити перспективи не лише оборони, а й звільнення територій. І Сирський правильно позначає кінцеву мету – звільнення усієї території України.

– Коли ця мета може бути досягнута?

– Якщо ми говоримо саме про таку концентрацію всіх сил і засобів, починаючи від нової стратегічної концепції війни і закінчуючи ефективним забезпеченням армії з різних джерел, це дасть перспективу і перемоги на конкретних напрямках на полі бою, і перспективу повного звільнення територій. Думаю, 2024 буде вирішальним для всіх цих операцій. Вважаю, що є багато шансів визволення територій уже цього року.

Звісно, це війна, можливі різні сценарії. Але ми повинні діяти по-новому, наприклад, проведення операцій, де вони не очікують, потужне знищення резервів у глибокому та середньому тилу, удари по флангах та в тилу із залученням спецназу, комплексні та несподівані дії із відволіканням ворога ударами в інших секторах тощо. Це мистецтво війни, яку потрібно вести за сучасних умов новими технологічними засобами, з новою системою управління. За рахунок таких підходів ми маємо перемогти. Це реально. Сьогодні перемагають технології, і ми маємо використовувати їх як перевагу.

Ворог має перевагу у живій силі, частково у старій техніці. Якщо ми йтимемо за сценарієм Росії – затяжна війна, довга оборона, лише укріпрайони, то перспектив звільнення територій не буде. Тому, гадаю, головне завдання Сирського – реалізувати новий сценарій.