Блог | Мирна угода лише заради миру, або Як може виглядати крах України

Сьогодні поговоримо про те, як виглядає наш крах: це мирна угода, яка гарантує нам мир і нічого більше. Це угода, після якої не відбувається ніяких відновлень, вливань, модернізації. Це угода, яка породжує розкол в суспільстві, конфлікт, і як наслідок неспроможність державних інститутів працювати. Фактично, це країна, в яку не повертаються мільйони біженців, а ще більше виїжджає на роботу, де економіка ледве жевріє і відновлення країни відбувається дуже повільно. Простіше – країна, на яку всі забили так, що навіть захоплювати ніхто не хоче.

Такий приклад існує – це Боснія і Герцеговина. Після тривалих бойових дій, геноцидів, і втручання міжнародних партнерів – там вдалося досягнути миру. Переможця у війні не було, то ж мир був складною конструкцією, яка враховувала купу нюансів. В результаті вийшов ні на що неспроможний Франкенштейн. Країна поділена на дві частини, і нею керують три президента, кожен по 8 місяців (босняк, хорват, серб), всі політичні партії етнічні. Зрозуміло, що в таких умовах розвиватись і рухатись вперед майже не можливо. Станом на сьогодні це одна з найбідніших країн Європи. Втім, Білл Клінтон і Європа відсвяткували тріумф мирної угоди, і після цього забили на цю країну.

Те, що ми можемо опинитись в такій ситуації – зараз є одним з найбільших ризиків. Трамп і ЄС мають ціллю отримати мир, з егоїстичних цілей. Тому вони будуть фокусуватись на всіх можливих компромісах по досягненню миру. Як наслідок, може утворитись гігантський Франкенштейн, зшитий з різних кусків вимог і компромісів. Утримувати цю архітектуру буде дуже дорого і складно. Так, наприклад, утримувати бойову армію в 800 тисяч може дуже і дуже мало країн в світі. Це десятки млрд дол щорічно. Також треба вкласти у відновлення від 300 до 500 млрд дол. Далі ми втратили одне з найцінніших – сотні тисяч молодих людей, які виїхали і не вернуться. Виникає питання де взяти робочу силу для економіки, коли тільки армію на 800 тисяч треба утримувати? Фактично, в таких умовах ми можемо жити виключно на утриманні, а судячи з політичних настроїв на Заході – до влади в найближчі роки там прийдуть жорсткі антиутриманці. 

Тому ситуація може стати такою: зараз нам пообіцяють золоті гори і будь-що, заради мирної угоди. Після того, як наступить мир, нам кілька років спробують допомагати, а тоді скажуть: та у вас там корупція – йдіть на х*р. І сперечатись з цим, судячи з корупції під час війни, буде важко. І ми все більше будемо провалюватись, а від "партнерів" будемо отримувати все більше якихось антикорупційних чи інших вимог, щоб нічого нам не надавати по факту. Далі все по законам післявоєнної країни: торгівля зброєю, бандитизм, тероризм і failed state.

Протидіяти цьому можливо. Для цього треба вести переговори не тільки на рівні пунктів мирної угоди, а вже сьогодні працювати над детальними інвестпрограмами, політикою повернення людей, модернізації освіти і створення нових кластерів тощо. Потрібно, щоб партнери підписувались під такими програмами, а не тільки під заявою про готовність виділяти гроші. Потрібно, щоб американський і європейський бізнес чітко мали тут інтерес, а не тільки уряди, яким треба тільки мир. Потрібно, щоб середньостатистичний європеєць усвідомлював цінність України і не голосував за мудаків, які виступають проти нас.

Але як ви і без мене знаєте, нічого з цього не робиться. Бо це набагато складніше, чим роздати чергову 1000 грн, перейменувати знецінену копійку на шаг, і замовити нову дорогу до Буковеля. Куди це нас веде думаю зрозуміло.