Між Україною та Росією розпочалася "війна міст": що буде восени? Інтерв’ю з Селезньовим

Активність російської окупаційної армії в найближчі місяці значною мірою визначатиметься політичними процесами в країні-агресорці – Росії, насамперед виборами до Держдуми, які відбудуться 20 вересня. Напередодні цієї дати Кремль може суттєво активізуватися на фронті, зосередивши основну увагу на районі "поясу фортець" на сході України, щоб домогтися успіхів. Після виборів може бути ухвалено рішення про хвилю мобілізації в обсязі близько 500 тисяч осіб.

Наразі війна Росії проти України де-факто перетворилася на "війну міст" – удари по міських агломераціях стали її невід’ємною частиною. Це пов’язано з успішними українськими міддл-страйками, що руйнують ворожу логістику. Можна прогнозувати, що в найближчій перспективі бої не вщухнуть, а боротьба за стабільні логістичні маршрути триватиме.

Такий прогноз в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA озвучив військовий експерт Владислав Селезньов.

– На останньому засіданні Штабу йшлося про підготовку до різних варіантів дій ворога восени. Чи припускаєте ви, що після невдалої весняно-літньої кампанії в Україні Кремль може змінити тактику, скоригувати свої плани тощо, особливо з огляду на нові обставини?

– Безумовно, я не був присутній на Ставці, але виходячи з логіки бойових дій, думаю, все-таки необхідно звертати увагу навіть не на ті процеси, що відбуваються на полі бою, адже очевидно, що російська армія наступає, починаючи з середини жовтня 2023 року, а на процеси, пов’язані з виборчим циклом Російської Федерації. У 20-х числах вересня має відбутися черговий етап виборів до законодавчих органів РФ.

Я думаю, що саме до цього процесу, до цієї події приурочені всі дії, зокрема російської армії. Армії та Путіну особисто потрібні хоч якісь перемоги на полі бою, тому він і готовий максимально ескалувати ситуацію та використовувати для цього всі наявні ресурси.

Якщо ми згадаємо події чотирирічної давнини, то у 2022 році саме після єдиного дня голосування, який відбувся 11 вересня, Путін видав указ про часткову мобілізацію. Тоді близько 350 тисяч російських громадян було мобілізовано, і більшу їхню частину відправили до штурмових підрозділів для заповнення прогалин на полі бою.

Чи можливий і цього разу аналогічний варіант? Так, безумовно. Причому зараз мова йде про близько 500 тисяч російських військовослужбовців, які можуть стати під рушницю.

Постає питання: чи має російська армія необхідну кількість ресурсів, техніки, озброєння, боєприпасів, щоб повністю забезпечити серйозне додаткове угруповання? Це питання залишилося відкритим, і тут я б не виключав певної співпраці Росії з Іраном чи Північною Кореєю, можливо, навіть з Китаєм щодо постачання на територію РФ додаткових ресурсів для озброєння тих самих російських військовослужбовців, яких, найімовірніше, мобілізують.

У будь-якому разі, бойові дії навряд чи вщухнуть, адже Росія й особисто Путін жодним чином не демонструють жодних сигналів, спрямованих на деескалацію на полі бою. Навпаки, вони постійно підвищують градус напруги, заявляють про дедалі масштабніші територіальні претензії до України, а це означає, що й Штаб під керівництвом президента Зеленського спрямований на пошук рішень для посилення наших оборонних можливостей.

Мова може йти про діяльність безпосередньо української оборонної галузі щодо збільшення поставок ресурсів для наших воїнів, а також про процеси, пов’язані із зовнішньополітичною діяльністю за кордоном із нашими першочерговими європейськими партнерами, щоб звідти отримувати необхідні ресурси для забезпечення української армії.

Зрозуміло, що окремий випадок пов’язаний із мобілізацією та підготовкою, тут теж є серйозні проблеми. Але в будь-якому разі діяльність президента як верховного головнокомандувача спрямована на те, щоб максимально посилити оборонні можливості України та зміцнити наші переговорні позиції на випадок, якщо переговори відбуватимуться.

– Отже, Путін спробує домогтися суттєвих результатів безпосередньо на полі бою до середини вересня. Чи вважаєте ви, що тут основний акцент робитиметься на східний фланг, зокрема, на Костянтинівку, на "пояс фортець"?

– Так, саме так, адже ситуація на півдні Запорізької області для противника погіршується, вони втрачають позиції, незважаючи на те, що Путін бреше, мовляв, російська армія перебуває за 15 кілометрів від південних передмість Запоріжжя. Це не відповідає дійсності. Наразі бої вже точаться південніше Степногорська, зокрема на території населеного пункту Плавні. Відкриваємо Google Maps і ми чудово бачимо, що відстань від Плавнів до Запоріжжя набагато більша, ніж 15 кілометрів (близько 30 кілометрів. – Ред.).

Противник зазнає територіальних втрат на стику трьох областей – Дніпропетровської, Донецької та Запорізької, і демонструє досить мляві, буквально нікчемні темпи просування в районі Гуляйполя. Тому говорити про те, що найближчим часом ситуація для противника на цих ділянках фронту зміниться на краще, не слід.

А ось ситуація в районі Костянтинівки є досить небезпечною, причому ця небезпека зумовлена не лише тим, що ми можемо втратити контроль над цим населеним пунктом. Я б дивився далі й ширше та акцентував увагу нашої аудиторії на напрямку на Добропілля. Відкриваємо карту і розуміємо, що загроза втрати контролю над околицями Добропілля створюватиме реальну проблему для нашої угруповання, яке захищає "пояс фортець", Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку та частково Константинівку.

Ситуація залишається досить складною, так само як і в напрямку на Слов'янськ. Там противник все ще намагається в рамках дій малих штурмових груп прорвати нашу оборону і, як бачимо з повідомлень DeepState, у нього це відбувається, хай і не масштабно, але тим не менше із завидною регулярністю. 5 квадратних кілометрів захопленої території на цьому напрямку щодня – це погана тенденція.

Поки що зарано говорити про кризу, але ситуація погіршується, насамперед у зону ризику потрапляє дорога між Ізюмом і Слов’янськом, через яку відбувається ослаблення українського угруповання, що діє в районі Слов’янська та Краматорська. У цьому сенсі це погана ситуація.

– Раніше ви неодноразово зазначали, що головним визначальним фактором у цій війні є фактор ресурсів. Як ви сьогодні оцінюєте баланс ресурсів нашої армії та армії окупанта?

– Зараз з’явився новий термін – "війна міст". Проводяться історичні паралелі між ірано-іракською та російсько-українською війнами. У разі ірано-іракського протистояння, коли на полі бою настала стагнація, почалися удари по міських агломераціях зброєю невибіркового типу. Вдавали удари по площах, було величезну кількість жертв серед мирного населення. Якоїсь військової доцільності в цих атаках не було.

Мені здається, що "війна міст", яка починається у війні між Росією та Україною, є похідною від процесів "міддл-страйків", що відбуваються в ближній прифронтовій зоні на відстані до 100 км. Українська армія має можливість за допомогою "Хорнетів" буквально руйнувати ворожу логістику, не залишаючи жодної ділянки автомобільного сполучення в прифронтовій зоні для супротивника, і той не має можливості стабільно та повноцінно забезпечувати свої штурмові підрозділи на полі бою.

Відповідно, і противник намагається діяти таким самим чином та атакувати наші дороги, що знаходяться у прифронтових регіонах, а також наші автозаправні станції, розташовані там само. Боротьба за можливість забезпечення стабільної логістики й надалі триватиме.

Цей процес безпосередньо впливає на можливості активних дій на полі бою. Мартиролог російських втрат у частині знищення їхньої спеціальної автомобільної техніки вражає. Зараз ця тема не є однією з найпопулярніших, вона відійшла на другий план і стала певною рутиною, оскільки щодня знищується 300-400, іноді навіть більше одиниць автомобільної техніки противника.

Проте, я вважаю, що за підсумками липня ми поновимо рекордні, або призові показники щодо знищення ворожої автомобільної техніки. Але мова йде не тільки про техніку ближнього поля бою, а й про техніку, яка задіяна в транспортних і логістичних перевезеннях в інтересах російської армії.