Блог | Москва у вогні: наші дрони доводять, що все досяжне

Вранці 18 червня безпілотники знову атакували Московський нафтопереробний завод у районі Капотня. Після удару на території підприємства спалахнули масштабні пожежі.

За оцінками аналітиків, у 2026 році Україна вже атакувала 25 із 33 великих російських НПЗ потужністю понад 1 млн тонн на рік. 

У травні Reuters повідомляв, що сукупна потужність НПЗ, які повністю або частково зупинили роботу після ударів, перевищила 83 млн тонн на рік, або близько чверті всієї нафтопереробної потужності Росії. На ці підприємства припадає понад 30% виробництва бензину та близько 25% дизельного палива.

Все це каже про те, що технологічна гонка між засобами нападу та засобами захисту входить у нову фазу, і сьогодні наступальні можливості безпілотників розвиваються швидше, ніж засоби протидії їм і удари по російських нафтопереробних заводах показують, що Україна отримала можливість уражати цілі значно ефективніше, ніж російська система ППО та радіоелектронної боротьби здатна їх захистити.

Причому справа, швидше за все, не в тому, що російський РЕБ раптом перестав працювати. За останні роки самі дрони пройшли величезну еволюцію.

На початку війни ефективність радіоелектронної боротьби була настільки високою, що з поля бою практично зникли знамениті Bayraktar TB2, які стали одним із символів перших місяців вторгнення.

Придушення супутникової навігації та каналів зв’язку часто призводило до зриву місій. Однак за чотири роки ситуація кардинально змінилася. Сьогодні безпілотники використовують інерціальні системи навігації, карти місцевості, різні способи корекції маршруту, а на кінцевій ділянці польоту, ймовірно, застосовуються елементи машинного зору та штучного інтелекту.

Простого глушіння GPS вже недостатньо.

Одночасно змінилася і сама філософія ударів. Якщо раніше важливо було просто долетіти до об’єкта, то тепер атаки дедалі частіше спрямовуються по найбільш вразливих і складних елементах технологічної інфраструктури.

Навіть одне влучання здатне вивести з ладу установки глибокої переробки, компресорне обладнання чи інші критично важливі вузли, відновлення яких займає місяці.

Але є й інший бік проблеми. Навіть найпотужніша система протиповітряної оборони не може однаково ефективно прикрити тисячі кілометрів території, десятки нафтопереробних заводів, аеродромів, складів, хімічних підприємств та енергетичних об’єктів.

Якщо перехоплюється навіть 90–95% безпілотників, то решти кількох відсотків достатньо, щоб регулярно завдавати відчутних збитків.

Не виключено і те, що частина російських засобів ППО та радіоелектронної боротьби була вимушено перекинута ближче до лінії фронту, де триває постійна боротьба з FPV-дронами, керованими авіабомбами та ракетами. У результаті глибина оборони тилу стає менш щільною.

Саме тому ми дедалі частіше бачимо удари по об’єктах, які ще два роки тому вважалися практично недосяжними.

Фактично ми спостерігаємо ситуацію, коли засоби нападу розвиваються швидше, ніж засоби захисту. В історії подібне вже відбувалося з підводними човнами, авіацією та ракетною зброєю. Схоже, зараз аналогічний етап переживають безпілотні системи.

І якщо ця тенденція збережеться, то стратегічна цінність масових, відносно дешевих та інтелектуальних дронів буде лише зростати. Вартість же захисту великих інфраструктурних об’єктів зростатиме значно швидше, ніж вартість засобів їх ураження.

Саме про це постійно говорить командувач Сил безпілотних систем Роберт Бровді "Мадяр": масовість, масштабування та швидкість технологічного розвитку стають не менш важливими, ніж традиційні озброєння.

І останні події показують, що ця логіка поступово починає працювати вже не лише на лінії фронту, а й у глибокому тилу противника.