Блог | Наступ 2026 року – це не про тотальний навал піхоти, а про холодну математику знищення

Сили оборони України провели успішну локальну контрнаступальну операцію, яка за своїм тактичним малюнком і результатами виходить далеко за межі стандартної позиційної війни.

Протягом останніх півтора місяця, в умовах безпрецедентної оперативної тиші, Сили оборони України відновили контроль над територією, яка понад рік перебувала під окупацією російських військ. За верифікованими оцінками французького аналітика Клемана Молена, площа звільненої території складає близько 50 квадратних кілометрів. Проект DeepState, своєю чергою, натякає на загальний позитивний баланс за червень 2026 року, де цифра повернутих територій може перевищувати позначку в 84 квадратні кілометри. Це не оперативно-стратегічний прорив, здатний одномоментно обрушити лінію фронту на десятки кілометрів, але це хірургічно вивірений тактичний удар, що демонструє тектонічні зміни в характері ведення бойових дій.

Географічна прив’язка цієї операції локалізується на Запорізькому напрямку, в секторі на південь від Оріхова, включно з районами Нестерянки та Гуляйполя. Саме тут 19 червня 2026 року було зафіксовано зсув передової лінії російських військ на захід і південь. Це не випадкове просочування малих піхотних груп, а результат скоординованого механізованого штурму. Українське командування реалізувало те, що ще недавно вважалося майже неможливим в умовах насичення фронту безпілотниками: було здійснено приховане зосередження броньованого кулака з подальшим проривом підготовленої оборони противника. Факт початку наступу з механізованого удару, підтверджений Моленом, остаточно руйнує наратив про повну застарілість бронетехніки. Броня залишається критичним аргументом там, де вдається забезпечити інформаційну тишу та придушити розвідувальний контур ворога.

Ключовою передумовою цього просування стала кампанія тотальної логістичної ізоляції поля бою, відома як "middle strike campaign". Без неї будь-який механізований кидок був би миттєво нівельований підтягуванням резервів і вогнем артилерії. Українські підрозділи безпілотних систем, зокрема 414-та бригада "Птахи Мадяра" та 1-й загін НГУ "Азов", методично створили "зону смерті" на глибину від 50 до 150 кілометрів за лінією бойового зіткнення.

Пріоритетною ціллю став військовий автотранспорт та паливозаправники на критичній трасі М-14 (Р-280) "Ростов – Крим". Технологічна основа цього задуму базується на трьох типах ударних дронів, що виконують взаємодоповнюючі ролі. Перший тип – це важкий БПЛА "Behemoth" (Бегемот), здатний нести 70 кг бойового навантаження на відстань до 150 км і завдавати ударів по мостах, зокрема Чонгарському та Генічеському, а також вузлових складах. Другий тип – дрон "Hornet" (Шершень) від компанії Swift Beat LLC, оснащений оптичною системою наведення з елементами машинного зору, терміналом Starlink та стійкий до дії засобів РЕБ, що дозволяє йому полювати на рухомі цілі в радіусі 50 км. Третій тип – масові та дешеві ударні системи на кшталт "Dart" (Дротик) та "Baton" (Батон), які застосовуються роями для виснаження мобільних груп ППО та добивання логістики. Сукупний результат цієї повітряної війни вимірюється у знищенні понад 500 одиниць вантажного транспорту та бензовозів і падінні інтенсивності вантажопотоку по трасі М-14 на 71%. Це спричинило штучний дефіцит пального та боєприпасів безпосередньо на передових позиціях РФ у Запорізькій області, що унеможливило швидкий маневр резервами для закриття діри, пробитої українською бронетехнікою.

Відповідь російського командування на втрату контролю над територією є тактично очікуваною, проте показовою з точки зору інформаційного супроводу. Російська авіація завдала близько 75 ударів керованими авіабомбами по широкому сектору, який ще нещодавно перебував під їхнім же контролем. Це класична тактика випаленої землі, спрямована на руйнування будь-яких захисних споруд і лісосмуг, які українські війська могли б використати для закріплення. Збільшена до 95 км дальність польоту КАБ дозволяє російським ВКС бити, не заходячи в зону ураження української ППО середнього радіусу, що залишається однією з головних перешкод для стабілізації нової лінії фронту. Паралельно в російському медіапросторі введено режим жорсткої цензури. За весь червень на цій ділянці опубліковано лише два відеозаписи, і обидва вони, за свідченням аналітиків, фактично підтверджують українське просування. Абсолютна відсутність традиційних кадрів ураження українських механізованих колон свідчить про те, що українська операція не просто досягла раптовості, але й забезпечила надійний купол РЕБ та фізичне знищення ворожих засобів спостереження безпосередньо в тактичній глибині, що унеможливило створення вигідного для ворога пропагандистського контенту.

Загальний територіальний баланс червня 2026 року демонструє негативну для РФ динаміку другий місяць поспіль. Хоча на Донеччині російські війська в ході масованих штурмів захопили 84 квадратні кілометри, вони втратили майже аналогічний обсяг на інших ділянках, насамперед на Запоріжжі та в Харківській області, що дало сумарний нульовий або від’ємний баланс. Це не просто обмін територіями. Темпи просування армії РФ скоротилися на 70% порівняно з другою половиною 2025 року. Російська армія, маючи тотальну перевагу в живій силі та артилерійських боєприпасах, виявилася неспроможною конвертувати це в сталі оперативні успіхи через критичну вразливість власних логістичних ланцюжків.

Висновки з цієї операції.

По-перше, зафіксовано прецедент успішного зламу позиційної пастки за рахунок технологічного домінування в повітрі на тактичну та оперативну глибину. Безпілотна блокада тилу виявилася ефективнішою за масовані артилерійські дуелі.

По-друге, механізований штурм залишається актуальним інструментом, але лише тоді, коли штучно створено "логістичний вакуум" у смузі оборони противника.

По-третє, оперативна тиша в поєднанні з повною цифровою та візуальною ізоляцією поля бою стала не менш важливою зброєю, ніж самі бронемашини, оскільки позбавила ворога інформаційного виграшу.

Спроба Росії компенсувати тактичний провал масованим скиданням 75 КАБ по власній колишній території є жестом люті, а не стратегічним рішенням. Ця операція доводить, що наступ 2026 року – це не про тотальний навал піхоти, а про холодну математику знищення бензовозів, складів і мостів, після якої навіть незначне механізоване зусилля призводить до обвалу фронту на тактичному рівні.