"Командування ЗСУ – це гросмейстери шахів, а росіяни – це ті, хто "в Чапаєва" грає": Петренко – про хід війни і роботу волонтерів ''Азову''
З 2014 року бійці полку "Азов" стали грізною силою, яку як вогню бояться росіяни. Проти них вони висували тисячі абсурдних історій та звинувачень, але після боїв за Маріуполь підрозділ став символом української незламності та жаги до перемоги.
Але не менш важливою частиною полку стали волонтери, які забезпечують діяльність підрозділу нарівні з державою.
Як працює волонтерський складник організму під назвою "Азов", OBOZREVATEL розповів Олег Петренко, керівник проєкту ''Support AZOV'', який об'єднує в собі ветеранів полку, патронатну службу підрозділу та Асоціацію родин захисників "Азовсталі’’.
Петренко воював в Азові у 2014 році, потім був депутатом-мажоритарником у Верховній Раді від округу на Черкащині. Після початку повномасштабного вторгнення він взявся за організацію волонтерської допомоги полку та новоствореним підрозділам.
– У лютому наші хлопці знову пішли на фронт, але забезпечення як такого не було. Було таке, що хлопці мали один бронежилет на двох під час оборони Києва. Саме звідси почався шлях оцього оновленого ‘’Азову’’.
– Тобто проєкт Support AZOV виник після 24 лютого?
– Йому буквально кілька місяців. Раніше були десятки благодійних фондів та сотні волонтерів, які допомагали "азовцям".
У військових є такий термін "уніфікація". Повноцінне забезпечення великих військових підрозділів можливо тільки, коли відбувається централізована закупівля.
Уніфікація – це надзвичайно важливий фактор в армії. Тобто прилади нічного бачення мають бути такими, автотранспорт має бути отаким, форма має бути отакою.
Тому був створений проєкт "Support Azov’". Спочатку це просто був як зручний, універсальний онлайн-майданчик, де є три розділи. Перший – це підтримай бійців. Це допомога в забезпеченні бойових підрозділів.
Другий розділ – ''підтримай поранених''. Це патронатна служба, яка займаються лікуванням поранених, їхньою реабілітацією та похованнями загиблих. Звісно, зараз так накрило цією хвилею, патронат потребує фінансової підтримки в тому числі. Там у тому розділі реквізити, як їм допомогти.
Третій розділ – "підтримуй родину". Це асоціація родин захисників Азовсталі. Їхня місія – це тримати в інформаційному просторі питання українських полонених. Вони величезну роботу роблять з погляду того, щоб не забували ситуацію з нашими полоненими з "Азовсталі".
У нас є волонтерські центри з США, Литви, Польщі та інших країн, які працюють саме партнерами проєкту "Support Azov".
– Які зараз є азовські підрозділи?
– Є полк Національної гвардії "Азов", який базувався в Маріуполі, який став основою гарнізону "Азовсталі". Були ще тисячі ветеранів підрозділу, які на той момент відвоювали не один трирічний контракт і по всій Україні жили мирним життям. Коли почалось повномасштабне вторгнення, "азовці" об’єднувалися і створювали бойові підрозділи там, де вони були на той момент.
"Кракен" – це наші "азовці", але вони в складі Головного управління розвідки, їм так там було зручніше ситуативно хтось з кимось домовився. 98-й батальйон ‘’Азов-Дніпро’’ діють у складі територіальної оборони Дніпропетровської області.
"ССО Азов" – це підрозділ з Харкова, а батальйон "Любарт" – тероборона на Волині. Але основною нашою базовою ударною силою нині є полк "Азов-Київ" у складі Сил спеціальних операцій. Його історія почалась з "азовців" з усієї країни. Тобто харків’яни чи дніпряни об’єднувались і створювали свої бойові підрозділи фактично на фронті. А з інших регіонів люди з’їжджалися в Київ, і вони стали важливим фактором, який допоміг відстояти і зупинити наступ на столицю.
Нині ми об'єднуємося в один великий підрозділ, і він буде новим ударним кулаком Збройних сил України.
– Люди, які хочуть потрапити до ''Азову'', повинні пройти перевірку?
– Спершу треба пройти співбесіду, де стає зрозумілою мотивація людини і просто на рівні питання-відповідь стану здоров’я. Багато відсіюється вже на рівні співбесіди, а далі залежно від того, які навички має людина. Якщо рекрут має якісь військові навички або необхідні нам спеціальності – ці люди можуть не проходити курс молодого бійця, який є обов’язковим для майбутніх піхотинців чи штурмовиків.
Навіть якщо видно, що рекрут не "вивозить" фізично, але по ньому видно, що він просто скріпивши зуби тягне на "морально-вольових" і до останнього намагається пройти курс, то отаких і залишають. Фізичний стан, фізичні навички – це питання часу, а важливий внутрішній стрижень, який є у людини.
– Багато людей, виходить, і багато витрат.
– Потрібно все – від зимової форми, бронежилетів, шоломів до техніки. Якщо раніше ми шукали пікапи, то зараз ми намагаємось закупляти легкоброньовану техніку, тому що 90% у нас вбитих і поранених – це від артилерійських уламків.
Нині українська армія має армаду позашляховиків, яких за пів року волонтери пригнали для нашої армії. Це наша мобільність і маневровість. Але пікапи не захищають від артилерії, тому зараз більш потрібна легкоброньована техніка. Її дуже непросто знайти і купити.
– Про забезпечення ви говорите, що потрібно дуже багато. Як зараз взагалі працює логістика у світі?
– У нас був збір на нічні прилади. Ми маємо можливість брати за ціною виробника напряму, але так дійсно треба зараз чекати 3-4 місяці. Так, можна купити один, десь на американському сайті, й за тиждень він приїде в Україну. Але коли треба кілька сотень – потрібен час.
Люди загалом бачать що? Креативні збори коштів, а за лаштунками цього йде те, що займає 90% у роботі людей, які залучені в благодійному проєкті.
– Зустрічалися з останніми звільненими. Як вони взагалі?
– Вони повернулись кожний у різному психологічному стані. Бійці пройшли через різні рівні тортур. Багато хто провів кілька місяців у камерах-одиночках. У декого виник дефіцит спілкування, і тому хлопці можуть наговорити якихось речей, які зашкодять тим, хто перебуває зараз ще в полоні.
Зустрічав особисто друга "Тавра" (майор Богдан Кротевич, начальник штабу "Азову". – Ред.). Він не займається зараз практично своїм здоров’ям, реабілітацією. Він настільки одразу занурився в полкові процеси, які пов’язані з поверненням тих, хто ще залишається в полоні. На що я звернув увагу – у тих, хто повернувся, всередині є якийсь внутрішній моральний дискомфорт. Вона тут, а їхні побратими там.
Дуже впадає в око, що немає таких – "о, все, я на волі’’. У всіх там залишилися, і ми будемо все робити, не спати, не їсти, не лікуватися, але ми просто зараз будемо робити все, щоб повернути своїх побратимів.
– Як взагалі оцінюєте російську армію навіть після цих мобілізацій?
– Якщо говорити, наприклад, про їхню техніку військову, то там з приладами нічного бачення все непогано, але на рівні піхоти погано. По-друге, Росія не має такого потужного волонтерського руху.
– Феномен, до речі, в них взагалі такого немає…
– У них зворотний процес, все навпаки. Там автомобілі йдуть рідним, хто вмер, а не від родичів авто на фронт, тим, хто бере участь в окупації України.
Я розумію, щоб у нас був високий морально-психологічний стан, потрібно розповідати про те, що російська армія погана і мобілізація нічого не дасть. В мене такого немає. Це, навпаки, мотивує, коли важко, коли я розумію, що буде і ще важче.
Їхня мобілізація дасть свій результат для армії РФ. У них залишається тотальна перевага в артилерії. У нинішньому форматі війни це фактор. Так, українське командування навчилося цьому ефективно протидіяти.
Якщо тактика росіян це "проти лома немає прийому", то тактика українських військових – це розумна маневрова війна.
Командування українських збройних сил – це гросмейстери шахів, а росіяни – це ті, хто "в Чапаєва" у шашки грають.
– Російські військові очікують, що всі їхні проблеми вирішить держава?
– Це канони російської армії ще з царських часів – що солдат повинен страждати, ‘’испытывать лишения’’. Для них боєць – це "м’ясо", навіщо на нього витрачати ресурси, щоб він нормально харчувався чи виглядав.
– Останні ракетні обстріли всієї України сіють паніку чи викликають злість?
– Дивіться, у всіх по-різному. Повномасштабна війна не десь була там далеко на Донбасі, а прийшла в кожне місто України. Все ж таки суспільство різне. Хтось втік за кордон, хтось тут гуляв, витрачав гроші.
У моєму оточенні паніки немає. Це лише мобілізує. Я розумію, що деякі люди виїхали, щоб вивезти своїх дітей у безпечне місце. Це нормально, я сам так робив. Коли ти розумієш, що твої діти в безпеці – ти морально розправляєш крила і йдеш робити великі справи.