Блог | Огляд з фронту. Ймовірні шляхи наступу російської армії

У минулих двох частинах, я намагався гранично коротко змалювати свої аргументи, стосовно, тих, які я вважаю найбільш небезпечними у цьому сенсі. Сьогодні розглянемо ті, які залишились.

Тобто ті, на яких широкомасштабні наступальні дії противника, як на мене, менш ймовірні, ніж на вказаних мною раніше.

Умовно, їх можливо поділити на дві групи.

1. Північна та північно-східна операційна зона.
2. Південна операційна зона.

Так, до першої відносяться ті напрямки, які маються на увазі, коли мова у черговий раз заходить про "наступ на Київ (Чернігів)", або про "штурм Харкова". До другої – Запорізький, Павлоградський та Херсонський (для нас це, відповідно, Придніпровський, Мелітопольський та Бердянський).

Отже, стосовно "повернення" росіян "під Київ".

На даний момент, це виглядає, м'яко кажучи, проблематичним. Справа полягає, навіть, не стільки у тому, що для цього командуванню противника доведеться провести значне за масштабами стратегічне перегрупування своєї "Объединенной группировки вс рф на юго-западном твд", скільки у тому, що для цього йому буде потрібно буде мати, що саме "оперативно розгортати".

З цим, у противника (враховуючи встановлені ним же строки – початок\середина літа) існують очевидні та явні складнощі.

Більше того, росіянам при цьому доведеться врахувати у своїх діях ще дві особливості, якщо їм знову захочеться "Киев за 3 дня".

• Доведеться, якось усе це "легендувати", особливо враховуючи той факт, що, принаймні, одне ударне угрупування, у рамках підготовки такого роду наступальної операції, таки доведеться розгортати знову на території Білорусі з усіма "витікаючими" наслідками.
• Дуже актуальним також постане питання прихованості всього процесу оперативного розгортання ударних угрупувань російських військ. Звісно, можна знову "запланировать крупномасштабные совместные российско-белорусские маневры", ну або "в связи с обострением международной обстановки резко усилить совместную межвидовую группировку войск". Тут можливо "погратися" у якісь "коварные планы злобной НАТ-ы" у Польщі чи країнах Балтії, але насправді, це навряд чи когось введе в оману.

Якщо розглядати більш-менш реальні плани та сценарії таких дій противника, саме з півночі, то я б скоріше вів мову не про Київ, а про Чернігів. Ймовірно, цей план виглядав би наступним чином.

Два угрупування (кожне – не менше однієї загальновійськової армії\ЗВА, додатково підсиленої 1-2 мотострілецькими дивізіями\мсд, або до 3-х окремих мотострілецьких\танкових бригад) + 2 тактичні угрупування повітряно-десантних військ (пдв) по повітряно-десантній дивізії (десантно-штурмовій) кожне, або у "альтернативному варіанті" – по 2 окремій десантно-штурмовій бригаді (одшбр).

• Перше зосереджується та розгортається на південний захід від міста Гомель (умовно, район – Речица – Холмеч – Брагин – Хойники), на правому березі річки Дніпро.
• Друге – район – Новозыбков – Климово – Чуровичи – Злинка, на території, власне РФ (Брянская обл.).
• Перше діє по генеральній дирекції Любеч – Чернігів, частиною сил у бік Славутич, прикриваючи основні сили з півдня.
• Друге – наступає через Сновськ і Городню, намагаючись перерізати дорогу Чернігів – Сосниця.
• Орієнтовна чисельність обох угрупувань (мінімальна – 80-90 тисяч в\сил, оптимальна – до 110-120 тисяч).
• Розподіл сил й засобів. Перше угрупування – 40%, друге – 60%.

Ще раз повторю, усе це – виключно умоглядно. На даний момент, всього цього у реальності не існує й дуже "дискусійно", що взагалі з'явиться.

Тепер, "за Харків".

Очевидно, що першочерговим етапом такого роду наступальної операції, командування противника буде вважати просування своїх військ західніше та північно-західніше міста, а саме до рубежу Котельва – Валки.

Але для цього, йому буде потрібно спочатку "взяти" 2 достатньо потужних вузлів оборони – Охтирка та Богодухів.

Існує, як мінімум 2 моменти, які суттєво ускладнюють противнику досягнення цих цілей:

• Для цієї гіпотетичної операції, й тільки на одному цьому операційному напрямку (я маю на увазі наступ північно-західніше та західніше Харкова) противнику знадобиться, за тверезою та адекватною оцінкою, не 1-2 загальновійськових армії, а як мінімум – головні сили цілого округу.
• Окрім цього, очевидно, що сам цей "наступ", має й буде надалі мати сенс, виключно тоді, коли противнику вдасться "шагнуть за Оскол" (тобто досягнути рішучих та "глибоких" успіхів на Куп'янському напрямку), як мінімум досягнути рубежу Чугуїв – Первомайський. На даний момент, про це, навіть, й мови немає.

Діючі на цьому напрямку головні сили УВ "Запад", у вигляді 1-ї танкової армії (ТА) та 6-ї загальновійськової армії (ЗВА) противника продовжують "брати Синьківку" та намагаються зайти у тил й фланг декільком українським батальйонам, які обороняються по рубежу Іванівка – Котлярівка. Й судячи із темпів цього наступу, відбувається то, скажімо так, не дуже успішно для противника.

Більше того, нещодавні рейди РДК, ЛСР та Сиббата, хоча, на перший погляд відбувалися на "випадкових" ділянках та напрямках у Белгородской та Курской обл. РФ, однак насправді, були далеко не рандомними.

Якщо накласти їх на уявну мапу найбільш ймовірних районів оперативного розгортання наступальних угрупувань противника у гіпотетичних операціях на Сумському, або Харківському напрямках, то вони якимось "дивним" чином співпадуть.

Наприклад, Грайворонский та Шебекинский райони Белгородской обл. є найбільш зручними у цьому відношенні. Іншими словами, російські добровольці зі складу ЗСУ "отнюдь не от балды" обирали ділянки та напрямки своїх дій на російській території.

Таким чином, підсумуємо за першу (північну) групу операційних напрямків, де існує, бодай, мінімальна ймовірність організації та проведення противником оперативної наступальної операції:

• "на Київ" – малоймовірно й непомітно це, навіть, підготувати неможливо, скоріше "на Чернігів", але також, "без Білорусі" – не провести;
• "на Харків" – так само, треба ну-у ду-уже багато військ (які на даний момент, й навіть, на "середину літа") витягнути "з циліндра" кремль просто не зможе. Окрім того, без "ув'язування" цієї гіпотетичної операції з діями на інших операційних напрямках (у першу чергу, на Куп'янському) означає – поставити її під дуже великий знак питання.

Щоб було зрозуміло, наскільки це все складно для противника – наведу деякі цифри.

Все УВ "Запад", яке намагається "активно діяти" зразу на двох операційних напрямках – на Куп'янському та Лиманському, приблизно складає десь 81-82 тисячи в\сл (це все разом – з тилами, штабами й "военно-полевыми борделями"\жартую).

Однак, це без, так званого угрупування прикриття кордону. А воно, хоча й управляється саме УВ "Запад", але, у свою чергу складає ще десь 35-36 тисяч "тушок" розгорнутих у 3-х областях – Брянской, Курской и Белгородской.

Причому, це угрупування веде частково (тобто на окремих ділянках та тактичних напрямках), м'яко кажучи, не дуже успішні активні (мається на увазі, наступальні) бойові дії на відтинку, приблизно у 145-150 км у південно-східній частині Харківської та північної частини Луганської обл. України силами зразу 4-х армій (1-ї ТА, 6-ю, 20-ю та 25-ю ЗВА).

При цьому, противник вимушений, час від часу, їх зупиняти через "піар-рейди" РДК, ЛСР та Сиббата в обсягу кілька сот\десятків бійців на територію Курской та Белгородской обл.

Як ви, шановні читачі, думаєте, скільки і яких "сил й засобів" противнику, у таких умовах, треба буде "оперативно розгорнути" у відповідних районах, щоб, бодай, спробувати тільки "просто нависнуть на флангах" міста Харків (другого за розміром в Україні), де передбачається глибина та розмах операції у десятки кілометрів?

Це, по-перше.

А по-друге.

Де й звідки їх стільки взяти (включаючи – їх озброєння, оснащення та підготовку, на кажучи про МТЗ – починаючи з накопичення відповідних запасів, починаючи з палива та боєприпасів, закінчуючи кров'ю для переливання у медсанбатах, продовольством й формою одягу)?

Й головне – як встигнути усе це зробити до початку літа?