Окупанти зачекались аналога Starlink, але російські супутники вперто "валяться" з орбіти: що сталося з амбітним проєктом

Росія продовжує спроби реалізувати космічні програми, які могли б замінити Starlink. Це справді викликає побоювання, оскільки війська окупантів із незалежним супутниковим зв’язком можуть становити серйозну загрозу на полі бою. Однак розвиток найуспішнішого та найперспективнішого проєкту "Рассвет", на який армія країни-агресора покладає особливі надії, викликає цілу низку запитань.

Чи справді чорт такий страшний, як його малюють? Давайте розберемося.

У січні цього року в статті на OBOZ.UA "У Росії провалився проєкт аналога Starlink: чому "обнулилися" можливості "космічної наддержави" і що буде далі" я описував надію російських військових під назвою "Рассвет" від компанії Бюро-1440.

У цьому матеріалі я зазначав, що проєкт за цілою низкою показників є провальним. Серед основних чинників – корупційна складова, відсутність технічної та технологічної бази для забезпечення якісного виконання проекту, обмеженість можливостей та інтелектуального потенціалу. І це на тлі вкрай стислих термінів виконання поставлених завдань без урахування всіх обмежень, що виникли (санкцій).

Результат був цілком передбачуваним, але 19 липня 2026 року ракета-носій "Союз 2.1б " вивела на навколоземну орбіту 16 нових супутників у межах програми "Рассвет", що значно посилило панічні настрої в абсолютно різних верствах експертного середовища.

А ось через майже два місяці посилилися вже саркастичні погляди на цей амбітний проєкт, який обрав траєкторію польоту в нікуди.

Хронологія сходження з орбіти

Вище я згадував історію проєкту "Рассвет" з політичної, технологічної та фінансової точок зору, згадуючи корупційну складову і навіть конкуренцію між Бюро-1440 та "Роскосмосом", у якій переміг той, хто запропонував більш бюджетний варіант. Але для розуміння практичного застосування слід з’ясувати, яким є результат його реалізації на сьогодні та які перспективи на майбутнє?

Перші експериментальні запуски по три супутники кожен Бюро-1440 здійснило 27 червня 2023 р. та 17 травня 2024 р. І тут найцікавіше. Обидві групи цих супутників продовжують працювати на орбіті Землі, але перша група на висоті близько 550 км, а друга – на висоті 800 км. Запам’ятаємо цей момент.

Третя група супутників, яка, до речі, вважається найуспішнішою, була виведена на орбіту Землі ракетою-носієм "Союз-2.1б" з космодрому Плесецьк 23 березня 2026 року у кількості 16 апаратів. Усі вони спочатку вийшли на необхідну стабільну орбіту висотою 550 км, але через деякий час один із супутників було втрачено, а три почали поступово знижуватися і зараз перебувають приблизно на позначці 500 км.

Четверта група була запущена 19 липня 2026 року, і саме цей запуск викликав найбільше занепокоєння в українському медіапросторі: били на сполох, що Росія отримує свій власний Starlink. Але тут одразу ж було кілька нюансів, на які чомусь не звернули особливої уваги.

Перший нюанс – 15 серпня 2026 року Сили оборони України завдали удару крилатими ракетами FP-5 "Фламінго" по ракетно-космічному центру "Прогрес" у Самарі. Удар було завдано по корпусах 106А та 106Б, де в умовах підвищеної стерильності не тільки монтують бортову електротехніку, прилади та друковані плати, встановлюють систему керування, прокладають кабельну мережу та формують приладовий відсік, а й повністю комплектують у готовому вигляді ракету-носій.

Навіть при мінімальному пошкодженні цих корпусів робота там призупиняється на довгі місяці! У разі прямого влучання ракетою з бойовою частиною у 1 150 кг можна говорити про те, що їхня функціональність може бути втрачена на рік… або на роки.

Другий нюанс – четверта група апаратів, запущена в липні цього року і яка викликала найбільший ажіотаж, на сьогодні перебуває на орбіті висотою трохи більше... 400 км!

Тобто жоден із супутників четвертої пускової групи не досяг заданої висоти на орбіті, і навіть більше того – за останні два місяці вони продемонстрували тенденцію до зниження висоти до 300 км із подальшим прискоренням падіння.

Грубо кажучи, четверта група супутників протягом 2026-2027 років може цілком успішно згоріти в термосфері, ну або просто потонути в океані при помірному зниженні.

Але ось питання: а з урахуванням прильотів FP-5 "Фламінго" по ракетно-космічному центру "Прогрес", коли можна очікувати наступного виведення на орбіту п’ятої партії "Рассвет"? І навіть якщо її виведуть, то які гарантії, що вона досягне необхідної для роботи висоти?

Висновки

Я не заперечую, "Рассвет" – це вкрай амбітний і небезпечний проєкт Росії, який за зовсім інших умов реалізації становив би короткострокову і навіть середньострокову загрозу. Але.

Росія зараз критично обмежена у рішеннях технічного, технологічного та інженерного характеру, які могли б реалізувати цей проєкт або прискорити його реалізацію. Санкції та внутрішня деградація наукової думки призвели до вкрай "урізаних" можливостей реалізації настільки амбітних проєктів.

Бюро-1440 дуже сильно підтискають строки, і там не встигають провести всі контрольно-вимірювальні заходи для всіх систем, щоб ті працювали. Наслідком цього і стала катастрофа четвертої групи. Тобто поспіх і технологічна обмеженість знижують не тільки ефективність, а й надійність та працездатність готової продукції.

Росія, судячи з усього, втратила єдиного виробника ракет-носіїв сімейства "Союз", які здатні виводити на навколоземну орбіту вантажі, порівнянні з супутниковою групою у 16 одиниць "Рассвет".

За всіх наявних та перспективних загроз від цього проекту говорити про критичність ситуації поки що зарано, але це не означає, що Україна не повинна і ділі чинити вплив, щоб цей проект не реалізувався зовсім. Вплив на всіх рівнях: від дипломатичного – санкції, обмеження і до прямого фізичного – удари по Плесецьку, "Прогресу", а також по центрам космічного зв'язку та іншим об'єктам, які забезпечують зв'язок.

Усі інструменти для цього у нас уже є. І в наших руках, щоб рассвєт над Росією ніколи не настав.

Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".