Блог | Осінь починається з розстановки сил: що задумав Путін

Осінь. 

Фактично без попереднього розгону розпочався міжнародний сезон. Зустрічі міністрів фінансів "Групи 20" та лідерів ШОС у Бішкеку визначили низку тем, які можна пов’язати з умовними підсумками літа.

1. Почнемо з найболючішого.

За підсумками червня я написав такий абзац: "За умови збереження інерції та поточної тактики до кінця літа Росія завдасть ще щонайменше три масовані удари по Києву та вб’є близько 35–75 осіб. Ще 5–25 осіб росіяни вб’ють під час проміжних атак. Разом: лише в Києві до 1 вересня Росія вб’є до 100 осіб і поранить близько 400…"

Кількість жертв така. Якщо брати суто лише Київ – за два місяці (липень-серпень) росіяни вбили 81 людину і понад 300 поранили. За даними ООН, у липні 2026 року росіяни вбили в Києві 54 людини та 202 поранили. Загалом липень – найкривавіший місяць за кількістю жертв серед цивільного населення з весни 2022 року.

Крім того, в околицях Києва (включно з Броварами, Борисполем…) росіяни за 2 місяці вбили ще щонайменше 71 людину та поранили близько 180.

Зокрема: 56 загиблих і понад 150 поранених припадає на три епізоди – Вишневе, Капітанівка та Мила.

Статистика щодо інших регіонів доступна. Загалом росіяни щомісяця вбивають сотні цивільних, у тому числі – дітей. Найбільшої шкоди завдають ракети та далекобійні дрони. Люди гинуть у глибокому тилу. На другому місці – КАБи. Це головна біда фронтової та прифронтової зони.

Таким чином, існує вимірюваний і цілком передбачуваний параметр російських злочинів, що входить у загальну ціну війни для України. Займаючи ту чи іншу позицію, ці цифри треба наводити.

Серед іншого, це абсолютно прозорий аргумент під час спілкування з партнерами: затягування передачі засобів ППО, провисання санкцій і відсутність адекватної допомоги далекобійними засобами обчислюються в людських життях, які можна в загальних рисах передбачити…

Складність сприйняття війни – це постійна зміна фокусу, розрив між тисячами трагедій на людському рівні, рівні конкретної родини (мікро) та загальною ситуацією для країни (макро).

Для кожної людини, яка втратила близьку людину на фронті чи в тилу, втратила дім, аргументи та оцінки загального характеру сприйматимуться крізь призму горя. Звісно, це впливає. Проте треба намагатися бачити всю картину або хоча б наближатися до неї…

2. Щодо фронту – читаємо у Костянтина Мащовця. Перелік тактичних успіхів російської армії досить чітко окреслений. Як і відсутність стратегічних зрушень.

Загальним місцем стало констатування того, що було зазначено ще навесні: значна ТИМЧАСОВА перевага України в середньодалеких ударах частково нівельована, водночас росіяни ТИМЧАСОВО захопили лідерство у реактивних дронах та "недорогих" дроно-ракетах під умовною назвою "бандероль".

Російське домінування в балістиці проявляється в мінливому режимі: підвезення нової партії перехоплювачів продемонструвало, як цю перевагу можна нейтралізувати. На додаток визначено акцент на протидію пусковим установкам та зачистку російських аеродромів. Є успіхи.

Прогноз щодо української балістики до кінця літа не виправдався. Проте як оптимістична, так і консервативна оцінка перспектив зводяться до параметра "місяці". Ідеально – якщо ці "місяці" настануть до опалювального сезону в РФ, що стане додатковою мотивацією задуматися. Чекати, поки це стане зрозумілим, недовго.

3. Росіяни всіма силами демонструють (у тому числі – перекидаючи додаткові сили з інших ділянок фронту), що "СВО" набуває вигляду фінальної битви за Донбас (Лиман – Слов’янськ – Краматорськ – Дружківка). Після чого нібито можлива певна деескалація.

Осінь починається з розстановки сил: Путін розпочав ескалацію і явно формує позицію "переконуйте мене". Тобто, віддайте Донбас, а там подивимося. За підсумками вересня стане зрозуміло, як у Кремлі оцінюють баланс ризиків/переваг від посилення мобілізації.

Дилеми Москви такі: без нарощування чисельності угруповання за Донбас доведеться воювати щонайменше довго (щонайбільше – безуспішно) – а це удар по економіці та ризики внутрішньої дестабілізації; у свою чергу мобілізація – це додаткові витрати на тлі спаду та зростання невдоволення. Майже замкнуте коло.

Путін заперечує відкриту мобілізацію, а що там буде з прихованою частиною – побачимо в жовтні.

Україна буде його "переконувати" своїми засобами. Західні та інші країни – своїми. Вже пролунали зауваження міністра фінансів США Скотта Бессента про те, що жодних проривів у співпраці до закінчення війни неможливі. Нарендра Моді також висловився в дусі того, що потрібен мир. Це не перша його заява в такому ключі, її не варто надто переоцінювати. Але вона створює певний фон. Китай висловився у традиційній "миротворчій" манері.

Німеччина дещо посилила свою позицію після інциденту з дроном в аеропорту Лейпцига: провину поклали на Росію, тепер "Російський дім" символічно виселятимуть. Можливо, за цим послідують якісь вагомі непублічні заходи, але ми про це зараз не знаємо.

Індикатором підсумків літа й водночас прологом нового політичного сезону стануть результати виборів у землі Саксонія-Анхальт уже найближчої неділі, де АдГ прогнозують високий результат. Інтрига полягає в тому, чи вистачить цього результату для здобуття влади – самостійно чи в складі якоїсь коаліції. Прем’єр Іспанії звинуватив Росію, поряд з Ізраїлем, у причетності до організації прориву мігрантів у Сеуту.

Загалом – європейська риторика щодо РФ як довгострокової загрози не слабшає, а подекуди навіть посилюється (чому сприяє зростання кількості дрібних атак різного роду в європейських країнах), хоча за літо й не перетворилася на зміну підходу до союзництва з Україною. Рейтинги потенційних кандидатів у президенти Франції поки що фіксують лідерство Марін Ле Пен…

Тобто, ситуація максимально суперечлива. Вимальовуються ризики зміни підходу до підтримки України у 2027 році. З іншого боку, у європейських політиків, які умовно лояльні до Путіна, немає відповіді, як протистояти російській орді, коли/якщо Україну буде винесено за дужки. У домовленості з РФ без підкріплення силою ніхто особливо не вірить…

4. Удари України по російських НПЗ спричинили в РФ хронічну бензинову кризу, яка восени може ще поглибитися через необхідність планових ремонтів на заводах. Зростання цін на паливо підсилює інфляцію.

Кампанія проти російської морської логістики на Азові та в Чорному морі створила передумови для напруги в сільському господарстві та довгострокового негативу у вигляді скорочення посівних площ на 2027 рік.

Плюс (точніше – мінус) маркетплейси та платформна економіка як така. Плюс нервозність СІБУРа, до якої може додатися нервозність РУСАЛу (про це окремо).

Мінус – стабільне електропостачання на окупованих територіях. І вже оприлюднений анонс щодо авіації.

Усе це змусить економічний блок уряду РФ шукати новий баланс на якійсь нижчій основі. Війна в Перській затоці подарувала росіянам півроку, але фундаментальних проблем не вирішила. Федеральний і регіональний борг зростає, заощадження тануть, цивільний бізнес у жаху. З жовтня на дорогих росіян чекає низка підвищень тарифів і зборів. Звідси маніакальне прагнення Путіна повторювати мантру про успіхи на фронті та стабільність в економіці. Серед іншого – це спроба викликати сумніви на Заході.

5. Нарощування російських ударів по цивільній інфраструктурі в Україні та судноплавству створює проблеми, це факт. Їх не можна недооцінювати, але й звалювати все в одну купу не варто.

Попри всі тяготи війни на підконтрольній українському уряду території буде вироблено/вирощено продовольства приблизно на 80+ млн осіб. При поточному населенні близько 25 млн. Тобто, ніякого "голоду" не буде, це нісенітниця. Що може бути – це тимчасові збої в логістиці.

У Харкові та області (де можу судити) якихось провалів із забезпеченням не помітив. Найкрасномовніший приклад особисто спостерігав у Києві: у супермаркетах порожніє частина прилавків з овочами та фруктами, при цьому зовні цих супермаркетів по периметру стоять лотки малого бізнесу, на яких є все, від "борщового набору" до екзотичних фруктів і ягід. Тобто, очевидна відмінність у механізмі поставок. А це означає – все налагодять. Крупи, макарони, консерви – у наявності. Щодо молочних продуктів – ситуативна відсутність деяких брендів, які поповнюються з перебоями (сьогодні – немає, завтра приїхала вантажівка – і все є). Бізнес гарантовано перебудується. Можливо, дорожче, але буде.

Тож варто підійти до цього раціонально: прикиньте своє споживання, з "психіатричною" метою зробіть запас (на тиждень, на два – кому як спокійніше/по кишені), тільки оновлюйте його, щоб він не зіпсувався й не прострочився. З огляду на людожерський підхід Росії, має сенс тримати запас міцності щодо ліків. Але також – без фанатизму. Що стосується макропроблем (блокада торгівлі, вибивання платників податків) – тут ситуація непроста, але є очевидна логіка. Прем’єр уже анонсував де-факто замороження всіх витрат, крім соціальної сфери.

Тобто про розвиток і заходи підтримки варто тимчасово забути. А ось забезпечити соціальну сферу – це прямий інтерес, зокрема, Європи. Адже побоювання щодо важкої зими в умовах погіршення матеріального становища – це гарантована хвиля біженців. Я не беруся оцінювати заходи, здатні підтримати економічну стійкість (вже є ціла низка заяв від галузевих асоціацій із конкретними пропозиціями, я не розумію, як їх поєднати), але поки що базовий параметр залишається незмінним: Європі на порядок дешевше й безпечніше підтримувати Україну, ніж чіплятися за якісь формальні моменти, створюючи ризик обвалу. Тож тут буде дуже багато політики, особливо – з огляду на виборчий цикл. Вже наочно проявилося, як низка українських телеграм-каналів і ЗМІ (!) паразитували на темі "голоду".

6. Підсумок. Якщо підсумувати всі чинники, то ситуація об’єктивно ставатиме складнішою, однак до осені ні на фронті, ні в тилу росіянам не вдалося створити підґрунтя для розвалу України в найближчому майбутньому.

Жертви серед цивільного населення болючі (неважливо – 5 загиблих чи 100), але в нинішньому масштабі не є чинником військової дестабілізації. Вони дестабілізують тил психологічно.

У цю ж точку влучає "голод", очікування складної зими, нескінченні повітряні тривоги, тортури у вигляді порушення сну тощо.

Заходи протидії давно визначені – рутина. Займатися рутиною, вдумливо готуватися, виходячи зі своєї реальної ситуації.

У Росії, незважаючи на колективну спробу влади зберігати покерфейс, проблеми наростають. Антивоєнний порядок денний уже існує. Замість "збитого" "Яблука" цю тему намагаються ситуативно підтягнути російські комуністи.

Результати виборів у США, діалог Вашингтона з Пекіном – ми не знаємо, як вони на нас відіб’ються. Логіка "вікна можливостей" з листопада (хоча всі закликають не звертати на неї уваги) поки що нікуди не поділася. Реалістичність залежатиме від ситуації на землі та результативності ударів углиб Росії.

Тобто немає підстав стверджувати, що все зводиться до одного – найгіршого – сценарію. Росія завдає дуже болючих ударів, але отримує у відповідь дедалі сильніші. Імовірність деескалації (як мінімум – у секторальному форматі) – не нульова. Тож не варто превентивно загортатися в простирадло й повзти на кладовище.

А ось що варто – так це навчитися категорично не узагальнювати. Прифронтова зона, столиця та більш віддалені регіони переживають війну по-різному. Усередині кожної території є свої серйозні відмінності. Люди похилого віку дивляться на війну під одним кутом. Ті, у кого війна поглинає найпродуктивніші роки або відриває від родини, – під іншим. Думки про майбутнє дітей додають варіацій.

Якщо хтось не збігається з вами на 100% – не треба автоматично насторожуватися. Головне – у розпізнаванні спільного ворога та спільній, у межах можливостей, протидії йому.

З рештою розберемося.