Блог | Полонені окупанти: дивлячись на них, зрозуміло, що ми перемагаємо

Прихватили декілька полонених (не курська область). Молодшому 19 років (буде в листопаді). Чотири дні він пробув на позиції. Попався місяць назад за "косячок". Запропонували: або в тюрьму, або на війну. Він вибрав друге і тепер я мотаю йому руки скотчем, а він питає, коли можна подзвонити мамі.

Даю води, покурити (їхні цигарки), не принижую, але попереджаю про кулю в голову при спробі спротиву. Отримую необхідну інформацію, інструктую конвой та відправляю далі в тил. 

Я маю багато люті проти росіян та абсолютно байдужий до них, як полонених. І не тому, що вони мають переважно такий зачуханий вигляд та одразу стають зайками, а я такий добрий. Для мене вони лише обмінний фонд за котрий можна витягнути наших з ворожої буцегарні. Воювати з полоненими багато сміливості не треба, на відміну від тої кількості духу, який потрібен, щоб піти на штурм траншеї. 

Коли я дивлюся на наших бійців поруч з цими "іноземними туристами", то розумію, що ми перемогаємо. По силі, по духу, по мотивації, по правді. Нам дуже важко, і може бути ще важче, але ми перемогаємо. Тому що ми гідні. Гідні майбутньої перемоги.