Потік балістики на Україну можна зупинити: військовий експерт Нарожний пояснив важливі нюанси

Країна-агресорка Росія збільшила кількість балістичних ракет, що запускаються по Україні. У більшості випадків пуски відбуваються за допомогою оперативно-тактичних комплексів "Іскандер-М", розташованих на території РФ. Незважаючи на те, що відстань дозволяє дотягнутися до них дронами, через недостатню потужність БПЛА не може завдати критичних ушкоджень подібній установці. Для цього потрібні ракети – крилаті чи балістичні, що несуть потужні боєголовки. Саме тому Україні вкрай важливо розвивати такі можливості.

Також вкрай важливо завдавати ударів по військових аеродромах Росії, причому, відстань не відіграє ключової ролі. Будь-яка активність українських БПЛА корисна, адже навіть якщо дрон не пошкодив жодного літака, він віттягнув на себе ворожі засоби ППО. Надзвуковий стратегічний бомбардувальник Росії Ту-160, що є носієм крилатих ракет, має "Ахіллесову п’яту" - він працює на специфічному керосині, який виготовляє єдиний НПЗ в Іркутській області РФ. Таким чином, атаки на цей НПЗ мають особливий вплив на агресора.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив військовий експерт Павло Нарожний.

– Вочевидь, на тлі проблем України з засобами проти балістики, ворог робить головну ставку на атаки саме з застосуванням цього виду озброєння. З чого запускається балістика? Здебільшого з комплексів "Іскандер-М", що мають дальність 500 кілометрів. Якщо врахувати можливості України, ця відстань не має бути проблемою. Чому в такому разі ці пускові установки не знищуються? 

– У нас дрони чомусь вважаються якоюсь "срібною кулею", яка може знищити все, що завгодно. Але дрони не можуть знищити просте бетоноване укріплення. Тобто, грубо кажучи, заїжджає ця пускова установка "Іскандер-М" в підземний бетонований бункер, 20 дронів прилетять прямо в цей бункер, і установці абсолютно нічого не буде. Хіба що пилом трішечки вкриється.

Чому ми кажемо, що нам потрібна балістична ракета, щоб вдарити по якихось об’єктах? Передусім, тому що дрони збиваються. Якщо простий дрон з двигуном внутрішнього згорання летить на стратегічний об'єкт, на якому знаходиться пускова установка ракет "Іскандер-М", то він з великою ймовірністю буде збитий. Там буде стояти або "Панцир" з достатнім запасом ракет, або якісь інші системи. Будуть літаки винищувачі і збивати дрони тощо.

Інші засоби, які в нас є, – це крилаті ракети. І зараз нарешті в нас почала з'являтися наша балістика. Федоров заявив про перше випробування системи, зробленої під керівництвом Міністерства оборони. З великою ймовірністю, йдеться про "Сапсан". Чому так? Тому що ракета, хоч крилата, хоч балістична, несе набагато більшу боєголовку. Вона може нести тандемну боєголовку, яка може прибити це укріплення. По суті, це дві боєголовки. Перша пробиває отвір, після того ракета влітає всередину і друга боєголовка вибухає всередині цього бункера. Але для цього треба нести боєголовку вагою мінімум від 300 до 500 кілограмів. В такому разі установку "Іскандер-М" можна знищити.

За весь час широкомасштабного вторгнення я можу згадати лічені випадки, коли були пошкоджені пускові установки в тимчасово окупованому Криму. Зокрема, одного разу було знищено декілька пускових установок, берегова система "Бастіон", яка запускає ракети "Циркон". Причому, вона була з ракетами, адже були вторинні вибухи. На опублікованому відео було видно, як дрони влучають в колону на марші, як вони вибухали. Це був дуже великий успіх, але повторити його, наскільки я пам'ятаю, з того моменту нам не вдалося.

Тому ми пішли трішечки іншим шляхом. По заводу в Воронежі, де виробляються саме ці пускові установки, прилетіли неназвані ракети, скоріш за все, ракети ERAM, по суті, КАБи з реактивним двигуном. Тобто, чим ганятися за пусковими установками, більш логічно бити по виробництву, де виробляються вони, а також запчастини до них.

А спіймати пускову установку в той момент, коли вона виїхала на точку старту – це з області фантастики, особливо на відстані 500 кілометрів. Тут багато моментів. Для того, щоб влучити в установку, яка рухається, чи під час запуску, треба мати зв'язок з дроном. Треба, щоб дроном керувала людина або штучний інтелект. Краще все ж таки людина. І ми це можемо зробити там, де нам доступні американські технології, конкретно Starlink, бо інших технологій в нас немає. Більшість дронів, які керуються на великих відстанях, керуються саме через Starlink. А на території Росії Starlinkне працює.

Тому там, можливо, можна застосувати якісь інші технології, до прикладу, Mesh-модеми, можливо, технологію МІМО. Але поки що повідомлень про те, що такі технології в нас є, що ми можемо використовувати їх в форматі FPV, я поки що не чув. 

– Ви сказали, що удари по виробництвах більш ефективні, аніж удари по пускових установках. Чи знаєте ви, де саме в Росії розміщені виробництва балістичних ракет?

– Це виробництво пускових установок – це великі ланцюги, "розмиті" по всій території Росії. Не можна сказати, що в них є якийсь один центральний завод. Якщо ми кажемо про ракети, то це Удмуртія. Наша ракета "Фламінго" прилетіла у цех гальванізації, який був знищений. Судячи з усього, його змогли відновити або побудувати на якомусь іншому місці, бо ракети вони знов виробляють. Можливо, просто вистрілюють старі запаси, але більше ймовірно, що все ж таки вони відновили виробництво. 

Удари відбуваються по Чебоксарах, по Воронежу, по Удмуртії. І кожне з цих виробництв робить якусь частину цього ланцюга. Під час удару по Воронежу, судячи по фотографії, був знищений не виробничий цех, а щось на кшталт заводоуправління, де були інженерні підрозділи. Удар відбувся зранку, коли вони інженери були за робочими місцями. У них не було сигналів повітряної тривоги, тому із великою ймовірності було ліквідовано багато інженерів. З моєї точки зору, це навіть краще, ніж знищувати верстати.

– Ще одне питання – щодо російських військових аеродромів. Якщо скласти їхній список у порядку збільшення відстані, то він виглядає так: Балтимор (Воронеж) на відстані близько 200 кілометрів, Морозовськ (Ростовська область) – 300 км, Шайковка (Калузька область) – понад 300 км, Приморсько-Ахтарськ (Краснодарський край) – близько 350 км, Дягілєво (Рязанська область) – до 500 км, Енгельс-2 (Саратовська область) – 650 км, Саваслейка (Нижньогородська область) – до 700 км, Моздок (Північна Осетія) – 800 км, Оленья (Мурманська область) – 1900 км і, нарешті, Українка (Далекий Схід) – майже 6000 км. За вашими оцінками, чи зможуть колись українські засоби ураження досягти їх усіх? Наскільки доцільно вчиняти такі атаки?

– Аеродроми точно треба атакувати. Питання тільки в ефективності цих ударів. Відстань тут насправді не відіграє великої ролі. Ми бачили удари по НПЗ на відстані 1700 кілометрів. До прикладу, головний конструктор Fire Point Штілерман говорив, що в останній моделі цього їхнього FP-1, на яку вони вішають додаткові бензобаки, швидкість знижується до 120-150 кілометрів на годину, але збільшується дальність до 2400 кілометрів. Цей дрон і так не збивають, тому що він виготовлений з композитних матеріалів, його дуже важко побачити, тому він може добу торохтіти до своєї цілі і врешті-решт в неї влучає.

Але, знов таки, в чому плюс стратегічного аеродрому? У тому, що такий величезний літак, як Ту-95, Ту-22, Ту-160 майже неможливо запхнути в підземний ангар. Вони величезні за розміром. Згадайте операцію "Павутина" – всі російські літаки стояли просто неба. Крім того, є ще міжнародні договори, на які Росії, звісно, начхати, згідно з якими стратегічні бомбардувальники повинні стояти на відкритому просторі, щоб їх було видно з супутника. 

Але все ж таки в мене є величезні сумніви, що ми зможемо повторити цю операцію, адже за 50-100 кілометрів росіяни побачать наш дрон і піднімуть в повітря ці літаки. Водночас ми зможемо знищити ті літаки, які стоять на землі і "канібалізуються", розбирають на запчастини. Влучання навіть в такі літаки - це теж великий успіх. Крім того, можливі удари по аеродромній інфраструктурі, складах з боєприпасами тощо. Наскільки я пам'ятаю, в тому самому Балтиморі було знищено склад з керованими авіаційними бомбами.

Необхідно продовжувати знищення паливно-мастильних матеріалів, особливо, коли йдеться про пальне до Ту-160, у якого дуже специфічний керосин. В Росії є один лише один НПЗ, на якому виробляється керосин для Ту-160. Тут є своя специфіка. У них була велика кількість літаків Ту-95. Це більш старий літак, який почав розроблятися в 1950-х роках. Його апгрейдили, модернізували, змінювали двигун, але все одно це був застарілий літак.

Тому в 1980-х роках у них почався проєкт Ту-160. Це надзвуковий бомбардувальник, в нього інші двигуни, змінюється геометрія крила, але він має великий мінус – щоб він міг літати на надзвуковій швидкості, в нього використовується спеціальний сорт керосину. Цей сорт керосину дефіцитний. Тому якщо ми умовно спалюємо склад цього керосину, то якийсь час цей Ту-160 не зможе літати, допоки пальне не знайдуть.

Тому удари треба робити по цим самим аеродромам, по їхній інфраструктурі, по всьому, по чому тільки можна, адже навіть якщо ми не знищуємо самі літаки, то цю авіаційну інфраструктуру теж треба нищити.

І найголовніше – наші дрони відтягують на себе засоби ППО, які повинні стояти на цих аеродромах, усілякі С-300, "Панцири" і все, що тільки можна. Тобто навіть удар, який не призвів до якихось втрат, такі удари все одно є успішними, тому що ми скували їхні дії і на певній ділянці у них не вистачить засобів ППО, тому ми спалимо щось інше, наприклад, якийсь НПЗ.