"Привид" із підрозділу психологічних операцій ССО: працюємо над тим, щоб ворог здавався без бою
Ще донедавна про інформаційно-психологічні операції знали хіба що військові та журналісти. Сьогодні ж ця тема є однією з найпопулярніших у контексті сучасної війни.
Людей, які працюють в підрозділах ПсО (психологічних операцій), називають тіньовими бійцями, бо їхня робота залишається прихованою від широкого загалу, але вплив, який вони мають на хід бойових дій, є досить потужним. ПсО – це передусім тонка аналітична праця, спрямована на підрив морального стану ворога.
Один із таких бійців Сил спеціальних операцій, з позивним "Привид", вперше поділився секретами, як працює цей напрямок боротьби, які завдання стоять перед підрозділами ПсО і чому російська пропаганда так їх боїться.
Служба "Привида" почалася в лютому 2014 року, з початком бойових дій на Донеччині під час АТО, в групі полку спеціального призначення. Його завжди цікавило, як думає і чого прагне ворог та як краще прорахувати його дії. Тож з часом, отримавши пропозицію чинити інформаційний спротив ворогу, який давно веде гібридну війну, "Привид" переключився на новий напрям – далекоглядне та глибоке дослідження противника.
– Це інша форма спротиву, більш аналітична, стратегічна. Мене приваблював не лише результат, а й шлях до нього – процес, як інформація перетворюється на зброю, – "Привид" згадує про свої перші кроки в підрозділі ПсО Сил спеціальних операцій. – Відбір складався з двох етапів. Перший – фізична підготовка, можливо, трохи легша за кваліфікаційний курс спецпризначенця. Другий – перевірка профільних навичок: аналітика, журналістика, планування, створення матеріалів для психологічного впливу на противника. Також оцінювали тактичне мислення.
– На вашу думку, яке місце зайняло інформаційне протистояння під час повномасштабної війни?
– Дуже важливе. Ми працюємо 24/7: моніторинг, ідентифікація, нейтралізація, інформаційний вплив – це потужний інструмент у боротьбі. Мобілізація додала фахівців із свіжим поглядом – це симбіоз кадрів військової та цивільної сфер, що суттєво підсилює ефективність протистояння російському окупанту. За ці роки здобули величезний досвід. Війна змушує швидко вдосконалювати майстерність.
Ми проводимо як оборонні, так і наступальні психологічні операції. Перші спрямовані на протидію ворожій дезінформації та пропаганді, а другими ми змушуємо противника відходити з позицій, здаватися, саботувати накази. Створюємо умови, коли ворожий боєць вважає, що краще повернутися додому, ніж загинути тут.
– По суті, ви сприяєте дезертирству російських військових?
– Це для них воно дезертирство, ми же зі свого боку працюємо на те, щоб вони не виконували злочинних наказів. Окупанти часто бояться диктатора більше, ніж смерті. Ми використовуємо цей страх проти них.
– Ви спілкувалися з полоненими. Наскільки вони ідейні?
– 9 із 10, з якими ми мали справу, – не якісь фанатики. Переважно це звичайні контрактники, яких або змусили, або сильно мотивували грошима. Словом, вони прийшли під примусом. Ті, хто вірить у пропаганду – про "нацистів", "біолабораторії", "розіп’ятих хлопчиків", – це швидше виняток. Такі бувають, але їх одиниці.
– А як ті розповідають, що таке для них "під примусом"?
– Та бували різні сюжети. Один із найпопулярніших – про порушення правил дорожнього руху. Наприклад, пересік подвійну суцільну смугу, і це вже привід для російських "правоохоронців" забрати до відділка. Там проводять коротку бесіду із застосуванням дубинок, і за кілька днів "клієнт" уже перебуває у військовій частині. Дехто на нашій території є настільки теплим, що навіть показує свої синці на тілі і б’є себе в груди, що реально хотів здатися в полон. Інша історія – приїхав на заробітки, а там його обробили фсбшники: за два тижні замість заробітку на будівництві перевдягнули у камуфляж – і на першу лінію.
– Можете детальніше розповісти про завдання ПсО?
– Основне – створити у цільової аудиторії передумови для певної поведінки. Через поширення, перебільшення чи применшення інформації, спонукання до дій або думки. Ми формуємо інформаційний привід, демонструємо дії ворога чи наших підрозділів, щоб досягнути поставлених цілей від командування. По факту ми, так би мовити, витягуємо правду, яку приховує кремль або паплюжить російська пропаганда.
– Про які операції вже можна говорити відкрито?
– Найважче було в перші 48 годин повномасштабного вторгнення. Ворог влаштував масований інформаційний штурм: мітки, фейки про захоплення Києва, паніка. І такі меседжі, на жаль, працювали. Утім, ми теж не стояли осторонь – протидіяли цим впливам, і досить ефективно. Наприклад, писали: просто закопайте мітку, засипте землею. Наш контрнаратив був простим і зрозумілим, і при цьому дієвим. Бо вже за кілька днів українське суспільство мобілізувалося, почало орієнтуватися що до чого.
– Історії про появу в Києві в цей період людей у пікселі з ДРГ – правда чи паніка?
– Це не була вигадка. У мене є знайомі в інших структурах, які реально бачили ситуації, коли під’їжджав бус, і з нього вивалювалися росіяни і переодягалися у військову форму. Вони щиро вірили, що українці їх зустрічатимуть з квітами. Це все – результат роботи їхньої пропаганди.
– Наскільки правдивим є міф, що ПСОшник сидить десь у підвалі з ноутбуком і закидає фейки?
– Це правда лише частково. Щоб створити вкид рашистам, спершу проводиться глибокий аналіз, планування, розробка матеріалів. І вже після поширення інформації – оцінка ефекту, наскільки ми достукалися до визначеної цільової аудиторії. Один допис у соцмережах – це результат роботи аналітичної команди.
Важливо розуміти: не все потребує спростування. Якщо ми бачимо, що українська аудиторія і так не ведеться на ворожі фейки – то не витрачаємо ресурси. Не варто одразу реагувати. Бо іноді спростовуєш – значить, визнаєш провину. Наша тактика – об’єктивне інформування. Ми спокійно розкладаємо ворожі наративи по поличках і показуємо, що це фейк.
Іншими словами, не реагуємо емоційно. Наприклад, вони кажуть "знищили всю техніку НАТО", а показують два танки. Ну смішно! А про сотні одиниць спаленого їхнього заліза мовчать. Тож ми аналізуємо, робимо висновки, працюємо системно.
– Які наративи зазвичай просуває російська пропаганда?
– Різні. Один із прикладів – історія із 47-ою бригадою "Магура". Під час її дій на Запоріжжі ворог намагався вплинути на моральний дух частини через інформаційні вкиди – фейкове краще забезпечення у порівнянні з іншими та інші. Ворог посіяв протиріччя, створив штучну напругу у відносинах між командиром підрозділу і командуванням, що викликало великий резонанс в українському суспільстві.
– Як треба діяти, щоб не потрапити під вплив ворога?
– Якщо, прочитавши якийсь допис чи переглянувши відео в соцмережах, ви відчуваєте сумніви, тривогу, незрозуміле внутрішнє напруження, злість або навіть розгубленість, це – перший сигнал. Якщо інформація вибиває з емоційної рівноваги, зупиніться. У таких випадках важливо перевірити дані у щонайменше трьох незалежних джерелах, проаналізувати, хто є автором повідомлення і які його мотиви, врешті-решт, дочекатися офіційних коментарів або заяв – від влади, правоохоронців, ЗСУ. Тому що будь-який меседж, на перший погляд досить адекватний, може бути елементом ворожої ІПСО.
– А що росіяни зазвичай вигадують про українські підрозділи ПсО?
– Колись у СРСР були Центри зарубіжної військової інформації. Зараз у Росії все це трансформувалося у складну схему, контрольовану з кремля. Все відпрацьовується по "темніках", спущених згори. Але найсмішніше – росіяни намагаються поширити фейки про те, ніби ми впливаємо на власне населення. Маячня. Дотримуючись правил Женевських конвенцій, ми працюємо винятково по противнику.
А ось у ворога – навпаки: вплив виключно на свою аудиторію, яку перетворили на керовану біомасу. Фільми, концерти, новини, знову новини – і так щодня. Знижка на водочку – і, мовляв, дивіться, що там у хохлов. Це деградація…
– У бойових підрозділах є поняття "контакт", тобто коли боєць зіштовхнується віч-на-віч із ворогом. А у вас? Наприклад, можете стикнутися з російськими ІПСОшниками?
– Це відбувається постійно. Тільки по той бік екрану. Починається з накидання на вентилятор коментарів, щоб відвести увагу нашої цільової аудиторії. Потім пішли спам, картинки із загиблими, дезінформація. Часто змінюють тему обговорення: замість втрат армії РФ – "навіщо публікуєте мертві тіла" і в такому дусі. Також є спроби зламів, атак на акаунти, розсилки. Це їхній спосіб протидії.
– Підхід до інформаційної війни у ворога масштабний. Які рівні вони охоплюють?
– Є стратегічний рівень – дискредитація керівництва держави, Кабміну, ЗСУ, СБУ тощо. Операційний – це поле бою. І тактичний – точкові операції: на родичів військових, на громади. Публікують фейки, відео з так званими розстрілами. Це формат, спрямований на деморалізацію. Вороги хочуть виставити в негативному світлі нас і у свою чергу виправдати свої злочини. Ми досить часто самі отримуємо такі відео. Тут важливо бути емоційно готовим до такого "розгону" з боку противника і завжди пам’ятати його мету.
– Це із серії, як про Бучу? Мовляв, казали, усі ті жахи – фейк…
– Так, і це ж абсурд! Будь-яка людина з базовими навичками інформаційної гігієни бачить неправду. Але ж в Росії люди вірять. Бо їх система – це алгоритм промивання мізків. І таких 140 мільйонів, це потужна аудиторія.
– Щодо блогерів, які часто використовують абревіатуру ІПСО, коментуючи ті чи інші події. Багато з них мають сотні тисяч, навіть мільйони підписників, і потужний вплив на аудиторію всередині України. Наскільки вони можуть і допомогти, і зашкодити, зокрема, у вашій роботі?
– Головне, щоб аудиторія чітко усвідомлювала, ким є цей лідер громадської думки, який контент він поширює, чим займався до повномасштабного вторгнення, яка спрямованість його матеріалів і якого результату він хоче досягти. Якщо блогер роками пише лише про українську ідентичність – це позитив. А якщо до 24 лютого 2022‑го хтось просував проросійський наратив, а тепер змінює риторику, я ставлюся до таких осіб критично.
– Підрозділи ПсО ССО – своєрідний український аналог американських PSYOP. Утім, представники заокеанських спецслужб досить часто з’являються в публічній площині, натомість ваші співробітники – рідкі гості в медіа…
– Ворог також не дрімає, тому наша діяльність пов’язана з постійними ризиками. І тому захист родин у тилу, не будемо приховувати, є актуальним питанням. Окрім того, противнику цікаво знищувати тих, хто може якось впливати на той самий російський менталітет і змушувати росіян думати головою.
– Чи всі, хто виконує завдання у ваших підрозділах, є кадровими військовими?
– Є і офіцери, і мобілізовані цивільні. Тут найважливіше – це реально освічені люди. Ерудиція, креативність, розвиток, амбіційність і мотивація – якщо ці риси є, у спеціаліста будуть відкриті всі двері. Навіть якщо чогось бракує, ми допоможемо підтягнути – у нас багато сильних фахівців.
– А як можна до вас потрапити?
– Насправді все починається з резюме. Якщо людина як фахівець нам підходить, направляємо її на перевірку в органи внутрішньої безпеки. Потім – або формуємо відношення, або плануємо переміщення, якщо вона вже є військовослужбовцем в ЗСУ чи інших силових структурах.
Утім, це те, що стосується бюрократії. Головне – що ти можеш, вмієш і знаєш завдяки цивільному досвіду. Можна бути істориком і при цьому не писати класні тексти, однак ти точно маєш знати історичну правду. Або ж бути айтішником, якому цікаво відкривати нові простори. Тут насправді багато залежить від мотивації, бажання створювати цікаві речі та ліквідовувати росіян їхніми ж методами.
Хочеш приєднатися до еліти ЗСУ? Звертайся до "ССО Рекрутинг"!