Путін ділить своїх вояків на "м'ясо" та "еліту", але його армія не така сильна, як видається: інтерв'ю з Романенком
Кремлівський диктатор Володимир Путін під час "прямої лінії" 14 грудня озвучив чисельність своєї армії, яка воює проти України, в 617 тисяч. Водночас він фактично визнав, що вже втратив у цій війні близько 300 тисяч своїх солдатів. Але не слід довіряти ані першій, ані другій цифрі, озвученій Путіним, – перша перебільшена, а друга применшена. Зрозуміло, що російська армія дуже численна, але кількість вирішує далеко не все. Вкрай важливою є підготовка військових та їхнє забезпечення, а з цим у країни-агресора Росії давні проблеми.
Тому окупант застосовує на полі бою своєрідний фільтр: спочатку влаштовує "м'ясні" штурми, в які кидає найменш підготовлений контингент. Далі в бій вступають більш підготовлені та досвідчені, які вижили у попередніх операціях, а на завершення йдуть "елітні" підрозділи. Щодо наступальних можливостей Сил оборони України, то свого часу їхні резерви були розподілені за чотирма напрямками, хоча варто було б обрати один. Дії українських захисників на лівому березі Дніпра мають чітку мету, але завдання просування вглиб окупованої території перед ними поки що не стоїть. Про це в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA розповів ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України, генерал-лейтенант Ігор Романенко.
– Під час "прямої лінії" 14 грудня Путін озвучив чисельність окупаційних військ, які перебувають в Україні, в 617 тисяч. Раніше, як ми пам'ятаємо, називалася зовсім інша цифра – 440 тисяч. Чи вважаєте ви, що це справді дуже велика армія? Що це означає у наших реаліях? І чи можна довіряти цифрі, озвученій кремлівським диктатором?
– У принципі, слід критично ставитися до всього того, що говорить Путін. Він є частиною пропагандистської інформаційної системи, яку сам і створив. На мою думку, цим він намагається показати своїм громадянам, і не тільки, наскільки вони потужні, скільки людей вони можуть заводити в Україну. А людей справді чимало. Ми це бачимо за інформацією, що надходить з лінії фронту.
Вони мають великі резерви, вони завели їх на різні ділянки фронту, фактично по всій довжині, від Харкова і до Херсона. І продовжують діяти.
Інша річ – їхній ступінь підготовленості. Вони зробили висновки з першого року війни та намагаються проводити мобілізованих через навчальні центри. Втім так чи інакше існує величезна різниця між підготовленими зеками, частково мобілізованими, які встигли багато чого навчитися і залишилися живими, і так званими елітними частинами, до яких відносяться морська піхота, повітрянодесантні війська тощо.
Тому застосування цих підрозділів у них різне. Хто мало навчений, використовується як живе м'ясо, а елітні війська запускаються вже в кінці, визначають, де розташовані наші вогневі точки, завдають ударів і здійснюють штурми.
Повертаючись до цих цифр. Наша та союзницька розвідки говорять про те, що угруповання російської армії в Україні все-таки на рівні плюс-мінус 450 тисяч. Крім того, необхідно розуміти, що і як рахувати – на фронті чи віддалено. Можливо, Путін рахує все, що перебуває в них у Криму.
Тож грати цифрами тут можна. Але важливо, що він фактично визнав свої втрати в понад 300 тисяч. Союзники оцінюють безповоротні втрати Росії на рівні близько 300-315 тисяч, наші говорять про 340 тисяч. Але треба дотримуватись інформаційної гігієни, критично ставитися до інформації, що звучить з вуст Путіна.
– Питання щодо ситуації на лівобережжі Дніпра. У розвідці Великої Британії повідомили, що дивізія російських десантників зазнала великих втрат у районі Кринок. Окупанти намагалися вибити наші позиції, але натомість значну їх частину було ліквідовано. Чи вважаєте ви, що українські захисники можуть мати успіх на цій ділянці фронту?
– Про успіх на лівому березі та успіх бойових дій навколо Кринок можна говорити як про відтягування значних сил противника, оскільки наш плацдарм там є для нього загрозою. Проте наших сил замало, щоб діяти там ефективно.
Резерви, які ми збирали пів року, влітку були витрачені на ведення бойових дій на чотирьох напрямках – Бахмут, Бердянськ, Мелітополь та Херсон, але насправді їх ледве вистачало на один. Якби ми вибрали якийсь один напрямок для наступу, а на інших перейшли б в оборону, тоді можна було б рухатися ефективно. Наприклад, перспективним був Херсонський напрямок. Недарма ворог підірвав греблю Каховської ГЕС – щоб перешкоджати нашому контрнаступу.
Повертаючись до Кринок. Були б у нас сили, можна було б говорити про серйозніші результати. Поки що ми відволікаємо сили противника від Мелітопольського та Бердянського напрямків, а також трохи відсунули його від Херсона та територій навколо нього, щоб він мав менше можливостей для мінометних обстрілів. Артилерією вони поки що дістають, і сил змінити ситуацію на сьогодні ми не маємо.