Путін катастрофічно провалився, але готовий воювати ще два роки. Інтерв'ю з Шарпом

Глава країни-агресорки Росії Володимир Путін наполягає на тому, щоб Україна поступилася без бою неокупованими територіями Донецької області, оскільки фактично опинився в пастці. Починаючи вторгнення в нашу країну, він озвучив мету – "звільнення" Донецької та Луганської областей, але не досяг її навіть через чотири роки великої війни, після сотень тисяч втрат і космічних витрат на війну. Крім того, його план з вирішення "українського питання" катастрофічно провалився, адже у 2022 році диктатор планував захопити більшу частину України, включно з Одеською та Миколаївською областями, а також українським примор'ям.

Чи поспішає Путін? Ні, він вважає, що може воювати ще близько двох років. Без перемоги хоча б "за очками", тобто без узяття під контроль всієї Донецької області, він не готовий зупинятися, оскільки для Путіна це рівносильно програшу. Зрозуміло, підписання мирної угоди з "російським" Донбасом аж ніяк не є гарантією того, що агресор не нападе знову, коли для цього випаде нагода. Як Україна може помножити на нуль плани ворога – короткострокові та глобальні? Зробивши якісний і кількісний стрибок у своїх можливостях.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ізраїльський військовий оглядач Давид Шарп.

– Як ви оцінюєте перспективу військової поразки армії Росії, особливо в разі, якщо в результаті проміжних виборів у США політична ситуація зміниться не на користь чинного президента? Трамп поспішає, це видно з його дій. Як це може позначитися на суто військових успіхах армії окупанта?

– На жаль, мушу констатувати, що я не бачу перспектив поразки Росії на полі бою. Якщо ми не враховуємо можливості раптового відходу Путіна або якихось неочікуваних політичних змін у Росії, а припускаємо, що Путін буде при владі і все залишиться як колись, то для того щоб Росія зазнала поразки, має відбутися разючий якісний і кількісний стрибок у можливостях українських Збройних сил. Щоб ЗСУ вийшли на такий рівень, мають відбутися колосальні зміни в усьому, що стосується мобілізації, підходу до комплектування. Безліч найважливіших речей мають відбутися на внутрішньому українському фронті, чого поки що не передбачається.

Ми ж говоримо про поразку Росії, а не просто про зупинку наступу. Або колосально, абсолютно вражаючим чином має зрости допомога Україні від Заходу, Сполучених Штатів, країн Європи. Тільки коли ці два процеси почнуться і реалізуються, з часом можна буде говорити про якісь суттєві зміни. Але жоден із цих процесів наразі не стоїть на порядку денному.

Якщо в листопаді Трамп зазнає поразки на виборах до Конгресу і Сенату, це створюватиме йому додаткові проблеми, але, найімовірніше, не призведе до збільшення допомоги Україні з боку США суттєвіше, ніж захоче сам Трамп. Всупереч президенту буде складно надати більше допомоги, це об'єктивна реальність, і вже точно не відбудеться якісний стрибок. Це по-перше.

По-друге, до листопада ще далеко. Якщо не буде укладено мирну угоду, триватимуть серйозні бої, війна продовжиться, і я, на жаль, поки що не бачу, щоб найближчими місяцями відбулися якісь суттєві кардинальні зміни тих тенденцій, які ми бачимо зараз.

– Цікава ваша думка щодо того, хто поспішає, а хто, навпаки, намагається затягнути війну. Ви бачите, що Трамп, судячи з усього, поспішає укласти мирну угоду, принаймні припинити воєнні дії. Одночасно ми бачимо, що, схоже, Кремль нікуди не поспішає. Вони ні на крок, ні на йоту не відійшли від своїх вимог фактично капітуляції України. Вони заявляють, що готові воювати довго, пропагандисти взагалі говорять про 15-20 років ведення війни. За вашими оцінками, чи справді Кремль готовий воювати довго, незважаючи на всі проблеми з економікою Росії, чи все ж таки це гра, і вони справді хотіли б якнайшвидше розв'язати це так зване українське питання?

– По-перше, розв'язати "українське питання" у їхньому розумінні – це те, чого вони хотіли на початку війни, тобто захопити більшу частину України і залишити невелику квазідержаву на обмеженій території. Тобто де-факто демонтаж української державності та захоплення величезних територій. Безсумнівно, вони, зокрема, хотіли захопити Одеську та Миколаївську області і все українське Причорномор'я, і не тільки це. Не йшлося тільки про Донецьку область, про яку говорять зараз.

Це вирішення "українського питання" для них зараз взагалі не стоїть на порядку денному, навіть якщо війна триватиме ще два роки.

Щодо 15-20 років – звісно, ніхто воювати так довго не збирається. Але важливо розглядати ці заяви в тому ключі, що, незважаючи на важкі внутрішні проблеми і не такий уже й великий запас міцності, Росія розраховує, що Україна та її партнери виснажуються швидше, ніж вона.

Оскільки Путін катастрофічно провалився у вирішенні цієї своєї великої задачі, вирішенні "українського питання", він хоче хоча б домогтися результату, який має вигляд перемоги за очками, зокрема і для його виборців, і для нього самого. Що буде, якщо він не захопить Донецьку область, а зупиниться? Здавалося б, скільки там тієї Донецької області. Але він же хвалився, що захопив усе Причорномор'я, Приазов'я і так далі, але Донецьку область – ні.

Що робити? Він озвучив цю мету як привід для війни, вона стала символом пропаганди, тому, не захопивши цю територію, він не зможе піднести ситуацію як свою повноцінну перемогу хоча б за очками. Тим більше, що на початку війни він же ж не говорив, що хоче всю Україну захопити.

Тобто сьогодні Путін опинився у пастці. Якщо він не досягне якихось результатів на полі бою або в переговорному процесі, для нього це означатиме поразку або очевидний неуспіх. Чотири роки він воював, сотні тисяч своїх людей убив і покалічив, сотні мільярдів доларів канули в Лету, він у міжнародній ізоляції, тому він не може собі дозволити обійтися без цього мінімуму.

Рік-два – підхід у них може бути такий. Вони воюють кілька місяців, оцінюють зовнішньополітичну ситуацію, як тиснуть американці, що вони роблять, що відбувається на фронті, які ресурси України, яку допомогу надають союзники, а далі вирішують. Вони продовжують поступове захоплення територій і одночасно оцінюють власні можливості. Вони не поспішають.

Я думаю, якби на переговорах їм вдалося виконати завдання-мінімум, тобто отримати Донецьку область, можливо, Путін би визнав, що цього поки що достатньо, а там буде видно. Якщо з'явиться шанс захопити ще, відновити війну, вирішити "українське питання" або просто поліпшити ситуацію, то вони це зроблять. Але принаймні на зараз йому потрібне це саме завдання-мінімум, і заради нього він готовий воювати і два роки, щоб захопити Донбас, а заодно частину Запорізької області і ще десь щось. Вони часто діють за оптимістичними оцінками і, можливо, вважають, що, припустімо, у 2026 році зможуть вирішити це завдання.

Відповідно, Путін не готовий укласти договір на умовах, які будуть менш вигідними, бо думає, що досягне мети однаково, і демонструє цю невблаганність, щоб і українці, і західні партнери були готові піти на поступки та проявили зговірливість. Це теж треба вважати і дипломатичним маневром. Але те, що вони не поспішають, це очевидно.

Але видно також, що вони не хочуть злити Трампа. Ситуація, коли Трамп не дуже допомагає Україні, їм вигідна. Коли він не надто тисне на Росію – теж. Їм дуже важливо, щоб ця ситуація не змінилася. Вони вже бачили деякі кроки з боку Трампа, які стали для них болючими.

Одночасно вони бачать політику США, коли безоплатна допомога Україні припинилася. Вони розраховують щонайменше зберегти Трампа в нинішньому підході або в оптимістичному для них варіанті домогтися того, щоб ставлення Трампа до України погіршилося, а до Росії покращилося.

– Головком ЗСУ Олександр Сирський повідомив, що 2025 року втрати російської армії перевищили кількість залучених до армії. На початку ви говорили про те, що має відбутися якийсь серйозний стрибок в українській армії. А що, якщо серйозний "відскік" відбудеться в російській армії? Ви також знаєте, що українська армія поставила перед собою завдання довести втрати російської армії до 50 тисяч на місяць. Як ви вважаєте, чи справді саме цей чисельний показник може зіграти суттєву позитивну роль для України та суттєво покращити її позиції на полі бою?

– У той момент, коли втрати російської армії на постійній основі перевищують поповнення, причому втрати безповоротні, то однозначно потенціал російської армії здувається, і наступальний зокрема. Тут проста математика. Щоправда, є одне "але".

Суто теоретично, і не тільки теоретично, Путін, бачачи таку тенденцію, може зважитися на черговий виток мобілізації, і тоді йому вдасться ситуацію змінити. Щоправда, це дуже проблематичний внутрішньополітичний, економічний і стратегічний крок, тому вони його уникають. Але не можна відкидати і цього.

Так от, систематична ситуація, коли втрати перевищують поповнення – це те, до чого треба прагнути.

У разі, якби безповоротні або навіть дуже серйозні втрати сягнули 50 тисяч на місяць упродовж кількох місяців поспіль, ситуація в російській армії категорично здулася б, але щоб вийти з умовних 20 чи 35 тисяч безповоротних на місяць на 50 тисяч, має відбутися той самий якісний і кількісний стрибок в українській армії. Дивом це не відбувається. Потрібно більше людей, потрібно ефективніше діяти.

І ще один дуже важливий момент. Усе, що сказав генерал Сирський, дуже важливо. Але коли ми говоримо про російські втрати і про те, що вони перевищують поповнення, дуже важливо дивитися, як змінюється баланс у конотації з українськими втратами. Якщо в Росії чисельність падає, а в українців хоча б залишається на місці, то тоді Україна потихеньку отримує перевагу, а перевага Росії тане. Але якщо в українців теж тане чисельність через СЗЧ, втрати, недостатню мобілізацію тощо, то теж відбувається зменшення чисельності. Ці два процеси йдуть паралельно, і питання, у кого він йде швидше.

Щодо того, що відбувається в Україні, – я не знаю, чи зберігається чисельність, чи падає, чи, може, зростає, але припущу, що не зростає. У мене таке інтуїтивне відчуття.

Тому коли ми говоримо про російські втрати, дуже важливі втрати українців у цьому плані. Не просто тому, що вони важливі для українського народу, а й взагалі в цьому балансі. Причому з будь-яких причин. Людина, яка пішла в СЗЧ, пішла з армії – це людина, яка зараз не воює. І якщо кількість українських військових на фронті зменшилася навіть лише через СЗЧ, але швидше, ніж у росіян, – ви самі розумієте.