Путін рекордно спалює ресурс у війні, попереду найважчий місяць. Інтерв’ю з Олексієм Мельником

Російська окупаційна армія ставить рекорди в загарбницькій війні проти України і за інтенсивністю бойових дій, і за небаченим рівнем втрат. Причому втрати вже перевищують кількість нових росіян, які підписують контракти з ворожим військом. Але противник свідомо йде в мінус, бо має на меті досягти якомога більшого протягом тижнів, які лишилися до інавгурації обраного президента США Дональда Трампа, яка призначена на 20 січня.

Наразі ніхто не може спрогнозувати, на якому боці гратиме Трамп – на боці Росії чи України. Проте є неприємна новина – у держбюджеті США на 2025 рік не заплановано військової допомоги нашій країні. Насправді здобутки окупантів у цій війні досить ілюзорні, якщо порівняти відсоток захоплених українських територій і тривалість широкомасштабного вторгнення. Утім, у Росії немає нікого, хто міг би поставити Кремлю питання: заради чого такі жертви? Натомість пропагандистська машина робить свою справу, і більшість росіян не сумнівається в тому, що успіхи армії РФ в Україні дійсно "неймовірні", і вони вартують цих втрат.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– Міністр оборони Великої Британії Джон Гілі заявив, що Путін "виходить з гри", коли ставки стають вищими за все, та навів приклад виходу Росії з Сирії. Чи вважаєте ви, що так само за певних обставин Путін може вийти і з України?

– На жаль, не можу дати позитивної відповіді на ваше питання. Тому що Сирія, а перед цим Нагірний Карабах – це хоч і важливі, але все ж таки інтереси Путіна і Росії зовсім іншого масштабу. Тому в Україні Путін триматиметься до останнього, бо якщо то були удари, то поразка в Україні буде нокаутом для нього особисто, кінець політичного існування і, можливо, загроза фізичному існуванню. І він це розуміє.

– Але якщо просто неупереджено подивитися на мапу бойових дій і згадати, скільки часу триває повномасштабне вторгнення Росії в Україну, дії російської окупаційної армії в Україні навряд чи можна назвати "успішними", чи не так?

– Знову ж таки, що є критерієм успіху? Які цілі ставляться. Так, успіх доволі сумнівний, тому що, якби в Росії була реальна опозиція, вони б, напевно, поставили питання, чи варті ті жертви насамперед у живій силі, а також в економіці, зруйнованих вщент сіл чи містечок України? Але в сьогоднішній Росії такого не може бути апріорі.

Натомість є російський телевізор, де розповідають, наскільки "потужними" є ці здобутки, наскільки успішно вони "звільняють" українські села від людей, інфраструктури тощо. Отже, це питання сприйняття цих здобутків.

Ще один парадоксальний момент. Ця "повзуча окупація", яка коштує росіянам 50 солдатів на кожен квадратний кілометр, створює ілюзію непереможності Росії. Причому не лише в самій Росії, але й на Заході – що нібито Росію неможливо перемогти.

– Чи згодні ви із тим, що ворожа армія намагається отримати якомога більше здобутків на фронті саме до дати інавгурації Трампа, до 20 січня? Чи є прихід Трампа до влади дійсно знаковою подією для Кремля?

– Дійсно, 20 січня чи в наступні дні й тижні багато які процеси прискоряться. Ми отримаємо конкретнішу відповідь на багато питань, які наразі, образно кажучи, "підвішені", хоча, можливо, й не зовсім однозначну відповідь. Я згоден також з тим, що попри усі прогнози того, що в певний момент російський наступ мав досягти кульмінації ще місяць чи два тому, з огляду на низку елементів, він не просто не зупинився, але інтенсивність бойових дій в останні дні сягає небаченого рівня, мабуть, за весь час цієї війни.

Втрати Росії на сьогодні перевищують навіть найбільш оптимістичні заяви російського керівництва щодо набору нових контрактників. Тобто по суті відбувається інтенсивне спалювання ресурсу. Вочевидь, це робиться свідомо, тому що є така дата – 20 січня, яка, можливо, несе неприємні сюрпризи для самих росіян. Тому вони намагаються досягти максимуму, попри всі ті втрати, тому що є впевненість у тому, що ці втрати варті того, аби на цю дату вийти з максимально сильною й вигідною позицією.

У підсумку місяць, який попереду, скоріше за все, буде найважчим. А що буде після 20 січня, на сьогодні можна робити прогнози лише 50:50 – чи то ситуація для України якимось чином полегшиться у зв’язку з діями Трампа, який займе крісло президента, чи навпаки, на нас чекатиме чергова порція неприємних сюрпризів.

– Дійсно, сьогодні ніхто не може передбачити, які саме рішення ухвалюватиме президент Трамп, але принаймні ми знаємо, що рішення про допомогу Україні, схвалені за президента Байдена, будуть чинні і у 2025 році. Як ви думаєте, що до цих рішень міг би додати Трамп у разі, якщо він обере сторону України?

– Ми можемо зараз спробувати спрогнозувати можливі рішення Трампа, що він чи то, образно кажучи, відкриє для нас американські засіки й надасть Україні у рази більше озброєнь, чи то за будь-яку ціну, за рахунок українських інтересів намагатиметься заслужити Нобелівську премію миру. Але це просто наші спекуляції.

Проте є реальні факти. Наразі у США затверджують бюджет, і, на жаль, для нас тут не дуже добрі новини, тому що там не закладається військова допомога Україні. Звісно, згодом це може змінюватися – чи то президентськими повноваженнями, чи то рішеннями Конгресу, де республіканці мають можливість значної підтримки з боку демократів. Але на цей час немає формалізованої гарантії того, що допомога Україні з боку США продовжуватиметься наступного року.

– Путін фактично постійно застосовує ядерний шантаж, натякаючи на свої можливості. Чи допускаєте ви, що за певних умов президент Трамп міг би ухвалити рішення про розміщення в Україні ядерної зброї?

– Відповідь – однозначно ні. По-перше, це суперечить міжнародним договорам про нерозповсюдження, і не лише цим угодам, тому що вони або втратили чинність, або їх відверто ігнорують. Але це суперечить також духу нерозповсюдження, який зберігається, попри припинення чинності договорів.

По-друге, це нічого не змінить. Аналогія з Білоруссю: ми чули й про тактичну ядерну зброю, і про "Орєшнік". І що? Хтось на це зреагував? Тому я не думаю, що такі рішення навіть теоретично мають обговорюватися.