Путін ризикує стати зайвим у Кремлі, Росія має визнати кордони 1991 року. Інтерв’ю з Курносовою

Попри те, що ситуація як на фронті, так і в геополітичному просторі суттєво змінилася з 2022 року, країна-агресорка Росія ніби застрягла у своїй реальності і, як і раніше, бачить завершення війни лише у форматі капітуляції України. Будь-які конструктивні мирні переговори апріорі неможливі, допоки при владі в Кремлі перебуває Володимир Путін.

Проте, кремлівський диктатор власноруч розпочав руйнування власної системи влади, в якій, за іронією долі, у певний момент може виявитися зайвим. Наразі Кремль розраховує "дотиснути" українське суспільство, активно діючи в інформаційному полі. Нагнітання тем "бусифікації" та "нелегітимності" президента Зеленського – складові цієї діяльності. Але справжня "бусифікація" розпочалася в Росії – масові затримання чоловіків і примус їх підписувати контракт з Міноборони – далекосяжний "пілотний проєкт" Кремля.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловила російська опозиціонерка, визнана "іноагентом" у Росії, Ольга Курносова.

– Останні заяви, що лунають із Кремля, та події, що відбуваються на полі бою, фактично демонструють дві реальності: кремлівську й справжню. З одного боку, Кремль продовжує наполягати на капітуляції України, заявляє, що не погодиться на замороження поточної лінії фронту, як умови відновлення переговорів, раз по раз згадує міфічний "дух Анкориджа" – "привид батька Гамлета" – знову наполягає на тому, що президент Зеленський є нелегітимним тощо. З іншого боку, є катастрофічна ситуація з паливом у Росії та перспектива логістичного локдауну в Криму. Як ви вважаєте, чому ці дві реальності не перетинаються?

– Я багато разів говорила, що не вірю в переговори, допоки Путін залишається президентом Росії. І в цьому сенсі моя думка не змінилася, а реальність лише підтверджує її. Я не знаю, що має статися, чи має "земля наскочити на небесну вісь", щоб Путін впав зі свого крісла і щось змінилося.

Але чим гірша ситуація, тим голосніше вони кричать, що у них нічого не змінилося. Єдине, що у них залишається і що вони періодично використовують – це залякування тактичною ядерною зброєю.

Зверніть увагу на риторику не лише офіційного Кремля, а й на риторику нібито антивоєнних спікерів, таких, наприклад, як професор Соловей. Вони теж активно поширюють наратив про те, що, якщо Київ не погодиться на умови Москви, буде гірше, буде якась примарна, як "тінь батька Гамлета", мобілізація на мільйон осіб тощо.. Тобто, Кремль намагається використовувати різні страшилки із різних боків для того, щоб якось похитнути громадську думку.

Не забуваймо, що Кремль активно веде психологічну війну в Україні. Не випадково, активно роздувається тема "бусифікації", не випадково вони знову підіймають тему нелегітимності президента Зеленського. Вони, як і раніше, сподіваються, що ще трохи, і вони дотиснуть Україну, і тут почнуться якісь протести. Це ще одна тема, на яку розраховує Кремль – вони сподіваються, що всередині України розпочнуться певні рухи, відповідно, це послабить Україну, і тоді можна буде дотиснути те, що вони хочуть дотиснути.

– Є ще й суто технічне питання. Якщо вже говорити про капітуляцію України, про вимоги Росії, то не зовсім чітко сформульовано, чого Кремль насправді хоче. Чи хочуть вони, щоб Україна також віддала і Запорізьку, і Херсонську області в адміністративних кордонах, чи на даному етапі вони готові задовольнитися всією Донецькою областю та частинами Запорізької й Херсонської областей, які їм вдалося захопити?

– Знаєте, я вважаю, що їм взагалі не можна довіряти – сьогодні їм хочеться одного, а завтра їм захочеться зовсім іншого. На мій погляд, єдина реальна тема – це припинення вогню по лінії бойового зіткнення, а далі вести якісь переговори про що завгодно, але не про те, що пропонує Кремль – це суцільне божевілля.

Більше того, багато z-воєнкорів починають писати, що це дуже хороша пропозиція для Кремля – припинення вогню по лінії бойового зіткнення, тому що, якщо все триватиме так, як зараз, то незабаром усі повернуться до теми кордонів 1991 року.

До речі, хоча багато російських спікерів, які видають себе за лібералів та антивоєнних діячів, починають розповідати, наскільки це божевільна історія з кордонами 1991 року, я хотіла б звернути увагу всіх на те, що кордони 1991 року – це не лише міжнародно визнані кордони України, а й міжнародно визнані кордони Росії. Якщо Росія сама відмовляється від цих кордонів, то у Росії не залишається міжнародних кордонів. Відповідно, Росія стає failed state. Чомусь Путін і його поплічники про це весь час забувають. Але я не перестану про це постійно нагадувати.

Якщо ми хочемо говорити про те, що таке Росія, то це теж кордони 1991 року. Адже саме за цими кордонами розпався Радянський Союз 1991 року, коли Російська Федерація, Україна та Білорусь денонсували в Біловезькій пущі угоду про створення Радянського Союзу.

– Кремль, як і раніше, продовжує наголошувати на надзвичайно великому значенні Сполучених Штатів у процесі завершення війни. Водночас, якщо брати до уваги об’єктивну реальність, то роль США у справі врегулювання цієї війни очевидно зменшилася. Якщо суто теоретично припустити, що Україна відмовляється від США як посередника в цьому процесі й просто починає працювати виключно з європейськими партнерами, у якій реальності опиниться Кремль у такому разі? Йому доведеться вести діалог з європейцями?

– Зараз я не бачу в Росії тих, хто взагалі може розмовляти з ким би то не було. Коли вони розмовляють з Америкою, вони користуються тим, що переговірники, які приїжджають зі Сполучених Штатів, погано розбираються в ковбасних обрізках і тому їм втюхують якусь фігню, а ті цю фігню несуть далі Трампу.

Поки Трамп не побачив на власні очі, поки європейці не розповіли йому, що насправді відбувається, він був готовий слухати про "дух Анкориджа". Але коли він побачив, що відбувається насправді, цей дух раптово кудись випарувався. Тому питання, насамперед, у готовності російської сторони до переговорів.

Тут я повернуся до того, що відбувається всередині Росії. Я маю на увазі, насамперед, затримання Іллі Трабера, який був однією з ключових фігур найперших років путінізму. Ув’язнюючи його, Путін руйнує саму конструкцію своєї власної влади. Якщо йому здається, що ФСБ буде для нього гарною платформою, то він помиляється. Бо незабаром він просто стане зайвим.

Тому, щоб вести переговори, треба не шукати десь хороших посередників, а дивитися, хто в Росії взагалі здатен до них, і вже з ними розмовляти. Мені здається, саме така структура переговорного процесу може призвести до успіху, якщо не сьогодні чи завтра, то тоді, коли російські еліти вже будуть готові позбутися Путіна.

Якщо до цього моменту буде досягнуто певної переговорної згоди щодо того, як швидко можна закінчити війну і на яких умовах, це лише прискорить процес позбавлення нас усіх від Путіна.

– Останнє запитання щодо так званої "бусифікації" у Пензенській області. Там відбуваються масові затримання чоловіків, яких змушують підписувати контракти з Міноборони. Чи можна назвати це початком "альтернативної" загальної мобілізації? Чи згодні ви з цим?

– Не зовсім. Це пілотний проєкт. Так російська влада оцінює можливості мобілізації тих, хто не хоче мобілізуватися. Вони перевіряють, наскільки суспільство готове це сприйняти, наскільки людей будуть відбивати чи не будуть відбивати, чи будуть проти цього масові протести, чи ні. Якщо все пройде добре, якщо їм сподобається, вони можуть поширити цей приклад на інші регіони. Але поки що ми не можемо сказати, чи виходить у них це чи ні. Все-таки обурення там досить велике.

– А якщо так виходить, то у вересні після виборів може бути оголошена загальна мобілізація?

– Ні, її оголошувати зовсім не потрібно, адже указ про часткову мобілізацію ніхто не скасовував, його достатньо, щоб призвати будь-яку кількість людей. Тому я й кажу, що зараз не потрібен жоден додатковий указ.

Тим більше, що, нагадаю, на відміну від минулих років, зараз у Росії діє цілорічна призовна кампанія, яка дозволяє призивати цілий рік. Цією "бусифікацією" можна займатися, нібито шукаючи призовників, а потім швидко переводити їх на контракт.

Але зараз для них головне – зрозуміти, наскільки люди готові з цим змиритися чи все-таки вони готові боротися.