Путін відрізав собі шлях назад, він затягує війну, ситуація патова. Інтерв’ю з військовим експертом Мельником

У Кремлі вкотре не змогли пояснити, в чому насправді полягають цілі "спеціальної військової операції" – війни проти України. Речнику глави Кремля Володимира Путіна Дмитру Пєскову поставили пряме запитання: чи має намір Росія окупувати нові території України. На що той послався на російську конституцію, куди вже "вписані" чотири українські області і Крим, а отже, треба "звільняти" їх.

У цьому полягає патовість ситуації, в якій опинився Кремль. За цих умов він вже не може піти на черговий "жест доброї волі" й залишити окуповані території. Шлях назад відрізано. Путін робить ставку на тривалу війну й сподівається на "друге пришестя" Дональда Трампа в США, але всі сподівання агресора можуть виявитися марними. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– У коментарі New York Times речник президента РФ Пєсков, відповідаючи на запитання, чи хоче країна-агресор захопити більше територій України, нагадав про "приєднання" до Росії чотирьох областей – Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської, які "вписані" в російську конституцію. Водночас в Інституті вивчення війни звернули увагу на те, що окупант захопив частини територій у Миколаївській та Харківській областях. Як ви думаєте, із суто формального погляду власного права, чи має російська армія вийти з цих територій, зокрема, зважаючи на перспективу мирних переговорів?

– Насправді останнім часом у Росії виникає запитання, якими є цілі так званої "спеціальної військової операції". На початку широкомасштабного вторгнення Путін говорив про якусь "денацифікацію" і "демілітаризацію" України. Власне, це десь ще звучить, але важко виміряти досягнення цих цілей.

Наприклад, "денацифікація" передбачає повалення законної влади в Києві і встановлення маріонеткового режиму, дружнього до Росії. Це згодом могло б бути подано як досягнення цілей "денацифікації".

Щодо "демілітаризації", знищення українських Сил оборони, то це перепона, бо нині Україна стала однією із найбільш мілітаризованих країн у Європі. Отже, зараз ці цілі дуже важко продаються російському населенню.

Щодо заяви Пєскова, то я думаю, не так важливо, чи під окупацією перебувають кілька десятків населених пунктів у Харківській області, чи вийде звідти Росія. Найважливіше те, що Путін вніс зміни до конституції, коли Росія контролювала Херсон і майже всю Херсонську область. Тим самим була створена тупикова ситуація для Росії.

До цього рішення ще можна було говорити про так званий "жест доброї волі", як це було в Київській області, але після того, як це записано в конституцію, цей шлях було фактично відрізано.

Власне, Пєсков не сказав нічого нового. Він визнав проблему, і зараз ситуація патова. Тому що, з одного боку, є українська формула миру, на останніх консультаціях у Саудівській Аравії досягнуто розуміння того, якими мають бути принципи цього врегулювання. Ключовими є принципи відновлення територіальної цілісності і суверенітету. З іншого боку, це позиція Кремля.

Тобто маємо дві абсолютно несумісні позиції. І за цих умов сподіватися на конструктивні переговори не варто. Шанси нульові.

– Ви згадали про саміт у Саудівській Аравії. Чи можна його підсумки назвати перемогою формули миру України? Якщо так, які конкретні кроки можуть бути зроблені нашими союзниками надалі?

– Навряд чи є вагомі підстави для подібних заяв і висновків. Дійсно, є досягнення, є позитив. Як у тому, що вперше, окрім усталених партнерів України, туди вдалося залучити держави, які є доволі потужними міжнародними гравцями, але досі займали якщо й не відверто проросійську, але нейтрально-проросійську позицію. Зокрема, це участь Китаю, Бразилії, Індії.

У цих консультаціях, попри відсутність спільної заяви, брали участь країни, які можуть колективно визначати як долю цього конфлікту, так і того, як надалі буде розвиватися міжнародне право, можливо, коли справа дійде до реформування ООН.

Отже, сам набір країн, які взяли участь, а також домовленості, які були заявлені і підтверджені, – це дійсно дуже позитивний крок у напрямі можливого пошуку шляхів врегулювання конфлікту.

Йдеться про те, що ці країни підтвердили свою відданість базовим принципам міжнародного права – суверенітет та територіальна цілісність. Цей принцип не передбачає задоволення російських хотєлок стосовно нових територій.

– Видання CNN з посиланням на американських і європейських чиновників повідомило про те, що Путін намагатиметься дотягти війну в Україні до чергових президентських виборів у США, які відбудуться в листопаді 2024 року. Він розраховає на програш Байдена й очікує повернення у президентське крісло Трампа. Чи вважаєте ви, що дійсно війну можна розтягнути на цей час? І власне, чи дозволить Україна та її союзники здійснити такий план?

– Перше, з чим я погоджуюсь, що Путін затягує війну. Він про це говорить прямим текстом. Він зацікавлений у тому, щоб ця війна продовжувалась довго. Звичайно, він сподівається на те, що в кінці на нього чекає перемога.

Що стосується американських виборів та інших виборів у ключових країнах – так, дійсно, в кожному такому випадку є певна загроза. Щодо Трампа, мені важко сказати, яка доля чекає на нього і хто найбільш перспективний кандидат у США, але нагадаю, що росіяни одного разу вже пили шампанське, коли Трамп переміг на виборах, але потім були в ньому розчаровані. Тому не факт, що цього разу умовний Трамп – він чи інший кандидат, який прийде у випадку програшу Байдена, – одразу почне дружити з Росією.

Але іноді на війні кожен день вирішує дуже багато. Інколи може не траплятися нічого стратегічно важливого протягом тижнів, а іноді ситуація може змінитися за один день. Тому казати про те, що розрахунок на американські вибори чимось підкріплений і що очікування щодо виборів підкріплені якимись російськими розрахунками, не варто. Навряд чи.