Путін втратив надію захопити Харків та Запоріжжя, тому й гатить по великих об’єктах енергетики. Інтерв’ю з Мельником
Масштабні атаки країни-окупанта Росії на Україну, що відбулися останніми днями, були спрямовані передусім на об’єкти енергетичної інфраструктури. По суті, тут немає нічого незвичного, адже такі цілі в пріоритеті на будь-якій війні. Втім, саме під час останніх атак можна було помітити закономірність – ворог намагався знищити великі об’єкти енергетики, зокрема ДніпроГЕС.
Раніше окупант завдавав ударів по територіях, які планував захопити, керуючись певною логікою – знищував лише ті енергетичні об’єкти, які легко відновити, адже енергетична інфраструктура необхідна для забезпечення життєдіяльності регіону у разі його захоплення.
Проте з останніх ударів можна зробити висновок, що Росія втратила надію на захоплення Харкова та Запоріжжя, а тому більше не фільтрує цілі для завдання ударів по цих регіонах. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.
– Сили оборони завдали удару по центру зв’язку Чорноморського флоту. Уражено десантні кораблі "Ямал" та "Азов", розвідувальний корабель "Іван Хурс" та захоплений окупантами український ВДК "Костянтин Ольшанський". Як ви оцінюєте ці атаки?
– Звичайно, це позитивна новина. Тому що вже зараз Чорноморський флот, по суті, витіснений з основної бази у Севастополі. Він змушений займатися не стільки завданнями "СВО", скільки рятувати власні кораблі, які там ще залишилися. Отже, ці удари можна додати до скарбнички, тобто щоб ще більше зафіксувати здобутки, які вже були зроблені протягом останніх двох років.
– Чи можна сказати, що сьогодні в Сил оборони більші перспективи саме в акваторії Чорного моря, в Криму, аніж на материковій частині країни?
– Ні, я не бачу підстав для таких висновків, оскільки Крим все одно залишається півостровом, до якого щонайменше 100 кілометрів суходолом. Тобто навіть якщо інтенсивність обстрілів чи успішних уражень збільшується в рази, все одно допоки туди, образно кажучи, не ступить нога українського солдата, все це залишається довготривалою перспективою.
– Шляхи постачання окупаційного угрупування в Криму відомі: це Керченський міст та суходіл. Чи вважаєте ви, що з урахуванням наших можливостей принаймні міст може бути зруйнований?
– В принципі, на таку можливість постійно натякають керівники наших спецслужб. Я впевнений, що робота над такою операцією триває. На мій погляд, якщо говорити про планування, то тут повинні бути враховані не лише суто оперативні моменти, але й часові.
У нас навряд чи зараз є можливості повністю вивести з ладу так званий Кримський міст, щоб він був непридатний для ремонту на місяці чи роки. Якщо ж говорити про завдання шкоди мосту на кшталт тієї, що було зроблено раніше, то очевидно, що тут має розглядатися момент, коли це варто робити.
Повертаючись до початку вашого питання про великі десантні кораблі, вони активно залучалися для перекидання вантажів як на Кримський півострів, так і в Азовське море для забезпечення південного угруповання російських військ.
– Не припиняються масштабні атаки Росії на Україну. В ніч на 25 березня було атаковано Одещину та Миколаївщину. Як і раніше, ворог робить акцент на об’єктах енергетичної інфраструктури. Як ви думаєте, чому саме ці об’єкти? І звідки в окупанта ресурс для таких потужних атак?
– На жаль, ресурсу в Росії ще дуже багато. Не на нашу користь дисбаланс у засобах дальнього ураження. Росія може безкарно завдавати ударів з великої відстані. І навіть збільшення в рази української системи ППО не дасть належного рівня захисту таких об’єктів і великих міст.
Чому саме енергооб’єкти? Тут немає жодної загадки – тому що це в будь-якій війні одні з пріоритетних цілей.
Що, на мій погляд, відрізняє ці атаки від того, що спостерігалося раніше, то це атаки на ключові енергетичні об’єкти, особливо атака на ДніпроГЕС, великі руйнування ТЕЦ і трансформаторних підстанцій у Харкові. Росія донедавна проявляла певну стриманість і раціональність щодо цих об’єктів. Тобто атакувалися переважно підстанції. Чому? Тому що їх руйнування завдає чималої шкоди, але водночас їхнє відновлення не є дуже вартісним.
Тобто противник, який планує захопити територію, зазвичай зосереджується саме на трансформаторних підстанціях. Тому що, якщо розглядати лінії передач, то їх дуже багато, їх легко уразити, але їх також легко відновити.
Для противника, який володіє такими потужними засобами, як балістичні, крилаті ракети, електростанції – це також доволі проста ціль для ураження. Але для окупанта, який планує захопити цю територію, не вигідно руйнувати такі об’єкти.
Отже, для мене це виглядає як факт усвідомлення того, що Росія, попри гучні заяви, не бачить можливості, наприклад, захопити Харків. Тому все руйнується по повній, це повністю перекладається на плечі України. Те саме може стосуватися і ДніпроГЕС. Ця ГЕС розташована на території, яку Росія вже оголосила своєю, але виглядає так, що в Росії змирилися з тим, що їм не вдасться захопити рештки Запорізької області, в тому числі такі вартісні й критично необхідні для забезпечення життєдіяльності регіону об’єкти.
– Ваш прогноз – чи будуть тривати такі масштабні атаки, принаймні найближчими тижнями?
– Хотів би помилитися, але все виглядає так, що такі атаки будуть повторюватися. За останні 6-8 тижнів Росія накопичила запас цих ракет. На жаль, це збігається у часі із тими проблемами із забезпеченням засобами ППО та ракетами до них, які загострюються в Україні. Тому нам в жодному разі не можна розслаблятися і сподіватися, що в Росії закінчаться ці ракети.