У ніч з 5 на 6 липня Україна не змогла перехопити жодну з 23 балістичних ракет і шести протикорабельних ракет "Циркон" та "Онікс", випущених Росією, хоча успішно збила всі 37 крилатих ракет і переважну більшість ударних дронів. Загалом Росія атакувала Україну 68 ракетами та 351 безпілотником, убивши щонайменше 13 людей і поранивши понад 50 лише в Києві. Лише чотири дні тому інший масований удар по столиці забрав життя 31 людини, ще 102 були поранені. В обох атаках Росія влучила в багатоповерхові житлові будинки, де люди спали, а також в об'єкти енергетичної інфраструктури. Між цими ударами Росія також убила щонайменше чотирьох людей, серед яких була дитина, скинувши керовану авіабомбу на центр Сум.
Хоча деякі медіа подають війну як обмін ударами, насправді дві країни ведуть дві зовсім різні війни.
Стратегія України полягає в тому, щоб позбавити Росію можливості фінансувати й вести війну. Україна успішно завдає ударів по нафтопереробних заводах, паливних базах, нафтових експортних терміналах, стратегічних авіабазах, ангарах із бойовою авіацією, складах боєприпасів, командних пунктах, логістичних вузлах, системах протиповітряної оборони та підприємствах оборонно-промислового комплексу, що виробляють ракети, безпілотники й вибухові речовини. У довгостроковій перспективі ця стратегія може суттєво послабити здатність Росії продовжувати війну, обмеживши ресурси, необхідні для виплати зарплат військовим, запуску літаків і ракет, та заправки танків і вантажівок. Але для успіху цієї стратегії потрібні час і відповідні умови – цивільне населення та економіка України мають бути захищені від повітряних атак, а її союзники повинні залишатися єдиними й відданими своїй підтримці.
Розглядаючи цю війну так, ніби це інфекційна хвороба, поширення якої потрібно стримувати, а не агресор, якого необхідно перемогти, адміністрація Байдена запобігала ескалації замість того, щоб дати Україні можливість перемогти. Обмеження на удари України по військових цілях углиб території Росії підірвали найреалістичнішу стратегію завершення війни. Не забезпечивши Україну достатньою кількістю ракет-перехоплювачів PAC-3 для комплексів Patriot, адміністрація Трампа робить реалізацію цієї стратегії набагато дорожчою з погляду життів українських мирних жителів.
Стратегія Росії, своєю чергою, виходить далеко за межі просування лінії фронту на захід шляхом захоплення й знищення українських міст ціною величезних втрат для власної армії. Вона прагне тероризувати українське цивільне населення та розколоти міжнародну коаліцію, яка підтримує Україну. Як і Україна, Москва також змагається з часом – поки її економіка ще здатна підтримувати війну і поки вона має пальне, людські ресурси та промислові потужності для її продовження. Її мета – вбити якомога більше мирних жителів і водночас підірвати міжнародну підтримку України, експлуатуючи історичні образи, національні міфи, страх, жадібність, гординю і упередження серед партнерів і сусідів України. Кінцева мета Кремля – змусити Київ капітулювати на російських умовах.
У серпні 1914 року, на самому початку Першої світової війни, війна перетворилася на те, що згодом отримало назву "тотальна війна" – конфлікт, у якому виживання держав залежало від мобілізації всього суспільства, а цивільне населення стало такою ж ціллю, як і військові.
Російсько-українська війна просунула цю еволюцію ще далі. Сьогодні на перебіг війни впливають дії звичайних людей – не лише в Росії та Україні, а й у всьому світі. Когнітивна війна, соціальні мережі, демократія участі та залежність України від зовнішньої підтримки зробили вибір кожної людини вагомим. Які товари люди купують? За яких політиків голосують? Яким медіа довіряють? Які повідомлення поширюють у соціальних мережах? Результат війни Росії проти України визначить, у якому світі житимемо всі ми. І кожен із нас, хай навіть опосередковано, здатен вплинути на цей результат.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...