Селезньов: наші десантники тримають горловину Бахмута та "дорогу життя". Що далі? Інтерв'ю

Наразі українські Сили оборони змушені частково відступати з Бахмута. Російські окупаційні війська розносять це місто артилерією та авіацією, зрівнюючи із землею та суттєво ускладнюючи оборону. Українська армія продовжує контролювати західний район Бахмута із висотною забудовою, де оборонятися набагато легше. Українські захисники утримуватимуть місто доти, доки працюватиме "дорога життя" – траса О-0506, яка дозволяє забезпечувати наше угруповання військ у Бахмуті та евакуювати поранених.

Горловину Бахмута та "дорогу життя" сьогодні продовжують утримувати наші десантники. Хороша новина полягає в тому, що, схоже, сили ворога виснажуються. Це й не дивно – адже в боях за Бахмут українські Сили оборони ефективно перемелюють людські та технічні можливості окупанта. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив військовий експерт Владислав Селезньов.

– Генерал Сирський спростував твердження кремлівських пропагандистів про те, що нібито Бахмут взято окупантами. Ситуація в цьому місті дуже непроста. Ваш прогноз – як розвиватимуться події далі?

– Ситуація в районі Бахмута насправді дуже складна, бо бої точаться в місті. Більша частина міста перебуває під контролем путінських військ та військ "Вагнера". Це північні мікрорайони, включно з промисловою зоною, у східній частині низькоповерхова приватна забудова. На півдні росіяни також щільно підтискають українські Сили оборони, ведуть бої, зокрема в центрі міста.

Наші змушені поступово відступати від Бахмута. Це з цілком очевидної причини. Після того як російська авіація та артилерія повністю розносить населений пункт, будівлі та споруди, вести в них оборонні бої неможливо. Тому українська армія контролює західний район цього міста, а це насамперед висотна забудова, де можливо вести оборонні дії.

Оборона Бахмута триватиме доти, доки діятиме та сама "дорога життя" О-0506 – маршрут, який дозволяє забезпечувати всім необхідним українських захисників та виводити наших поранених. Хоча ця дорога і знаходиться під контролем путінської артилерії, наші військовослужбовці мають змогу вивозити поранених та отримувати все необхідне.

Ситуація вкрай складна. Але оборона Бахмута, що триває, є дуже важливою справою. Вона дозволяє буквально сточувати людські та технічні можливості тих підрозділів путінської армії, які проводять атаки на місто.

Щодо перспектив, то очевидно, що вони безпосередньо залежать від можливостей наших десантників, які тримають горловину, через яку проходить дорога життя. Як довго наші сили та засоби зможуть утримувати цю горловину, важко сказати, бо це, в тому числі, залежить і від технічних та людських можливостей путінських військ.

Буквально днями Сергій Череватий, керівник пресслужби українських Сил оборони, які захищають Бахмут, сказав, що інтенсивність артилерійського вогню, піхотних атак значно знизилася порівняно з тими бойовими діями, які були ще тиждень чи два тижні тому. Це свідчить про те, що російська армія також витрачає чималу кількість сил та засобів і виснажується. Отже, не факт, що вона знайде відповідні ресурси, щоб і надалі на аналогічному рівні продовжувати атаки на позиції українських захисників.

Тому однозначної відповіді немає. Чи здадуть українські Сили оборони Бахмут, чи будуть змушені відійти на інші рубежі та позиції в районі Часового Яру, чи продовжуватимуть тримати оборону – результат залежить від збігу низки чинників.

– Справді, сили ворога виснажуються. Зокрема, є інформація про те, що суттєво виснажуються сили ПВК "Вагнер". У Міноборони Великобританії пишуть, що Росія шукає більш контрольовану альтернативу "Вагнеру" через конфлікт Пригожина з російським міноборони. Але проблема в тому, що жодна з інших ПВК непорівнянна з "Вагнером". Чи вважаєте ви, що "Вагнер" необхідний лише для того, щоб вирішити проблему Бахмута, чи може бути залучений і на інших напрямках?

– До речі, за чисельністю ПВК "Вагнер" прирівнюється до армійського корпусу – понад 10 тисяч багнетів. Українська армія знищила чималу кількість бійців "Вагнера", але кістяк зберігся. Вони діють на цій ділянці фронту за підтримки повітрянодесантних військ путінської армії. З цим і пов'язана певна нервозність у заявах Євгена Пригожина.

Він знову боїться, що успіх його армії вкраде регулярна російська армія, як це було в районі Соледара. Тоді основну бойову роботу виконали найманці "Вагнера", але російська пропаганда подала захоплення всього того, що залишилося від міста Соледар, як перемогу російської армії.

Безперечно, це обурює Пригожина. Він розуміє, що від успішності чи неуспішності його армії залежить також і фінансове благополуччя тієї імперії, яку він створив – ПВК "Вагнер" та "Concord". У цій ситуації відбувається приблизно те саме. Тому й виникають ці дивні заяви про те, що, мовляв, "юридично" Бахмут узятий – лише тому, що десь на рештках міської адміністрації найманці "Вагнера" встановили прапор.

Якщо провести паралелі із ситуацією в Мар'їнці, то там бої в самому місті тривають уже кілька місяців. Так, більша частина Мар'їнки перебуває під контролем путінських солдатів, але це не означає, що українські Сили оборони не переходять у контрнаступ, не знищують нових і нових партій тих самих російських "чмобиків". Ситуація в Мар'їнці є далекою від такої, коли росіяни можуть заявити: ми повністю взяли під контроль цей населений пункт.

Те саме в Бахмуті. Бої тривають. Говорити про те, що зараз путінські війська можуть повністю взяти місто під контроль, щонайменше некоректно.

– Кремлівські пропагандисти заявили про те, що частини ПДВ Росії вперше отримали установки ТОС-1А "Сонцепьок". За оцінками Інституту вивчення війни, вони могли розгорнути їх у районі Кремінної. Що це за "Сонцепьок"? Наскільки це серйозне озброєння?

– Насправді це страшна зброя. Ця важка вогнемета система стріляє снарядами термобаричного типу. Створена вона була ще за радянських часів. Дальність її дії відносно невелика – близько 3-4 кілометри, але руйнування, які створюють снаряди, просто катастрофічні за своїми масштабами.

Але російська армія використовує "Сонцепьоки" не вперше, у тому числі вони використовувалися під час атак на кіборгів – на військовослужбовців української армії, які захищали територію Донецького аеропорту. Наскільки я розумію, зараз вони були передані підрозділам десантних військ РФ.

Тому, безумовно, це надзвичайно небезпечна зброя. Думаю, що для наших артилеристів це буде пріоритетною ціллю для знищення. Причому над цим кейсом, напевно, працюватимуть і оператори дронів-камікадзе, які мають досвід знищення цього типу озброєнь.

– За оцінками New York Times, українська армія вже готова до наступу, оскільки отримала необхідне озброєння та створила штурмові підрозділи. Але головними викликами наступу, що готується, там назвали поповнення втрат і збереження мотивації українських захисників. На вашу думку, чи справді такі проблеми є?

– Безперечно, такі проблеми є. Є в українських Сил оборони і емоційне вигоряння, і фізична втома. Але зверніть увагу: на тлі того, що частина українських сил та засобів веде оборонні бої на східному та південному фасі російсько-українського фронту, у тому числі на півдні реалізують заходи контрнаступного характеру, промацуючи оборону ворога, одночасно відбувається й процес підготовки українських сил стратегічного резерву – тих самих, які у перспективі мають реалізувати програму українського контрнаступу.

Безумовно, важливий чинник посилення бойових можливостей української армії, у тому числі за рахунок реалізації планів мобілізації. А вона у нас перебуває у постійному процесі, тобто військовослужбовців запасу певних військово-облікових спеціальностей закликають у рамках кампанії з мобілізації, проходять курс підготовки та вирушають до бойових підрозділів.

Плюс нам всіляко допомагають західні партнери шляхом забезпечення тренінгових місій, проведення курсової підготовки, навчання наших військовослужбовців у навчальних центрах та полігонах не лише на території України, а й у країнах Європи.