Сі "благословив" Путіна на нові подвиги? Що Пекін заборонив Кремлю? Інтерв'ю з російською опозиціонеркою Курносовою

Візит кремлівського диктатора Володимира Путіна до Пекіна виглядав як зовнішньополітична перемога. Однак очевидно, що головною дійовою особою на цьому заході був лідер Китаю Сі Цзіньпін, а сам Путін виглядав як запрошений васал. Йому ясно дали зрозуміти, що у біполярному світі Росія вже не може претендувати на роль "полюса".

Чи міг Сі в кулуарах "благословити" Путіна на нові подвиги, зокрема військові? Те, що Китай підтримує путінський режим у його агресії, цілком очевидно – китайські товари подвійного призначення продовжують надходити до Росії. Але Пекін ніколи не дозволить Москві застосовувати зброю масового ураження.

У ситуації, яка склалася, багато чого залежить від позиції президента США Дональда Трампа. Якби він різко обвалив світові ціни на нафту, це стало б найсильнішим ударом по російському бюджету, путінському режиму і його здатності до агресії. Якщо ж цього не станеться, то набагато активнішу роль повинна буде зіграти Європа, яка, допомагаючи Україні перемогти, забезпечує й власну безпеку.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловила російська опозиціонерка Ольга Курносова.

– Ми спостерігаємо, як Путін одну за одною отримує геополітичні перемоги. Спочатку червона доріжка на Алясці, а тепер військовий парад у Пекіні. Чи вважаєте ви, що для нього це дійсно дуже важливо і, головне, що це якимось чином вплине на його подальшу агресивну політику і щодо України, і щодо реалізації інших агресивних планів?

– Все-таки я назвала б це геополітичними подарунками. Це прорив тієї дипломатичної блокади, яка була щодо нього. І, безумовно, зустріч в Анкориджі для Путіна – дуже велика справа. Це дійсно було подарунком для нього, що відповідним чином і висвітлювала вся кремлівська пропагандистська машина. Проте реально зустріч Путіна з Трампом не закінчилася нічим. І, ясна річ, Трампу вона завдала великої шкоди. З погляду іміджу, безумовно, вона принесла Путіну якісь результати, але не більше.

Що стосується Пекіна, то, на мій погляд, тут все навпаки. Раніше Путін намагався, не зрозуміло на якій підставі, видавати себе за головного переможця у Другій світовій війні, при тому, що в тій війні билася зовсім інша країна, Радянський Союз, а не Російська Федерація. Проте паради відбувалися в Москві 9 травня, тоді як уся Європа святкувала 8 травня.

І тут ми бачимо, що з'являється голова Сі, який теж, до речі, очолює зовсім іншу країну, адже якщо говорити про Другу світову війну, то в Китаї був зовсім інший уряд, і спадкоємці того уряду зараз перебувають на Тайвані, і аж ніяк не на материковому Китаї. Проте саме Сі намагається представити себе мало не головним переможцем у війні. І тут Путін приходить до нього як покірний васал – підлещується, бігає навколо нього і так далі.

Будь-яка картинка з цього параду і того, що відбувалося перед парадом, показує, що головним там був Сі, а зовсім не Путін. Так, звичайно, Путін стояв десь поруч і ходив десь поруч. Але його роль була явно другого плану, а не першого.

Тож усім стає зрозуміло, що не він цю найголовнішу роль відіграє, і, судячи з того, в якому стані сьогодні перебуває Росія, вона точно не очолює другий полюс світу, як це було за часів біполярного світу, коли були Сполучені Штати і Радянський Союз. Тепер навіть якщо біполярний світ знову встановиться, то другим полюсом буде Китай, а зовсім не Росія.

– Чи припускаєте ви, що під час кулуарних розмов із Сі Путін міг отримати якесь "благословення" від Пекіна на певні агресивні дії або на кроки, на які він досі не наважувався?

– Річ у тім, що якби Китай припинив постачати товари подвійного призначення Росії, то Путіну було б набагато складніше воювати, а може, навіть і неможливо за того обсягу смертоносного залізяччя, яке є сьогодні, чи то дрони, чи то ракети. Проте Китай це робив і раніше.

Що стосується можливості застосування якоїсь страшнішої зброї масового ураження, то навряд чи Китай хоча б колись дасть свою згоду, тому що це теж абсолютно не в його інтересах. До речі, Путін не отримав навіть свій потік "Силу Сибіру-2". Тому я думаю, що окрім іміджевих речей, Путін у Китаї нічого не здобув.

Єдине, що хороше для всіх могло б трапитися, це якби Дональду Трампу вдалося переконати Китай припинити постачати Росії товари подвійного призначення. Як ми бачимо, поки що цього не сталося, але все ж надія залишається.

– Президент США Дональд Трамп, про якого ви вже згадали, сьогодні продовжує залишатися "темною конячкою", адже абсолютно не зрозуміло, як він діятиме далі. Поки що він постійно відтерміновує реалізацію своїх ультиматумів – 2-3 тижні, потім ще 2-3... Могли б ви спрогнозувати, як розвиватимуться події, якщо – перше – Трамп "вибухне", піде проти путінської Росії та почне запроваджувати ті самі санкції, про які так довго говорять, або – друге – якщо він просто "вмиє руки" та почне займатися внутрішньоамериканськими проблемами.

– Мені здається, Трамп для самого себе є "темною конячкою", а не тільки для нас, тому його так складно передбачати. Так, він може зробити всілякі неприємні для Росії речі. До речі, періодично це відбувається, коли він знижує ціни на нафту. Він міг би, наприклад, знизити ціни на нафту вже як слід, щоб доходи російського бюджету різко скоротилися і в Путіна виникли складнощі саме фінансового характеру. Це було б, напевно, найсильнішим ударом.

Якщо ж Трамп "умиє руки", значить, Європі доведеться ще швидше ворушитися. Адже всі прекрасно розуміють, якщо Путіна не зупинити зараз, то він піде далі у Європу, і, відповідно, у Європи прямий інтерес у тому, щоб максимально зміцнити Україну для того, щоб вона нарешті вже змогла зупинити диктатора, а ще краще – здобула перемогу.

– Минулими вихідними у Варшаві відбувся "З'їзд народних депутатів" Іллі Пономарьова. На порядку денному стояло питання: "Політична дискусія з депутатами Сейму Польщі та Верховної Ради України про ситуацію в Польщі після виборів і принципи взаємодії з'їзду з Україною і Польщею у новій зовнішньополітичній ситуації". Як ви оцінюєте таку ініціативу?

– Порушувалося питання, чи не потрібно помирити Україну і Польщу щодо питання Волинської трагедії. Я б сказала, що у жодному разі не Росії і не росіянам про це говорити, бо і Україна, і Польща мають досить важку пам'ять щодо імперії, яка їх пригнічувала тривалий час.

Це точно питання внутрішніх взаємин між Польщею та Україною. І росіянам у цьому питанні робити абсолютно нічого. На жаль, у всіх тих, хто намагаються про це говорити з російського боку, відрижка імперської свідомості.

– Президент Польщі Кароль Навроцький зайняв досить неоднозначну позицію щодо України. Як ви вважаєте, з чим це пов'язано? Ви бачите тут якісь "руки Кремля"?

– Якщо подивитися на історію самого пана Навроцького, то у нього досить великий антикомуністичний бекграунд. Він багато працював із партією "Право і справедливість". Тому я думаю, що це пов'язано насамперед із внутрішньополітичною обстановкою у самій Польщі. Нагадаю, що колишній президент Польщі Дуда також був із "Право і справедливість". Тому така конструкція, коли уряд з однієї партії, а президент з іншої, скоріше, врівноважує ситуацію й дозволяє зберігати певний політичний баланс.

Щодо того, що Навроцький радше консервативний політик, то це так. Ми прекрасно знаємо, що Польща завжди була досить консервативною країною, зокрема католицька церква тут відіграє велику роль. Тому я не бачу якоїсь великої небезпеки від цього. Президент Навроцький має дуже жорстку позицію щодо Росії, і мені здається, у сьогоднішній ситуації це найголовніше.