Спочатку має припинитися вогонь: як закінчити війну? Інтерв’ю з Мельником

Посланці американського президента Стів Віткофф та Джаред Кушнер здійснили великий переговорний тур до Москви і Києва. Головне питання – чи наблизилося закінчення війни в Україні? Чи став Кремль більш схильним до компромісів? Які важелі впливу на ситуацію іще не застосували США? Як на готовність укласти мир впливають вибори, що невдовзі пройдуть в Росії та в Сполучених Штатах? І, нарешті, за яких умов кремлівський диктатор Путін може відмовитися від зазіхань на неокуповану частину Донеччини?

Своїми думками щодо цього приводу в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– Під час візиту представників президента США до Москви та Києва пролунало чимало заяв, але що відбулося насправді? Наскільки ці переговори наблизили нас до завершення війни в Україні?

– Що ми маємо зараз сухому залишку? З позитиву – це те, що відбувся перший візит американських переговорників до Києва. Адже всі ми живі люди, й фізична присутність іноді додає певного інгредієнту, якого не вистачає під час спілкування або на інших майданчиках, або онлайн.

Ще один позитивний момент полягає у тому, що були присутні безпекові радники трьох європейських країн. Це також показує, що Україна разом з партнерами обрала правильний формат, адже роль США як незалежного посередника поставлена під сумнів тими діями, які вчинив Трамп і його офіційні особи протягом перебування при владі. Водночас європейці абсолютно поділяють інтереси України, тому що це є спільні безпекові інтереси також і Європи, отже, їхня присутність у цьому процесі є абсолютно необхідною.

Тим більше, що Україна за того критичного рівня залежності від європейської допомоги має звіряти всі свої дії з партнерами. Від цього залежить, наскільки довго вони рішуче підтримуватимуть Україну в цьому протистоянні з Росією. Більше приводів для позитиву в мене особисто немає.

Що ми маємо в сухому залишку? Якісь обтічні, обнадійливі заяви про те, що начебто вже є певні плани, які треба просто доузгоджувати. Але узгоджувати можна, коли є спільна позиція і готовність ворогуючих сторін йти на компроміси.

Україна, схоже, вже вичерпала ті компроміси, на які можна було йти. Нагадаю, це відмова від максималістських умов про те, що переговори можуть бути лише після того, як російські війська вийдуть з території України, про те, що має бути оголошено повне перемир'я. Тобто Україна поступово відмовилась від цих ультимативних умов і пішла на компроміси. З боку Росії я не бачу ані компромісу, ані навіть готовності до цього компромісу.

Більше того, класична логіка і алгоритм миротворчих процесів полягає у тому, що ворогуючі сторони, якщо вони виявляють волю до певного дипломатичного врегулювання, мають погодитися на безумовне припинення вогню. Це те, що ми спостерігаємо в багатьох конфліктах, в тому числі, у цьому затяжному конфлікті між Сполученими Штатами, Ізраїлем та Іраном. Цього просто абсолютно немає в Україні. Більше того, Росія відмовляється навіть на так звані часткові або ж секторальні перемир'я, наприклад, від завдавання ударів на морі чи від повітряних ударів.

Тому поки що ми маємо констатувати факт, що Росія, Путін особисто налаштовані на війну, і навряд чи адміністрація Трампа має бажання і можливості примусити Путіна змінити свою позицію, принаймні, за підсумками цього раунду переговорів.

– Президент Зеленський під час підсумкової конференції наголосив на необхідності схвалення так званих санкцій Ліндсі Грема. Якщо дійсно вони будуть ухвалені, наскільки це покращить позиції України, наскільки послабить позиції Росії?

– Давайте звернемо увагу нашої аудиторії на склад американської делегації, на повідомлення, на формат, в якому відбувалася ця зустріч, і на те, які висновки можна зробити стосовно інтересу в Росії.

Дійсно, цей законопроєкт, який має сумнівні перспективи проходження в Конгресі, стосується питання, яке дійсно дуже цікавить Росію – питання санкцій. Очевидно, що ключова мета, яка стояла перед російським керівництвом – зробити все, щоб заблокувати цей закон, а також в ідеалі розпочати розмову про ослаблення санкцій, які вже діють. Це те, чого добивається Росія.

Чому я кажу, що важливо звернути увагу, що на зустрічі був присутній представник Міністерства фінансів США, який відповідає саме за санкції, а головним переговорником від Росії на підтанцьовці там виступав Дмитрієв, який відповідає саме за економічну частину. Тобто росіяни пропонували американцям, переговорникам, бізнесменам масу усіляких пряників в обмін на те, щоб вони якось вирішили це найбільш болюче ключове питання для Росії – питання санкцій.

Тому заклики президента Зеленського абсолютно зрозумілі і логічні, але наскільки вони можуть перебити російські обіцянки стосовно фантастичних проєктів, інвестицій тощо? Я думаю, ми отримаємо відповідь на це питання найближчим часом, коли дійде до голосування в Конгресі. Але навіть якщо цей законопроєкт пройде в Конгресі, це також, мабуть, не привід для святкування, адже ключова проблема в тому, що він дає надто широкі повноваження президенту, що не подобається демократам і певній частині республіканців. Вони мають побоювання, що Трамп може зловживати ним і застосовувати не стільки для протидії російській агресії, скільки для продовження своєї тарифної політики проти партнерів.

Друге – це те, що Трампу надається свобода дій, застосовувати закон чи ні. Тобто хороший законопроєкт може лежати, але він буде мертвим вантажем, якщо не буде політичної волі з боку Трампа його реалізувати саме з тими цілями, які передбачав автор.

– Наразі ми не бачимо жодних ознак того, що Кремль готовий піти хоч на якісь поступки. Чи не вважаєте ви, що така позиція Кремля принаймні частково зумовлена тим, що мають відбутися дві досить знакові для Кремля події - так звані вибори, які пройдуть наприкінці цього місяця в Росії та вибори, які пройдуть у листопаді місяці в Сполучених Штатах. Якщо це дійсно ключові моменти, то чи можна очікувати, що після одних або після інших виборів може відбутися суттєва зміна в позиції Кремля?

– Давайте почнемо з американських виборів. Більшість оглядачів сходяться в думці стосовно того, що сьогоднішня активізація цього переговорного треку за ініціативою адміністрації Трампа напряму пов'язана з виборами, адже рівень підтримки Трампа в середні самих США впав до абсолютного історичного мінімуму його перебування на посаді. Позиції республіканців надзвичайно слабкі. Є абсолютно очевидна перспектива того, що республіканці втратять свою більшість в органах представницької влади. Це, звичайно, не може не турбувати не лише самого Трампа, але також його партію.

Отже, на тлі того, що іранська кампанія, схоже, зайшла в ту стадію на кшталт війни Путіна проти України, другого Афганістану чи В'єтнаму, один з варіантів, що може зробити Трамп – це відзвітувати перед своїми виборцями, що він зупинив якусь дев’яту чи десяту війну. Звичайно, Куба також розглядається як певний бліцкриг а-ля Венесуела, але принаймні Україна – це один із варіантів. Тобто це абсолютно слушна гіпотеза, що американські вибори є фактором, який сприяє активізації переговорів стосовно російсько-української війни.

Щодо російських так званих виборів, тому що дійсно називати це виборами складно, то принаймні на сьогодні Кремль не вбачає якоїсь серйозної загрози. За останні роки було зроблено все для придушення позасистемної та нейтралізації системної опозиції. Останні приклади – історія з партією "Яблоко", з комуністами. Тобто Кремль впевнений, що їхня репресивна машина здатна купірувати всі загрози і гасити їх, аби не допустити, не дай боже, виграшу опозиційних сил за результатами голосування, а тим більше якихось масових протестів.

Але це те, чим тішить себе Кремль. Історія показує, що режим може бути надзвичайно стійким до того моменту, коли він починає колапсувати. Не можна виключати, що можуть відбутися певні події, сприятливі для України і несприятливі для путінського режиму. Але це гіпотеза, і робити ставку на те, що в Росії відбудеться якась потужна внутрішня дестабілізація, – доволі небезпечна стратегія. Це навіть і не стратегія, а намагання видати бажане за дійсне.

У разі, якщо все пройде за кремлівським сценарієм, абсолютно логічно очікувати нової хвилі ескалації бойових дій. Чи є в Росії для цього ресурси? Маємо констатувати, що так. Це не ресурси, які можуть забезпечити прорив фронту або наступ широким фронтом, негайне "звільнення" Донбасу, наступ широким фронтом на на Київ. Але це те, що може створити величезні проблеми для Сил оборони України, для української економіки і для українського суспільства.

Зараз надзвичайно серйозна загроза – це нова російська зброя для повітряних ударів і тактика, яку Росія застосовує для завдання цих повітряних ударів. Якщо ми говоримо про бойові дії, ситуація попереду, м’яко кажучи, дійсно не надто сприятлива для України.

– За вашими оцінками, за яких умов Путін відмовиться від зазіхань на неокуповану частину Донеччини?

– Він не може відмовитися, тому що це мінімум, який він може продати своєму населенню. Щойно зупиняться активні бойові дії, – за певними прогнозами, це може перерости у формат протистояння, який був між 2015 і 2022 роком, – в інформаційний простір дедалі гучніше почнуть кидати питання: а чого ми досягли і заради чого все це було? Отже, це мінімум, про який може звітувати Путін – "звільнили" Донбас, "захистили" Донбас тощо. Якщо він від цього відмовиться, йому абсолютно нічого буде сказати. Звичайно, якщо він не розпочне якусь чергову авантюру проти балтійських країн, Польщі чи проти НАТО.

Що могло б не те, щоб змусити Путіна відмовитись від цього, а всім показати, що це неможливо? Це дії Сил оборони України з партнерами. Є дуже слабка, але все одно надія на те, що в певний момент Трамп розізлиться на Путіна або він опиниться в ситуації, коли йому треба буде продемонструвати силу. Зокрема, закон Ліндсі Грема – якщо Трамп дійсно запровадить ці санкції, попри ризики, які можуть бути для американської економіки, тоді, можливо, це стане аргументом. І тоді найближче оточення Путіна почне пояснювати йому, що з цієї ситуації треба якось виходити. Але наразі я б не дав навіть одного відсотку на ймовірність такого сценарію.