Світан: ЗСУ в найближчий місяць пропалюватимуть російську логістику. По Криму працюють безпілотники

Полковник Роман Світан вважає, що перша фаза наступу вже розпочалася і вона полягає в атаках дронів на логістичні бази рашистів. Крім того, у межах проєкту "Орестократія" військовий експерт розповів, які області Росії будуть атаковані першочергово, коли розпочнеться друга фаза наступу і яку стратегію атаки пропонують нам західні партнери.

– Що сьогодні відбувається в тилу ворога? Куди рашисти стягують сили, готуючись до українського контрнаступу? На моє спостереження, вони побоюються за північ Криму та Мелітополь…

– Протягом останніх кількох днів справді почалися певні рухи у росіян, перекидання техніки та особового складу, спорядження в район півночі Криму, переважно на переходи.

У Мелітополь теж перекидається дуже багато техніки, боєприпасів, пального, здебільшого – у бік аеродрому. Звісно, наша розвідка це бачить, наші війська це все відстежують, тому нашими засобами ураження далекого радіусу дії ми намагаємося все знищити до того, як воно потрапить на лінію фронту. Ось уже кілька ночей поспіль усе це триває. Мелітополь це все бачить та чує, і в Криму також це все підгорає.

– Чим туди дістають ЗСУ?

– Безпілотниками… У нас є безпілотники, які виконують завдання у Криму. Вони можуть дістатись до будь-якої точки Криму. Дрони з дальністю до 300 км – це не рідкість для наших збройних сил. Просто наразі всі ці безпілотники можуть нести невеликі бойові вантажі, тобто близько 20-25 кг, це кілька мін. Ну а до Мелітополя ми дістаємо за допомогою HIMARS.

– Це звичайні дрони чи дрони-камікадзе?

– Ні, це звичайні дрони, які можуть скидати бойовий вантаж 20-25 кг, вони можуть повертатися назад. Спочатку знищуватимуться великі бази, це почалося цього тижня. Президент сказав, що цього тижня чекаємо на добрі звістки, і це початок контрнаступальних дій. Завжди наступальні дії починаються зі знищення найвіддаленіших баз Росії, а потім йдуть ті, що ближче до фронту. Тобто десь місяць ми працюватимемо, пропалюючи шляхи постачання та бази противника на Запорізькому, Херсонському напрямках та в Криму.

– Ви щось знаєте про результативність? Що на тому боці "підгорає", які бази вдається знищувати?

– Влучання в аеродроми здебільшого, завдання стоїть на знищення авіаційної техніки, систем управління, командних пунктів та паливоприймачів. У Криму птахофабрики горять, а це якраз район зосередження військових вантажів. Найоптимальніший варіант – починати завжди з пального. Якщо немає пального, то точно ніхто нікуди не полетить і не поїде.

– З того, яку нам техніку та боєприпаси постачають, чи можна зрозуміти, яку стратегію наступу пропонують західні партнери?

– Відмінусуємо те, чого в нас немає, і залишиться озброєння, яким треба наступати. У нас немає авіації, отже, у нас залишається стратегія наступу з використанням зенітних ракетних комплексів, тобто великої кількості ЗРК, які будуть підтягнуті на лінію зіткнення у місці нашого наступу. Зенітні ракетні комплекси можуть прикривати війська, що наступають, до 70 км, і до 100 км від атак з повітря.

Знищення противника переважно ляже на плечі нашої артилерії. Потрібна достатня кількість боєприпасів, стволів, у нас дуже багато самохідок, зараз підтягується артилерія, створюватимемо вогневий вал. 90% ляже на плечі самохідних артилерійських установок, а далі – вже залежно від рельєфу місцевості, розташування військ противника – будуть застосовуватися або проривні дії за допомогою танків, важкої техніки та мотопіхоти, або за вогненним валом відразу йтиме піхота, її прикриватимуть позаду.

– Байден сказав, що Пентагон передає Україні далекобійні ракети. Чи є інформація, коли вони доїдуть?

– Нам будуть передавати, припустимо, ракети SCALP, це британська збірка, крилаті ракети з дальністю від 300 км, які можуть виконувати завдання зі знищення супротивника на великій відстані. Головне тут – кількість цих ракет та методи їхнього пуску. Військово-політичне керівництво США говорить про те, що нам передаватимуться замінники ATACMS. Тобто такого ж рівня бойового ураження. Як тільки ми їх отримаємо, їх інсталюватимуть уже наші фахівці. Я так розумію, що вони будуть перед наступом, робота такого виду засобів ураження починається десь за місяць. До кінця квітня вони у нас точно будуть.

– ЗСУ обстрілюватимуть логістичні бази на території Росії, у сусідніх з Україною областях?

– Ми маємо свої засоби ураження, які дістають росіян. Однозначно працюватимемо і працюємо по цих військових базах.

Наші партнери просять нас не працювати їхніми боєприпасами по Росії, це зрозуміло, вони не хочуть брати участь у цих судових розглядах, які може РФ підняти. Звісно, жоден суд не прийме це на розгляд.

На російській території, на військових об'єктах ми використовували і використовуємо наше озброєння, яке вироблено нашим "Укроборонпромом".

– Що в голові у російського командування? Вони ж розуміють, що щонайменше на покоління, а то й на два відстають від арсеналу ЗСУ.

– Те, що вони розконсервують техніку столітньої давності, це з військового погляду правильні дії. Справа в тому, що будь-яка техніка – це озброєння, гармата, яка може виконувати завдання в режимі оборони досить успішно. Я пам'ятаю (коли ще в Донецьку 2014 року був військовим радником губернатора, до того як у полон потрапив), і ми ганялися за Т-34, знятим росіянами з п'єдесталу. У Костянтинівці вони навіть танк зняли з постаменту ІС (Йосиф Сталін) і його використовували як гармату. Це серйозна зброя, якщо її використовують в обороні. Тому все, що буде знято з п'єдесталу, росіяни можуть використовувати як закопані в режимі оборони озброєння. Але наші боєприпаси та дрони-камікадзе дуже добре працюють по таких цілях.

Справа в тому, що їм подітися нема куди, у них безвихідь, у них немає іншого вибору. Вони справді будують оборонні інженерно-технічні споруди, зважаючи на їхню силу та засоби. Вони прогнозують для себе взяти кількістю.

– Ставка ЗСУ буде на логістичний голод ворога?

– Це найкращий варіант, маючи дальні засоби знищення, руйнувати їх до підходу на лінію фронту, що ми і робитимемо. Ми вже маємо ракети дальністю 80 км від HIMARS, ракети М-31, у нас є плануючі бомби JDAM з дальністю 70 км. Була інформація про використання GLSDB – десь на 150-160 км. Ось такими боєприпасами ми працюватимемо зараз. Тому десь від 150 км до лінії фронту у росіян усе горітиме. Після того, як нам передадуть далекобійні засоби ураження, типу крилатих ракет SCALP, це вже від 300 до 700 км, залежно від завдання.

– Ви сказали, що 2014 року потрапили в полон, будучи радником голови Донецької військової адміністрації. Як це сталося?

– Мені довелося виконувати завдання зі збору інформації та управління оперативним штабом. Адже я після Майдану був призначений військовим радником губернатора області Сергія Тарути. Керував оперативним штабом, куди входили всі силові органи області: МВС, СБУ, Нацгвардія, ми створювали партизанські певні загони, працювали в тилу ворога. Якийсь час я залишився в тилу керувати партизанським рухом. Але мене здали СБУвці та МВС, які перейшли на бік росіян.

Потім я потрапив до Безлера, після чого був обміняний на ФСБівця: я був порізаний, але живий.

Бородай наказував мене розстріляти. Був ще лікар, який мене тримав у свідомості, у тортурі, щоб не помер і тримався. Юрій Євич, він ще письменник, написав книгу, і там у цій книзі є, як мене катували. Якщо набрати в Google Юрій Євич, то пошуковик якраз видасть посилання на книгу, яку він написав... схоже, щоб у Гаазі сидіти з Бородаєм.

Коли я сидів біля "Біса", під'їхали журналісти, щоб нас "підсвітити" перед обміном, і серед цих журналістів був російський журналіст "Дождя" Тимур Олевський. Вони зняли, сфотографували, поспілкувалися, видали все це в ефір – так нас врятували. Журналісти жахнулися, коли мене побачили: під нігтями сліди від тортур та голок, порізаний.

– А що від вас хотіли дізнатись?

– Там було питання про підпільну діяльність, бо наші партизани створили дуже багато проблем для росіян: підривали, розстрілювали, знищували російську логістику. Ми одразу почали боротися з росіянами, дістали собі зброю в них, у нас у партизанському загоні навіть цигани були.

– Чи багато було зрадників серед українських силовиків?

– Майже всі донецькі менти, донецькі СБУвці у стрибку перевзулися та прийняли російську сторону. Коли після Майдану ми заїхали, коли начальником МВС на Донеччині був ще Романов, він мені сказав, що особисто відбирав ці 16 тисяч, це його армія, і вона буде на боці росіян. Це було зрозуміло одразу. СБУвці також практично всі злилися, особливо "Альфа". Ходаковський – це якраз донецький "альфач", а донецька "Альфа" вбивала нас на Майдані. Вони коли повернулися в Донецьк, зрозуміли, чим це закінчиться для них, покликали на допомогу росіян, і практично вся СБУ перейшла на бік росіян.

Хоча були винятки. У мене був друг Саша, ми з ним проводили партизанські заходи, його потім підірвали в Маріуполі, саме "МДБ ДНР" брала участь. Він був із СБУ.

– У вас є розуміння, як силовики у незалежній Україні будували закриті антидержавні системи, коли фактично на території області будувався силовий клан?

– Це ще з Радянського Союзу залишилося. Нині картина ще гірша: кожна область, коли отримує керівника, починає переробляти все під себе. У кожній області існує так зване ОПУ – організоване правоохоронне угруповання. Не злочинна, але злочинною вона може стати. Вона займається областю, без рішення цього начальника нічого не відбувається у регіоні, він підбирає під себе людей. Після того, як наші вороги добираються до цього начальника, підкуповують його, змушують виконати певні дії, він практично все своє угруповання з правоохоронців робить злочинним.

Ось "Схід" – це ОПУ СБУ у Донецьку, Ходаковський ним керує. "МВС ДНР" – це ОПУ Дикого, колишні співробітники МВС України, нічого не змінилося зараз. Після вторгнення росіян переходили на їхній бік цілими районними відділеннями. Досі це так, цю систему ніхто не змінював, вона небезпечна для України, її треба однозначно розривати, розбивати, особливо МВС, СБУ треба точно на нуль помножити, а її функції передавати іншим органам. Цього, до речі, від нас вимагають наші західні партнери. Потрібна реорганізація Служби безпеки: вона не може виконувати стільки завдань одразу. Міністерство внутрішніх справ – це взагалі монстр, у якому прикордонники, МНСники, Нацгвардія, поліція, певні органи слідства – це все монстр, якого ми виростили. Їх треба розбивати на групи.

– Якими ви бачите наступні 7-8 місяців? Ми вже обговорили, що квітень – початок перелому війни. Що в нас буде відбуватися на полі битви влітку та восени?

– Наприкінці квітня – на початку травня розпочнеться наш контрнаступ, всі на нього чекають. Оптимально перший удар на Азовське узбережжя, а далі зачистка Криму. Такі дії потрібно буде провести протягом кількох місяців. Я думаю, від трьох до шести місяців, тобто десь до літа мінімум, до осені максимум. Тож на найближчі пів року буде робота із запорізьким, херсонським та кримським угрупованнями росіян.

Далі потрібно буде займатись Донбасом. Донбас оптимально відсікати від Росії лінією Сватове – Луганськ – Таганрог чи Сватове – Луганськ – Ростов, залежно від завдання, і далі займатися донецьким угрупованням. Мінімальна можливість виходу на кордони України – десь кінець цього року з повною зачисткою, це мінімально. Ну а максимально – ввозитимемося до наступного року, вже залежно від сил та засобів. Дуже ми залежимо від постачання озброєнь, якщо все буде в достатній кількості цього року, ми можемо кампанію закінчити. Якщо засобів буде недостатньо, все затягнеться на рік-півтора.

– Чи є ймовірність того, що після поразки в Україні російські військові візьмуться за Путіна? Я маю на увазі якийсь аналог ДКНС.

– Навряд чи.... Є один шанс, що після повного розгрому російської армії, після дуже великої кількості смертей російська верхівка, причому не та, яка зараз при управлінні, а відставні люди, які розуміють, куди все може привести, це так звана хунта "чорних" полковників". Ось вони зможуть виконати це завдання: знищити Путіна, взяти владу у свої руки у Росії. А ось чинні генерали, армія, що діють, вони можуть просто присягнути цим полковникам, ось цьому "ДКНС". У цьому сенсі є надія, що переворот може статися.