Темпи наступу армії РФ були неадекватними, і вони почали знижуватися. Інтерв’ю з Олегом Симорозом

Попри численні позитивні оцінки того, що відбувається на фронті, й прогнози контрнаступу ЗСУ, який мав розпочатися ледь не завтра, ситуація на полі бою залишається вкрай важкою насамперед на трьох напрямках – Покровському, Вугледарському та Куп’янському. Позитивний для нас факт полягає у тому, що темпи наступу російської окупаційної армії дійсно дещо знизилися, але це мало колись трапитися, адже інтенсивність була шаленою.

На що можна сьогодні розраховувати? Є об’єктивні підстави сподіватися на стабілізацію фронту. Проте ворог наступатиме й надалі. Щоб зупинити його, українська армія та вся Україна за підтримки союзників має глобально, всебічно розвиватися, аби суттєво збільшити свої можливості.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ветеран війни, громадський активіст, юрист Олег Симороз.

– Останнім часом пролунало вже кілька повідомлень про те, що на окремих ділянках фронту наступ ворога призупинився, наводяться приклади успішного відбиття атак агресора. Зокрема, йдеться про Куп’янський напрямок. Водночас є інформація про намір окупантів оточити Селидове у Покровському районі, а також про можливий наступ ворога в районі Роботинського виступу. Як ви оцінюєте поточну ситуацію? Чи може ворог переорієнтуватися на інші напрямки? Чи дійсно близький той момент, коли російська окупаційна армія буде змушена призупинити свій наступ?

– Щодо Куп’янського напрямку, то в мене є інша інформація – про те, що там ворог має просування. Наразі воно не є критичним у контексті виходу на річку Оскіл, але ситуація там негативна для нашого угруповання військ. На мою думку, до цього призвели дії командування цього угруповання через запізнілу позицію щодо ротації наших сил. Вона була тактично нефаховою. Слава Богу, завдяки нашим військовослужбовцям, які до кінця виконували свій обов’язок, там немає таких жахливих речей, як "оголення" фронту тощо.

Отже, на цій ділянці фронту маємо низку проблем, і як наслідок – просування ворога. Там була загроза оперативного оточення деяких наших сил, але, наскільки мені відомо, зараз ситуація стабілізується.

Щодо Покровського напрямку, то наразі я бачу багато аналітики й вітчизняних, і західних журналістів стосовно того, що темпи наступу знижуються. Вже почали говорити про контрнаступ тощо. Наразі ситуація на цьому напрямку дещо стабілізується, але якщо подивитися на темпи просування ворога, то вони все одно залишаються шаленими. З військового погляду ворог і досі має тактичні успіхи. Єдина позитивна ознака полягає у тому, що темпи трошки уповільнилися. Але вони були просто неадекватні й мали колись знизитися.

Ворог пройшов 30-40 кілометрів з Авдіївки до околиць Покровська за рекордно короткий термін. Я не вбачаю ознак того, що цей наступ вдасться зупинити, тому що є низка факторів.

Передусім необхідно пам’ятати, що наш ворог Росія – ресурсна країна. Їхній оборонно-промисловий комплекс стоїть на військових рейках, російські військові заводи працюють у кілька змін. Вони не мають і ніколи не мали проблем зі снарядами, технікою, зокрема, більш сучасною, з БПЛА, хто б що не говорив. Вони мають союзників, які їм у цьому допомагають, – КНДР та Іран. Тому я не бачу підстав пафосно заявляти про те, що наступ ворога ледь не зупиняється. Вони мають тактичну перевагу, в Росії призначено мобілізацію, є відповідний указ Путіна. У них налагоджена система, щоб тоталітарно проводити мобілізацію і тоталітарно управляти цими людьми в армії. Там абсолютно інші підходи, ніж у цивілізованих країнах, аніж у нас. Але факт залишається фактом – вони можуть управляти цими людьми.

На додаток у Брянській області платитимуть по 30 тисяч доларів "підйомних" тим, хто підпише контракт. У нас військовослужбовцям платять по 20 тисяч гривень, що менше, ніж зарплатня прибиральниці у Києві. Отже, тут відіграє роль низка факторів, і я не бачу передумов для того, аби ситуація кардинально змінилася.

Передумови для зменшення темпів наступу, для стабілізації фронту є, але передумов для того, щоб повністю зупинити наступальні дії ворога, я не бачу на жодному напрямку. Найскладніша ситуація залишається на Покровському напрямку, складна ситуація на Вугледарському й на Куп’янському напрямках.

У нас і досі існує обмеження на використання снарядів. Найбільш популярний калібр снарядів – 155-й, але ми недоотримуємо їх від західних партнерів і не виробляємо їх самі в таких обсягах, щоб не було соромно говорити. Все це не дозволяє нам вийти навіть в активну оборону, вже не кажучи про те, щоб ми мали можливість "вимотати" ворога й піти у наступ, про що пише The New York Times. Я б цього також дуже хотів, але не люблю шапкозакидання.

Ми ніколи не будемо співмірні ресурсно з нашим ворогом. Тому передусім треба значною мірою підсилити Україну технікою, снарядами, налагодити наш оборонно-промисловий комплекс (ОПК), треба укомплектовувати бригади, змінювати підходи до мобілізації тощо, і тоді можна буде говорити про якесь виснаження ворога, про підготовку до наступальних дій.

– Але зверніть увагу: попри те, що наша країна дійсно протистоїть дуже ресурсному ворогові, однак за 2,5 роки повномасштабної війни він досяг не надто великих успіхів, якщо говорити про відсоток захоплених українських територій.

– Тут відіграли й відіграють роль кілька факторів. З військового погляду, ми на міжнародній арені завжди позиціювали себе як країну з військовими технологіями та ресурсами. Тому на момент повномасштабного вторгнення мали ресурси для стримування ворога. Ми мали снаряди, далекобійну артилерію, авіацію у тій кількості, в якій їх має далеко не кожна країна Європи. Тут також важливу роль відіграв і великий військовий досвід АТО. Це перший аспект.

Другий аспект – це те, як підійшов до цього ворог. Він був дуже слабо підготовлений у контексті розвідувальної інформації, він не підготувався ресурсно. На той момент заводи в Росії не були переведені на військові рейки. Недарма вони назвали це "військовою операцією", бо справді вважали, що це питання "кількох тижнів". Умотивованість наших військових дала можливість втримати низку стратегічних для усієї країни населених пунктів – Київ, Чернігів, Суми, Харків. На цих напрямках українські військові стояли героїчно і плюс-мінус мали співмірні ресурси.

Але якщо порівняти те, що 2022 року мали ми й вони та що і ми, і вони маємо зараз, то відбулися великі зміни. Ми вже багато чого використали, багато техніки залучили, а наші підрозділи вимотані війною. Якби у 2022 році в нашої артилерії були б такі обмеження щодо використання снарядів, як зараз, найімовірніше, ми б не втримали не просто наші стратегічні міста, але й усю країну. Натомість ворог із 2022-го по 2024 рік розвивався. У нього немає обмежень щодо використання артилерії. Отже, є низка факторів.

Я погоджуюся з вами, що справді стратегічних цілей досягти не вдалося. Ворог не контролює жодного обласного центру від 2022 року. Була тимчасова окупація Херсона, але його деокупували Сили оборони. Проте Росія все одно зберігає стратегічні плани на подальшу окупацію України. Вона не обмежується півднем, Донецькою та Луганською областями. Покровський напрямок – це ключ до Дніпропетровської області.

Тому варто пам’ятати про свої успіхи й перемоги, але це не має затьмарити наші завдання зараз. На мою думку, сьогодні ми гірше підходимо до забезпечення та управління військ, ніж у 2022 році. Тоді була паніка, розгубленість, але ми справлялися набагато краще. Ми маємо глобально розвиватися.