Це складна війна, але перемога можлива: інтерв'ю з генералом Романенком

Проблеми із західною військовою допомогою Україні серйозні, але не критичні. Європа вже помітно активізувалася, а незабаром очікується, що фінансування США для України буде розблоковане. Проте нинішню ситуацію кризи і Україна, і її партнери мають правильно використати.

Зокрема, необхідно терміново вирішити питання з мобілізацією. Захищати країну мають не лише люди середнього та старшого віку, а й молодь. Без цього війну просто не виграти. Щодо НАТО, то Альянсу необхідно змінювати парадигму ухвалення рішень. Інакше російська армія може піти далеко. Про це в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA розповів ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України, генерал-лейтенант Ігор Романенко.

– Видання The Atlantic опублікувало статтю, у якій ідеться про те, що через безглуздого союзника Україна може залишитися без можливості продовжувати війну. Чи вважаєте ви, що ситуація справді настільки небезпечна, настільки серйозна?

– Небезпечна чи серйозна? Серйозна. У Європі вже знайшли шляхи, а у США, як би там не було, вже наближаються до вирішення питання.

Але кризові ситуації можна переживати по-різному. Одних вони приводять до зневіри, розчарування тощо, інші розглядають кризу як нові можливості для розвитку. На мою думку, випробування, з якими зіткнулася Україна, потрібні для того, щоб ми їх подолали, стали сильнішими, згуртованішими і просувалися вперед у боротьбі за нашу майбутню перемогу.

А для цього треба більше спиратися на свої засоби, більше працювати із союзниками, у яких у цей час виходить нам допомагати, наприклад, із Північною Європою і не лише. А також виконувати свої внутрішні завдання.

Що у нас відбувається з мобілізацією, яка мала бути проведена ще минулого року? На початку 2023 року військові зверталися до керівництва, але це мало такий вигляд, начебто це відбувається з іншим народом, з іншою країною. Якщо закон про мобілізацію дуже складний і його треба довго та серйозно доопрацьовувати, то надайте додаткові повноваження групам ТЦК з поліцією.

Насамперед необхідно впорядкувати облік військовозобов'язаних з 18, а не з 27 років. Хтось вважає, що мають воювати люди середнього віку та люди похилого віку, але з таким підходом війну виграти дуже складно. Молодь тренуватиметься у спортивних залах, піклуватиметься про своє здоров'я тощо, а старші люди воюватимуть. Я, звичайно, за те, щоб наша молодь була здоровою, але це не означає, що у такий складний для країни момент вона не повинна підтримувати свій народ. Це неправильно.

Я думаю, ми подолаємо ці проблеми. Нині найголовніше – зупинити просування ворога, укомплектувати наші підрозділи та частини на фронті, формувати нові бригади, які проводитимуть деокупацію. Ці завдання треба виконувати. Погано, що це робиться повільно.

Тому, незважаючи на всі труднощі, я бачу причини для оптимізму саме в цьому.

– Ви згадали про підтримку європейських держав. І справді, наші союзники помітно активізувалися. У Франції анонсували постачання Україні 3 тисяч снарядів щомісяця. У Німеччині запевнили Україну, що зможуть суттєво прискорити та збільшити в обсягах військову допомогу. Чи можна очікувати, що найближчим часом ми побачимо конкретні результати цих обіцянок?

– Тут важливо звернути увагу на два нюанси. 3 тисячі снарядів не вистачить навіть на один день бойових дій. Росіяни щодня застосовують 50-70 тисяч снарядів. У нас раніше вдавалося застосовувати 5-7 тисяч. А тут дають 3 тисячі...

Щодо швидкості надання допомоги. Згідно із зобов'язаннями, Європа мала допомогти нам з мільйоном снарядів 155-го калібру. Оскільки до закінчення терміну залишився один місяць, гадаю, ці зобов'язання не будуть виконані. Так само, як раніше Європа не виконала зобов'язань щодо постачання озброєнь, які сама на себе взяла.

Одночасно лідер Північної Кореї, "товариш" Кім Чен Ин поставив до Росії понад два мільйони снарядів калібру 152. Це відповідь європейцям щодо того, що вони допомагають не так повільно, як нам здається. На жаль, ситуація досить непроста, і це потрібно брати до уваги.

Міністр оборони Великої Британії Бен Воллес закликає українців бути вдячними. Але не тільки ми маємо бути вдячними, а й європейці нам – за те, що ми надали їм два роки спокійного життя. Нарешті вони прокинулися і почали переходити від пацифізму до турбот про обороноздатність кожної європейської країни, кожної країни НАТО. У Європі усвідомили, що свою демократію, свій рівень життя треба захищати. А для цього треба підвищувати стандарти безпеки.

Фору у два роки ми їм вже дали – ціною життя наших захисників.

– За вашими оцінками, у цій ситуації гострої нестачі боєприпасів чи зможуть наші захисники принаймні утримати оборону?

– Так, утримати зможуть. Незважаючи на всі проблеми, у нас дуже серйозна мотивація та концентрація сил. Усі труднощі будуть поступово подолані. Наші Сили оборони зупинили поступ супротивника по всьому фронту, тобто провели стратегічну оборонну операцію.

Це складна війна. Перемога можлива, якщо ми воюватимемо сучасним озброєнням. Тоді буде перспектива. За це й боремося. Це головний засіб досягнення нашої перемоги.

– В останньому рейтингу Global Firepower армія України посіла четверте місце у Європі після Великої Британії, Італії та Франції. Чи погоджуєтесь ви з такими оцінками?

– У потенціалі ці армії, можливо, й попереду, але щодо навчання військовослужбовців, то тут часто запитують: чи зможе Україна навчити пів мільйона наших громадян, чи є такі навчальні структури у нашій країні? Зможе, це однозначно.

Допомога союзників у навчанні наших військових – дякуємо їм – становить 20%. Загальне навчання на Заході на сучасному озброєнні є важливим і потрібним, проте сьогодні воно вже відстає від того, що відбувається у нас на фронті.

Тому після того, як наші військовослужбовці проходять навчання на Заході до певного загального рівня, їх доучують в Україні, бо тут є реальна війна, а не просто навчання. І це, звісно, не претензія нашим союзникам.

Нині в НАТО проводять масштабні навчання, яких не проводили 40 років. Але весь їхній досвід не зрівняється з досвідом, який мають наші Сили оборони. І на Заході це також розуміють.

При цьому головні проблеми лежать на поверхні, вони очевидні. Наприклад, для того, аби просто пересувати війська, техніку, озброєння Європою, треба долати кордони між державами. Вже не кажучи про Словаччину чи Угорщину, переміщення танка між державами, які займають активну позицію щодо захисту Європи, також спричиняє труднощі. Це дуже довга історія, на яку витрачається час.

На жаль, демократичне управління під час війни менш ефективне, ніж централізоване. Якщо НАТО не змінить парадигму ухвалення рішень консенсусом, Путін може піти досить далеко, і треба робити ці висновки.

– Піти досить далеко в Україні чи Європі?

– У Європі зокрема. Там ескалації бояться, обережні, щоб, не дай боже, не спровокувати Путіна. Спершу було Придністров'я, потім Грузія, потім Крим. І ось дійшло до того, що повномасштабна війна вже йде в Україні. Але тепер у Європі розуміють, що ситуація набагато серйозніша, ніж раніше, і це може безпосередньо зачепити їх. І питання вже не в ескалації війни в Україні, це питання війни у Європі. Тому їхні військові та політики говорять про те, що треба готуватися до війни. А ми даємо їм таку нагоду.

Але щоб цей момент настав для них якомога пізніше, Захід має надавати військову допомогу Україні активніше.