У Києві не було куди одягнути вишиванку, тому вирішив організувати Мегамарш: на фронті загинув українець Андрій Бабінський

На фронті біля села Червона Криниця Оріхівського району Запорізької області загинув старший солдат, бойовий медик 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Андрій Бабінський. 8 серпня він потрапив під обстріли касетними снарядами.

Андрій був автором та організатором Мегамаршу вишиванок, який з 2008 року з акції, куди прийшли чотири особи, перетворився на марш тисяч українців.

Ми зібрали спогади друзів та однодумців Андрія Бабінського. Детальніше читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Він не дуже любив публічні виступи

Юлія Капшученко, одна із співорганізаторів Мегамаршу вишиванок, згадує, що на Марш прийшла у 2008 році. Це був третій захід.

"Цей марш був досить численним, якщо порівнювати його з першим, куди прийшло чотири особи. А на другий взагалі двоє. У 2008 році нас було вже 30. Перші марші проходили восени, потім Андрій переніс їх на весну, трохи розкрутив і люди почали підтягуватись.

Андрій тоді справив на мене позитивне враження. Він був дуже світлим, безпосереднім, оригінальним, чесним. З ним було легко та просто. Тоді всі, хто прийшов на марш, вирішили приєднатися до цього руху", – розповідає Юлія.

За словами Юлії, ідея такого Мегамаршу вишиванок прийшла Андрію, коли він вступив на перший курс Національного авіаційного університету. Ще на випускний у школі у Чернівецькій області він купив собі вишиванку. А коли приїхав до Києва, то йому не було куди її одягати. І ось він вирішив організувати такий грандіозний марш.

"Він не дуже любив публічні виступи. Але оскільки він завжди хотів багато чого робити, організовувати – окрім маршу він брав участь у квартирниках, таборах – йому доводилося спілкуватися з людьми. Виступати, давати коментарі. І він викручувався – був небагатослівним, але говорив оригінально і по суті", – згадує Юлія.

Вона розповідає, що їхня компанія готувала черговий марш на День Києва. Оскільки цього дня відбувається багато різних заходів, то вони вирішили зробити флешмоб – поставити людей у вишиванках у формі букв слова "Київ". У такий спосіб ще й привітати місто з його днем.

"Андрій тоді взяв та намалював пальцем на планшеті макет – як усе це має виглядати. Ми по цеглинках на Софійській площі дивилися, хто і де має стояти. І коли того дня я зверху спостерігала за тим, як все це відбувається, координувала процес, то помітила, що люди встали точно так, як він тоді намалював це на планшеті", – каже Юлія.

Андрій закінчив університет за спеціальністю, пов'язаною з біологією, та кілька років працював в Інституті біології НАН України.

Він особливо не розповідав, чим там займався. Юля згадує, що деякий час вона теж працювала недалеко від цього інституту, і іноді вони зустрічалися після роботи: "Він весь час жартував, що співпрацював із жабами. Проводив там якісь експерименти, вивчав".

Умів бачити гарне у всьому

Сергій Позивайло зараз на фронті. Він друг загиблого Андрія Бабінського і також співорганізатор Мегамаршу. Він розповідає, що познайомився з Андрієм у 2012 році. Ці десять років знайомства стали цілим життям.

"Тоді ми компанією поїхали із наметами на озеро. Багато людей мені не були знайомі, серед них був і Андрій. Але через пів дня ми вже мали відчуття, що ми знайомі багато років", – каже Сергій.

Він також згадує, що на перший Мегамарш прийшло лише чотири особи. І один із них був Максим "Непийпиво" Михайлов, він також загинув на фронті. А вже 2014 року Мегамарш у Києві зібрав близько 5000 осіб.

Марші проходили у багатьох обласних центрах України, а також у Великій Британії, США, Канаді, Данії. У 2012 року навіть у Росії. Так, цей Марш зібрав навколо себе велике коло патріотичної молоді.

Сергій згадує, що вони з Андрієм навчалися в одному університеті, але під час навчання не перетиналися.

"Андрій був науковим співробітником, досліджував якісь протиракові препарати. Він цікавився історією, любив музику, фільми. Він завжди знав, що увімкнути під настрій: якийсь альбом Rolling Stones чи відкопати забуту пісню Яремчука. Знаходив цікаві короткометражки чи старі фільми. Він умів помічати гарне скрізь, жив зі смаком та ділився цим смаком життя з усіма.

Таким він був неординарний, іноді трохи абсурдним, завжди веселим, легким на підйом, галантним, сентиментальним. Він міг узяти в гори валізу на коліщатах, кілька краваток та сорочок, але не захопити ложки. Але коли ти в горах замерз, у його валізі завжди достатньо теплого одягу на двох.

Загибель Андрія – величезна втрата для всіх нас, його сім'ї, дівчини. Його гумору, настрою, легкості нам не вистачатиме", – ділиться Сергій.

Мріяв провести переможний Мегамарш

Олена Базилівська, подруга та співорганізаторка Мегамаршу, познайомилася з Андрієм Бабінським у вересні 2009 року якраз на четвертому Мегамарші у вишиванках. Вона тоді вступила до університету та переїхала до Києва.

"Але подію я побачила ще у школі. Тоді я дуже активно шукала патріотичне середовище, якого не вистачало, здавалося б, в досить українському, повністю україномовному містечку на Житомирщині, але з такими радянськими відлуннями. Тому у 2008 році, коли проходили перші марші, я вже знала, що буду там.

Так вийшло, що Андрій створив потужну патріотичну тусовку в Києві та популяризував вишиванку та й взагалі все українське, коли це ще далеко не було мейнстрімом, а на Андріївському, пам'ятаю, нам могли слідом ще й крикнути "фашисти".

На перший марш прийшло лише чотири особи. Я знала двох із них, і їх уже вбили росіяни. Це Максим "Непийпиво", який добре робив "бавовну" і на російській території, і на тимчасово окупованій, і Андрій, який писав, що займається "випалюванням проклятих земель", – згадує Олена.

Вона приєдналася до руху і стала також співорганізатором Мегамаршу.

"Тоді і Київ, і Україна були іншими. А Андрій справді був одним із перших, хто створював моду на все українське. Мегамарш об'єднував молодих людей, багато хто сьогодні у ЗСУ чи стали волонтерами. Наші марші цікавили перехожих, розповсюджували українську пісню. Там були популярні сьогодні пісні "Червона калина" або "Зродились ми великої години", та гасла "Слава Україні! Героям слава".

Мегамарш проходив у Києві, на нього приходило кілька десятків людей, потім кілька сотень, потім кілька тисяч. Марш проходив і у Криму. Андрій мріяв провести Мегамарш у Криму після його повернення з фронту. І ще мріяв провести переможний Мегамарш.

В одному з наших мегамаршівських листувань він написав таке повідомлення: "Як прочитав під одним із фото "Непийпива", "життя триває, точиться війна", тому наступний марш як ніколи є актуальним", – продовжує Олена.

Андрій був багатогранний і легкий на підйом, займався багатьма справами. Окрім Мегамаршу вишиванок, організовував патріотичні квартирники, толоки, вилазки на природу, долучався до організації "Ше фесту": організовував логістику та ніч українського кіно, працював в інституті, допомагав в окремих активностях громадської мережі "Опора" (був спостерігачем).

"Він просто брав і робив, не чекав на сприятливі обставини або щоб усе було ідеально. Також він умів об'єднувати навколо себе різних людей.

Він зумів створити дуже потужну спільноту, більша частина якої товаришує досі, а деякі навіть одружилися. Стільки, скільки зробив Андрій, люди ніколи не зроблять за 100 років. Є люди, яким недостатньо смерті, щоб зникнути. Його багато хто любить, його справа живе, і ми обов'язково з друзями проведемо переможний Мегамарш у вишиванках, як хотів Андрій. Це дуже важливо продовжувати справу Андрія займатися "випалюванням ворожої землі", причому й у нас слід випалювати "русскій мір" і поширювати українське", – підсумовує Олена.

У Андрія в Києві залишилася наречена. Мама та старший брат живуть у його рідних Сокирянах. Там і поховали Андрія.

Друзі збирають спогади про Андрія, якими запрошують ділитися в соціальних мережах та відмічати сторінки Мегамаршу у вишиванках.